2

Справа № 338/311/13-к

Провадження № 11-кп/779/39/13

Категорія ч. 1 ст. 122 КК України

Головуючий у І інстанції Гутич П.Ф.

Суддя-доповідач Попович С.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича С.С.

суддів Флісака Р.Й., Вилки С.С.

з участю : секретаря Лавриновича С.Я.

прокурора Шутки І.І.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Богородчанського районного суду від 27 березня 2013 року, -

у с т а н о в и л а :

Вказаним вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., уродженця та жителя АДРЕСА_1, освіта середня, одруженого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, інваліда ІІ групи, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, громадянина України

визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 296 КК України з призначенням покарання :

за ч. 1 ст. 122 КК України - два роки позбавлення волі;

за ч. 1 ст. 129 КК України -п`ять місяців арешту;

за ч. 1 ст. 296 КК України - чотири місяці арешту.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання - два роки позбавлення волі.

Згідно ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з встановленням іспитового строку один рік шість місяців.

На підставі ст. 76 КК України на обвинуваченого покладено відповідні обов'язки.

Цивільний позов потерпілого задоволено частково, стягнуто 5 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто на користь НДЕКЦ при УМВС України в Івано-Франківській області судові витрати.

Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів по справі.

За вироком суду ОСОБА_3 засуджено за те, що він грубо порушував громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, погрожував вбивством, умисно заподіяв середньої тяжкості тілесні ушкодження.

І, зокрема, за те, що 24 листопада 2012 року приблизно о 16 год. 15 хв., коли визнаний по справі потерпілим ОСОБА_4 проїжджав на міні тракторі марки «Білорус» по АДРЕСА_1, ОСОБА_5, будучи в стані алкогольного сп`яніння, безпричинно зупинив трактор, стягнув звідти потерпілого, обзиваючи нецензурними словами, грубо порушивши при цьому громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, погрожував вбивством, приклавши пневматичний газобалонний пістолет до голови потерпілого, а потім умисно наніс удар ногою по нозі ОСОБА_4, заподіявши останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Обвинувачений ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам судового провадження, істотного порушення вимог кримінально процесуального закону.

Свою позицію мотивував тим, що суд не допитав в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були очевидцями події, хоча він не висловлював думки з приводу розгляду справи без допиту даних свідків. Що суд не дослідив висновок експерта № 1394, згідно якого експерт зазначає, що для вирішення питання щодо механізму утворення тілесного ушкодження потрібно надати протокол відтворення обстановки та обставин події.

Не допитав суд його як обвинуваченого, хоч він заявляв, що покази по справі давати буде і бажає, в той же час у вироку викладено покази, які він не давав в суді, перекручено покази свідка ОСОБА_8. Невідомо на яких доказах базуються висновки суду про те, що він перебував в стані сп'яніння. Суд не врахував стан його здоров`я, що вільно пересуватися на дальні дистанції він не може.

Суд встановив, що він є інвалідом другої групи, а тому, вважає, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України є особою, яка внаслідок своїх фізичних вад не здатна у повній мірі реалізувати свої права, а за відсутністю захисника був позбавлений можливості використати в повній мірі своє право на захист, про те, що має право на захисника не знав.

Вважає, що його вина у вчиненні злочинів не доведена, судовий розгляд проведено не повно, з порушенням норм кримінально процесуального закону, в порушення вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення його ґрунтується на припущеннях, що і призвело до постановлення незаконного вироку.

Просив в ході апеляційного розгляду допитати свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, дослідити висновки експерта № 1394 та 147/1394-Д, надати йому можливість дати покази по суті справи, дослідити докази на підставі яких суд встановив, що він перебував в стані алкогольного сп»яніння так як вони не досліджувались в суді першої інстанції, дослідити документи які свідчать про стан його здоров»я.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги, прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши докази про які просив апелянт, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 404 КПК України за загальним правилом суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Доводи апелянта про те, що суд всупереч вимог закону не допитав свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є безпідставними, оскільки ці свідки заявлялись для допиту обвинуваченням і обвинувач в ході судового розгляду відмовився від них, обвинувачений не наполягав на їх допиті і будь-яких клопотань стосовно допиту цих чи інших свідків в суді теж не заявляв. В ході апеляційного розгляду пояснив, що ці свідки могли б підтвердити, але такі обставини не мають відношення до обвинувачення ОСОБА_3, а тому колегія суддів відхилила його клопотання про їх допит при викладених обставинах.

