Р І Ш Е Н Н Я № 245/38/13-ц

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.08.2013 року Старобешівський районний суд Донецької області у складі: головуючого Моцного В.В.

при секретарі Даніловій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Старобешево заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про встановлення факту постійного проживання на території України,

В С Т А Н О В И В :

Заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території Україні, посилаючись на те, що в липні 1991 року вона переїхала з Росії до України, де мешкала за адресою: АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилась дитина, син - ОСОБА_2. Встановлення факту проживання на території України станом на 24.08.1991 року їй необхідне для отримання громадянства, паспорта громадянина України і подальшого оформлення пенсії за віком. Обставини її постійного мешкання на території України у зазначений час можуть підтвердити свідки. Просить встановити факт її постійного проживання на території Україні станом на 24 серпня 1991 року.

ОСОБА_1 в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягала, просила їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві і додатково пояснила, що навчалась в м. Комсомольське, школу вона закінчила в 1978 році де і отримала атестат. Потім поступила до Ростовського університету у якому навчалась до 1980 року. У 1979 році вона зареєструвала шлюб і переїхала мешкати до Криму, де працювала у обласному суді секретарем-друкарем. У 1983 році і 1984 роках вона працювала у м. Донецьк у відділі юстиції. В м. Харків в юридичному інституті навчалась з 1985 року до 1989 року. У 1990 році переїхала до своїх батьків в м. Комсомольське Старобешівського району Донецької області, звідти нікуди більше не виїжджала і ніде не працювала. В грудні 2012 року у неї було викрадено паспорт і трудова книжка. З приводу крадіжки нікуди не зверталась.

Представник ГУ Державної міграційної служби України в Донецькій області Порошонкова О.В. проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала посилаючись на те, що факт проживання заявниці на території України підтверджується лише показаннями свідків, письмові докази в матеріалах справи відсутні.

Свідок ОСОБА_5, 1950 року народження, у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 він знає з дитинства. Йому відомо, що вона з 1991 року мешкала по АДРЕСА_2. Він мешкає у м. Комсомольське з 1979 року і працював на станції швидкій допомоги м. Комсомольське з 1980 року до 2007 року. Мати ОСОБА_1 працювала вчителькою. Вони мешкали по сусідству і разом святкували 30 річчя ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 є його співмешканкою. Від спільного проживання у них в 1998 році народився син. З ОСОБА_1 він познайомився у м. Харкові в 1987-1988 роках. Він був зареєстрований в м. Харків до 2006 року. В 1993-1994 роках він переїхав в м. Комсомольське Старобешівського району Донецької області, де працював в Комсомольському рудоуправлінні, його співмешканка переїхала до м. Комсомольське в 1990 році і мешкала у батьків.

Свідок ОСОБА_8, 1984 року народження, у судовому засіданні пояснила, що вони з ОСОБА_1 сусіди. Довідку від 17 червня 2013 року ОСОБА_1 надала вона. З приводу мешкання заявниці в 1991 році в м. Комсомольське нічого сказати не може, дата проживання з 01.08.1991 року вказана згідно акту перевірки проживання зі слів Мих, ніякими документами дата не підтверджена.

Суд, заслухавши заявника, представника заінтересованої особи, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Пояснення заявниці ОСОБА_1 щодо її постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року у судовому засіданні не підтверджено жодним письмовим доказом. Будь-яких доказів того факту, що станом на 24.08.1991 року ОСОБА_1 перебувала на території України суду не надано. Показання свідка Ульянова про те, що вони ІНФОРМАЦІЯ_2 відмічали 30-річчя заявниці не може служити підтвердженням того, що Мих постійно мешкала в м. Комсомольське станом на 24.08.1991 року. Трудову книжку і паспорт громадянина СРСР Мих суду не надала, пояснила що їх вкрали в грудні 2012 року, зі слів свідка ОСОБА_6 паспорт у Мих був вкрадений в 2001-2003 роках. ОСОБА_1 згідно домової книги у матері за адресою АДРЕСА_1 не зареєстрована, її співмешканець ОСОБА_6 зареєстрований з 2006 року.

З урахуванням викладеного, суд вважає у задоволені заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року відмовити.

Керуючись ст.ст. 11, 209, 212-215, 218, 256 ч.2 ЦПК України, ст. 3 Закону України «Про громадянство України», суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволені заяви ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про встановлення факту постійного проживання на території України відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Старобешівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя:

01.08.2013