АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження 22-ц/744/9694/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Грищенко В.М.
Справа № 202/86/13 Доповідач - Петренко І.О.
Категорія - 37
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2013 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.
суддів - Романюк М.М., Козлова С.П.
при секретарі - Філіпповій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особа Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивачка звернулася з позовом до суду та просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 16 липня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4, якому належало 1/3 частина квартири АДРЕСА_1. Також по 1/3 частині вказаної квартири належить їй, ОСОБА_1, та її дочці ОСОБА_5
Батько мав онкологічне захворювання, часто перебував у лікарні. В червні 2010 року сестра позивачки ОСОБА_2 забрала батька на деякий час до себе. В цей період часу вона підбурила батька, щоб він заповідав свою частину квартири їй. Згодом з'ясувалось, що батько навіть не знав, що він підписує, оскільки він був похилого віку, хворим, німим і не міг вільно висловлювати свою думку. Батько склав заповіт, відповідно до якого 1/3 частину вказаної квартири він заповідав відповідачці. Хоча ще в 2003 році віддав відповідачці гараж, а свою частину квартири хотів віддати позивачці.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що складання заповіту відбувалося не за вільним волевиявленням заповідача, тобто не було доведено обставин, на які вона спирається у своїй позовній заяві, а тому її позов є необґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на вимогах закону та на дійсних обставинах справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_5, померлому ОСОБА_4 належало по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.9-12). Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.42). 16 липня 2010 року ОСОБА_4, в присутності двох свідків, було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, згідно якого усе належне йому майно він заповідав ОСОБА_2 (а.с.43). Тобто 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 заповідав своїй доньці ОСОБА_2
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до положень ч.ч. 1 і 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст. 1247 ЦК України.
Згідно із ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування").
Отже, суд першої інстанції, з дотриманням вимог ст.ст.213 і 214 ЦПК України визначився з характером спірних правовідносин та взяв до уваги, що можливість визнання заповіту недійсним, пов'язана з наявністю чи відсутністю вільного волевиявлення заповідача, а порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту за законом передбачає його нікчемність.
Відповідно до ст.11, ч.1 ст. 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Аналізуючи зібрані по справі докази, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не були доведені в суді належними доказами, а тому не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не приймає їх до уваги.
Судом першої інстанції ретельно перевірялись доводи позивачки і з урахуванням установлених при розгляді справи обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вони спростовуються сукупністю зібраних у справі доказів, яким суд дав належну правову оцінку.
Суд вірно дійшов висновку про те, що оспорюваний заповіт відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і докази про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, відсутні.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення , однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги .
Судді: