ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 309
РІШЕННЯ
Іменем України
23.10.2008 | Справа №2-22/7472-2008 |
23 жовтня 2008 року Справа №2-22/7472-2008
За позовом Товаристваз обмеженою відповідальністю «Уніпак» (62489, Харківська область, Харківський район, смт.Безлюдівка, вул.Піщана, 7)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор» (95000, м.Сімферополь, вул. Монтажна, 2; 95049, Сімферопольський район, с.Каменка, пров.Сільский 35)
про стягнення 40203,99 грн.
Суддя: Калініченко А.А.
Представники сторін:
Позивача : Місеврі В.Ю. – представник, дов від 22.10.2008 р.
Відповідача: не з’явився.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніпак» - звернувся до Господарського суду АР Крим із позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор» 40203,99 грн., у тому числі 32395 грн. основного боргу, 6874,49 грн. пені, 3% річних у сумі 1213,60 грн.
У судовому засіданні, яке відбулось 23.10.2008 р. представник позивача надав клопотання про уточнення позовних вимог, у якому просив стягнути з відповідача 32395 грн. основного боргу, 4161,45 грн. пені, 3% річних у сумі 1435,86 грн., а також 9211,68 грн. інфляційних втрат.
Відповідач у відзиві на позов (вих.№ 311/2 від 16.09.2008 р.) проти позову заперечував, та пояснив, що у договорі № 20/03 від 28.02.2007 р. сторонами не передбачений строк оплати отриманої продукції, тому, згідно зі ст. 530 ЦК України, він мав сплатити заборгованість у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги про сплату. Однак, вимога про сплату боргу від позивача на його адресу не надходила.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами документи, вислухавши пояснення представника позивача, суд
встановив:
Між позивачем та відповідачем 28.02.2007 р. було укладено договір № 20/03, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніпак» прийняло на себе зобов'язання передати відповідачу поліграфічну продукцію, а останній був зобов’язаний її отримати та сплатити її вартість.
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно з п.6.4 договору у випадку несвоєчасної сплати поставленого товару, сплачується пеня у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивач виконав умови договору у повному обсязі, тобто поставив продукцію відповідачу.
Відповідач у порушення умов договору, отриманий від позивача товар повністю не оплатив.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання в силу якого, один суб'єкт зобов'язаний зробити певну дію господарського або управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію та ін) або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі й кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Стаття 193 ГК України визначає, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, не допускається відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування у відношенні правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника в сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. (стаття 217 ГК України). При цьому, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (стаття 218 ГК України). У відповідності зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити при порушенні їм правил здійснення господарської діяльності, невиконанні або неналежному виконанні господарського зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (стаття 232 ГК України). Згідно зі статтею 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України ) зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана зробити на користь другої сторони ( кредитора) певні дії ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші та ін.) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (стаття 526 ЦК України). Виконання зобов'язання може забеспечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 ЦК України).
Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передавати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання .
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договром, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 655 ЦК України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього визначену грошову суму.
Позивачем представлено копії накладних № 367 від 10.05.2007 р., № 412 від 29.05.2007 р., № 431 від 05.06.2007 р., № РН-0503 від 05.06.2007 р., згідно з якими на склад відповідача було відвантажено продукцію на суму 88395 грн.
Відповідач виконав свої зобов'язання частково, у рахунок погашення заборгованості ним було перераховано 48000 грн.
13.09.2007 р. відповідач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за отриману продукцію.
В рахунок сплати заборгованості відповідач перерахував позивачу 11.12.2007 р. 3000 грн., 17.01.2008 р. – 3000 грн., 22.01.2008 р. – 2000 грн.
Таким чином непошаною залишилась заборгованість у сумі 32395 грн.
Відповідач у порядку, передбаченому статтею 33 ГПК України, не надав суду доказів виконання зобов'язань по оплаті отриманой від позивача продукції в повному обсязі або докази повернення позивачу продукції, вартість якої не сплачена в терміни, передбачені у договорі від 28.02.2007 р.
За таких обставин суд вважає, що матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених договором №20/03 від 28.02.2007 р., тому згідно зі ст. 218, 230 ГК України, ст.ст. 526, 549, 625 ЦК України підлягають задоволенню вимоги по стягненню з відповідача боргу у сумі 32395 грн.
Поряд з вимогами про стягнення основного боргу позивачем також заявлено вимоги про стягнення пені, з урахуванням клопотання про уточнення, у розмірі 4161,45 грн., які підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо термін виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.
Позивачем на адресу відповідача 14 вересня 2008 р. було направлено вимогу про виконання грошового зобов’язання за договором, яку відповідач отримав 25.09.2008 р.
Згідно з п.6.4 договору, у випадку несвоєчасної сплати поставленого товару, сплачується пеня у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Розмір пені в сумі 4161,45 грн., нарахованої позивачем відповідно до договору, не перевищує передбаченого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» максимального розміру пені та нарахування її проведено з дотриманням шестимісячного строку передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.
Також позивачем заявлено вимоги, з урахуванням клопотання про уточнення, про стягнення 9211,68 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 1435, 86 грн.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом.
Відповідач у порядку, передбаченому статтею 33 ГПК України, не надав суду доказів виконання зобов'язань по оплаті поставленої позивачем продукції у повному обсязі.
Матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених договором № 20/03 28.02.2008 р. у повному обсязі, тому згідно зі статтею 625 ЦК України підлягають задоволенню вимоги по стягненню з відповідача 10079,76 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 1465,20 грн.
Керуючись ст.ст. 49, 82 –85 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор» (95000, м.Сімферополь, вул. Монтажна, 2; 95049, Сімферопольський район, с.Каменка, пров.Сільский 35, п/р 260000275401 банк «Фінанси та кредит» МФО 384889 ЄДРПОУ 31103143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніпак» (62489, Харківська область, Харківський район, смт.Безлюдівка, вул.Піщана, 7, п/р 26004301000261 ХФ ВАТ «ВТБ Банк» МФО 350631 ЄДРПОУ 31977279) 32395 грн. основного боргу, 4161,45 грн. пені, 9211,68 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 1435,86 грн., 544, 79 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Калініченко А.А.