ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

                                                              

 

 

  

У Х В А Л А

 

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 

 24 вересня 2008 року                                                             м. Київ

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді  Ліпського Д.В.

       суддів:  Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.,

      

        розглянувши в попередньому розгляді справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про призначення пенсії за вислугу років за касаційною скаргою УМВС України в Миколаївській області на постанову Заводського районного суду м.Миколаєва від 4 липня 2006 року та на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2006 року, 

 

В С Т А Н О В И Л А :

 

       У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УМВС України в Миколаївській області про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». Позовні вимоги мотивував тим, що позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, але, як вважає позивач, в цьому йому було безпідставно відмовлено. Просив суд, зобов'язати відповідача призначити йому вищезазначену пенсію.

 

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2006 року залишена без змін постанова Заводського районного суду м.Миколаєва від 4 липня 2006 року, якою позовні вимоги задоволено.

 

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій  просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, постановити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки суд першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права.

 

       Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального закону, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч.2 ст.220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування ухвалених по справі судових рішень.

 

       Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення з заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років досяг 45-річного віку, мав загальний трудовий стаж понад 25 років, з яких військова служба становила більш 12 років 6 місяців.

 

          Відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

 

         Доводи касатора про те, що ОСОБА_1 не відноситься до осіб, на яку поширюється чинність вищезазначеного Закону та те, що пенсія призначена особі, яка не мала право на пенсію на визначений момент її призначення  не відповідають дійсності та спростовуються встановленими  у суді обставинами.

 

         З діючим на той час законодавством - Законом України «Про пенсійне забезпечення військових осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» така пенсія призначалася при наявності зазначених вище умов незалежно від часу звернення за пенсією та звільнення з військової служби.

 

         Зміни до п.б ст.12 вказаного Закону були внесені 4 квітня 2006 року і ці зміни встановлюють, що відповідний стаж, вік та вислуга років повинна мати місце на час звільнення з військової служби. Раніше діючий закон такого обмеження не передбачав, а оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії у листопаді 2005 року, тобто до внесення даних змін у Закон, то дія цієї норми у нової редакції на виниклі правовідносини не поширюється.

 

         Суди правильно застосували редакцію норми закону, яка діяла на момент виникнення правовідносин та обгрунтовано задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1.

 

        Оскільки оскаржувані судові рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

 

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230  КАС України, колегія суддів  -

 

                                          У Х В А Л И Л А :

 

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2006 року та постанову Заводського районного суду м.Миколаєва від 4 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про призначення пенсії за вислугу років  - залишити без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС України.

 

 

 

          ГОЛОВУЮЧИЙ :                                                                  

 

                          СУДДІ :