АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження 22-ц/744/9585/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Бабаніна В.А.
Справа № 426/2936/12 Доповідач - Петренко І.О.
Категорія - 22
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2013 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.
суддів - Романюк М.М. , Козлова С.П.
при секретарі - Філіпповій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання,-
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та просив ухвалити рішення, яким розірвати договір довічного утримання укладений 25 березня 1999 року між ним та ОСОБА_4.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 25 березня 1999 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір довічного утримання, посвідчений завідуючим Першої Нікопольської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1-759. Відповідно до вище вказаного договору ОСОБА_3 передавав ОСОБА_4 у власність житловий будинок по АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 зобов'язалась довічно утримувати його та його дружину ОСОБА_5, забезпечувати їх їжею, одягом, необхідною допомогою. З самого моменту укладення договору ОСОБА_4 умови його не виконувала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла. Після смерті дружини, відповідач створила йому нестерпні умови для проживання і він перейшов жити на квартиру до ОСОБА_6. Відповідачка не пускає його в будинок , хоча він хворіє і потребує допомоги, яку йому відповідачка не надає.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 помер.
08 жовтня 2012 року ОСОБА_2, яка є єдиним спадкоємцем померлого відповідно до його заповіту, позовні вимоги померлого ОСОБА_3 підтримала в повному обсязі.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Розірвано договір довічного утримання укладений 25 березня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений завідуючим Першої Нікопольської державної нотаріальної контори 25 березня 1999 року зареєстрованому в реєстрі за №1-759. Скасовано реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, зареєстровану на підставі договору довічного утримання від 25 березня 1999 р. № 1-759.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, розглянувши справу в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір довічного утримання від 25 березня 1999 року зареєстрованому в реєстрі за №1-759, укладений між сторонами у справі, має бути розірваний, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору, що є підставою для його розірвання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи в наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 березня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір довічного утримання, посвідчений завідуючим Першої Нікопольської державної нотаріальної контори 25 березня 1999 року зареєстрованому в реєстрі за №1-759. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_3 передавав ОСОБА_1 у власність житловий будинок по АДРЕСА_1, ціна відчудженого житлового будинку 18715 грн. ОСОБА_4 зобов'язувалась довічно повністю утримувати ОСОБА_3 і ОСОБА_5, забезпечуючи харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберегти у безкоштовному довічному проживанні одну жилу кімнату. Вартість матеріального забезпечення ( харчування, одягу, догляду та іншої допомоги) визначена сторонами в розмірі сорок п'ять гривень на місяць ( а.с.7).Умови договору сторонами не змінювались.
Як вбачається з тексту оспорюваного договору про довічне утримання від 25 березня 1999 року , залученого в судовому засіданні апеляційної інстанції , даний договір був зареєстрований в Нікопольському бюро технічної інвентаризації згідно до вимог ст. 227 ЦК України , що діяв на час його укладення.
Позивач умови договору виконав і передав відповідачці у власність будинок, про що свідчить довідка Нікопольського БТІ ( а.с.6). Як встановлено у суді першої інстанції і фактично визнано відповідачем, умови вказані договорі нею не виконувались , що підтверджується звукозаписом процесу , поясненнями допитаних свідків зі сторони позивачки.
Так, на відповідачці лежав обов'язок виконання взятих на себе зобов'язань по договору. Сторони передбачили в п.п.4,5 договору довічного утримання - вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та іншої допомоги) , яка визначена в розмірі сорок п'ять гривень на місяць. Однак , відповідачкою постійна допомога , передбачена договором фактично не надавалась , не сплачувалась на протязі дії договору . Дані обставини ОСОБА_1 не спростувала, а ні в суді першої інстанції , а ні в суді апеляційної інстанції , вказуючи на те , що ОСОБА_2 підбурювала їх батька про неї , відповідачки , що призвело до погіршення відносин у сторін договору.
Та обставина , що ОСОБА_3 , який потребував стороннього догляду ( ар. сп. 8) змушений був піти з домоволодіння , яке за спірним договором стало власністю відповідачки , підтверджена , як поясненнями свідків по справі , так і актом про підтвердження факту не проживання за місцем реєстрації від 14 лютого 2011 року ( ар. сп. 9)
Встановивши, що відповідачка не виконувала своїх обов'язків, передбачених договором довічного утримання, суд першої інстанції на підставі вище вказаної норми матеріального права прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивачки про розірвання договору довічного утримання.
При встановленні факту невиконання ОСОБА_1 обов'язків за договором довічного утримання, судом першої інстанції були повно і всебічно з'ясовані обставини, на які ОСОБА_2 посилалася як на підставу своїх вимог, що підтверджено доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 повно та всебічно з'ясувавши обставини по справі, надавши доказам належну оцінку і постановив законне і обґрунтоване рішення в частині розірвання договору довічного утримання.
Доводи апеляційної скарги вище викладені висновки суду щодо розірвання оспорюваного договору не спростовують. Посилання відповідачки на те, що вона належно виконувала умови договору є голослівними та будь-якими належними доказами не підтверджені.
Доводи апеляційної скарги про те , що позовна заява , яка надійшла до суду 21 лютого 2011 року підписана не ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 , нині позивачкою , самі по собі не можуть бути підставою для скасування правильного рішення , оскільки ОСОБА_2 діяла на підставі виданої їй ОСОБА_3 довіреності ( ар. сп. 33) , а сам цей факт був предметом вивчення апеляційної інстанції ( ар. сп. 64-65).
Посилання в апеляційній скарзі на квитанції про поштові перекази на ім.»я ОСОБА_3 , як на доказ виконання обов»язків за договором довічного утримання , визнати обґрунтованими також не можна , оскільки дані перекази датовані лютим-березнем 2011 року ( ар. сп.146-149) , фактично вже в той час , коли дана справа знаходилась у суді , а гроші , як пояснювали свідки , допитані в суді ОСОБА_3 отримувати відмовився.
Доводи апеляційної скарги про те , що оскаржуваним рішенням було безпідставно розірвано договір , який припинився зі смертю ОСОБА_3 , визнати обґрунтованими також не можна , оскільки у відповідності до положень ст. 37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи , суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій стадії цивільного процесу , а згідно матеріалів спадкової справи , відкритої після смерті ОСОБА_3 ( ар. сп. 84-92) таким являється саме ОСОБА_2
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи.
Однак , колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те , що позивачка в своїй позовній заяві , вступивши в справу у якості правонаступника, не ставила питання щодо скасування реєстрації права власності на передане відповідачці за договором довічного утримання домоволодіння і , ухвалюючи в даній частині рішення , суд вийшов за межі позовних вимог , а тому в дані частині рішення підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 303,307,308,ч.1 ст. 309,313,314,315,316 ЦПК України , колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року в частині скасування реєстрації права власності на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , зареєстровану на підставі договору довічного утримання від 26 березня 1999 року № 1-759 - скасувати , а в іншій частині - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.
Судді