Посилання апелянта на те, що висновок експерта № 1394 ( том 1 а. с. 123-124 ) є неповним не можуть мати суттєвого значення оскільки відповідь на питання про механізм спричинення тілесного ушкодження отриманого потерпілим по справі дано у додатковому висновку судово-медичної експертизи № 147/1394-Д ( а. с. 132 - 133 ), котрий підтверджує можливість спричинення цього тілесного ушкодження при обставинах, що мали місце по справі, тим самим усунуто неповноту попереднього експертного висновку.

Позиція апелянта про те, що він був позбавлений можливості використати в повній мірі своє право на захист через відсутність захисника, спростовується тим, що у судовому засіданні 25 лютого 2013 року він отримав пам`ятку про права та обов`язки, де зазначено про його право на таке, в судовому засіданні суду першої інстанції на запитання судді відповів, що не має адвоката, не хоче мати та бажає самостійно захищати свої права, що сам же визнав в ході апеляційного розгляду.

В ході апеляційного розгляду апелянт визнав факт вживання ним у той день спиртних напитків, таке підтвердив і прослуханий за клопотанням захисника в ході апеляційного розгляду аудіозапис показань свідка ОСОБА_8, матері обвинуваченого, даних в суді першої інстанції. Показаннями цього свідка підтверджено і факт наявності в той час у обвинуваченого вказаного пістолета та конфлікту з потерпілим.

Посилання обвинуваченого на те, що він по стану здоров»я ( захворювання ніг ) не міг нанести потерпілому тілесних ушкоджень спростовуються його ж самого показаннями про те, що він має посвідчення на право керування автомобілем, фактично керує і в зазначений день теж керував ним, що якби він наніс такий удар, то довго відчував би біль у нозі, що підтверджує, що він фактично з врахуванням стану здоров»я міг нанести такий удар.

Невмотивованими є і посилання апелянта на те, що виходячи з того, що він є інвалід другої групи і по стану здоров»я відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України є особою, яка внаслідок своїх фізичних вад не здатна у повній мірі реалізувати свої права, а за відсутністю захисника був позбавлений використати в повній мірі своє право на захист, є безпідставними як виходячи з діагнозу згідно долученої до справи медичної довідки так і виходячи з того, що наявні у справі письмові докази, зокрема пенсійне посвідчення, підтверджують, що інвалідність другої групи була встановлена обвинуваченому по квітень 2011 року, а події відбувались у листопаді 2012 року. І тільки в ході апеляційного розгляду надано для огляду витяг з висновку МСЕК про те, що обвинувачений у черговий раз пройшов освідування у липні 2013 року і визнаний інвалідом третьої групи.Тобто, станом на час вчинення зазначених дій обвинувачений не був визнаний інвалідом другої групи.

В той же час, доводи ОСОБА_3 про те, що у вироку викладені покази, які він не давав в суді, знайшли своє підтвердження.

Дане упущення усунуто в ході апеляційного розгляду. ОСОБА_3 було надано можливість дати показання по суті справи. Проте у своїх поясненнях він не зробив посилань на ті чи інші обставини та не навів і не надав доказів того, що обставини на які послався суд викликають той чи інший сумнів чи є неправдивими. Але дане порушення, допущене судом, не може бути підставою для скасування вироку суду.

Колегія суддів вважає доведеним обвинувачення ОСОБА_3 за вказаними вище статтями КК України, котре підтверджується показаннями потерпілого, допитаних судом свідків, зазначеними висновками експертиз, іншими наведеними по тексту вироку доказами, а також частково і показаннями самого обвинуваченого котрий визнав факт конфлікту у вказаний день, що вживав спиртні напитки, а його посилання на те, що конфлікт мав місце в дещо інший час не можуть мати значення при вирішенні справи по суті і теж нічим не підтверджені, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на фактичних обставинах та досліджених судом доказах.

При таких обставинах колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Богородчанського районного суду від 27 березня 2013 року по кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 296 КК України залишити без зміни.

На ухвалу протягом трьох місяців з часу її оголошення може бути подано касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

С У Д Д І :

_______________ __________________ _______________

С.С. Попович    Р.Й. Флісак     С.С.Вилка