ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" вересня 2013 р. Справа № 922/1713/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
При секретарі Голозубовій О.І,
За участі представників сторін:
Позивач - Романюк Г.С.,
Відповідач - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток Телеком", м. Харків (вх. № 2360Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 20 червня 2013 року у справі №922/1713/13
за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси", м. Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток Телеком" , м. Харків
про розірвання договору та стягнення 42081,57 грн., -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, КП "Теплопостачання міста Одеси", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, ТОВ "Восток Телеком", в якому просив розірвати договір оренди території для розміщення обладнання, укладений між КП "Теплопостачання міста Одеси" та ТОВ "Восток Телеком" №ТГО-607/09 від 01.12.2009 р., а також стягнути з відповідача на користь позивача 42081,57 грн., в т.ч. суму заборгованості по орендній платі станом на 27.05.2013р. у розмірі 37487,88 грн., пеню в розмірі 3158,48 грн., 3 % річних у розмірі 1435,21 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20 червня 2013 року по справі (суддя Яризько В.О.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Восток Телеком" на користь КП "Теплопостачання міста Одеси" заборгованість по орендній платі станом на 27.05.2013р. у сумі 37487,88 грн., пеню в сумі 3158,48 грн., 3% річних у сумі 1435,21 грн., витрати на сплату судового збору в сумі 2867,50 грн., витрати на відрядження представника для участі в судових засіданнях у сумі 1618,75 грн.
Відповідач із вказаним рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 20 червня 2013 року по справі №922/1713/13 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Зокрема, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не врахував факт не отримання відповідачем від позивача рахунків на орендну плату за травень 2010 року - квітень 2013 року.
Також, скаржник вказує на те, що позивач при нарахуванні пені неправомірно враховує 20 число як прострочення.
На думку апелянта, судом не було застосовано норму ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
До того ж, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача витрати позивача на поїзд з Одеси до Києва та на автобус з Києва до Харкова.
Від позивача до суду надійшли пояснення по справі (вх. №7832 від 12.09.2013 року) та надав уточнений розрахунок пені та 3% річних.
До судового засідання, яке відбулося 16.09.2013 року, з'явились позивач. Відповідач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши відповідача, колегія суддів встановила наступне.
01.12.2009 року між КП "Теплопостачання міста Одеси" та ТОВ "Восток Телеком" було укладено Договір оренди №ТГО-607/09.
Згідно пункту 1.1 цього Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: впорядкування у вигляді асфальтного майданчика біля котельної та частини поверхні димаря котельної загальною площею 28,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, провулок Шампанський, 12.
Майно передається в оренду з метою розміщення обладнання операторів телекомунікації, які надають послуги з рухомого (мобільного) зв'язку.
Об'єкт оренди переданий позивачем відповідачу за актом прийому - передачі від 01.12.2009 року.
З урахуванням додаткової угоди від 01.05.2010 р. сторонами погоджено, що орендна плата визначається на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року №1846 "Про внесення змін до методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна", із врахуванням результатів конкурсу від 01.12.2009 року, щомісячна орендна плата становить 1230,00 грн.
Відповідно до п. 3.2 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, а в пункті 3.3 передбачено, що орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцю відповідно до чинного законодавства, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Пунктом 7.1.3 Договору, визначено, що до 10 числа місяця, що слідує за розрахунковим орендодавець зобов'язаний виставляти рахунки на оплату орендної плати.
Одночасно згідно пункту 5.1.2 Договору відповідач зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, а згідно пункту 5.1.11 зобов'язався щомісячно до 20-го числа надавати орендодавцю інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць.
Відповідач не надав доказів виконання своїх зобов'язань за заявлений позивачем період щодо сплати орендної плати, в той час, коли позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, передавши відповідачеві майно в користування.
Відповідач допустив порушення своїх зобов'язань за зазначеним договором, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату орендної плати, у зв'язку з чим станом на 27.05.2013р. за період з травня 2010р. по квітень 2013р., з врахуванням часткових оплат, виникла заборгованість у загальному розмірі 37487,88 грн., що підтверджується розрахунком суми заборгованості.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог.
По-перше, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі правомірним з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
Крім того, відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений частиною 2 статті 285 Господарського кодексу України.
Матеріали справи свідчать, що відповідач допустив порушення своїх зобов'язань за зазначеним договором, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату орендної плати, у зв'язку з чим станом на 27.05.2013 року за період з травня 2010 року по квітень 2013 року, з врахуванням часткових оплат, виникла заборгованість у загальному розмірі 37487,88 грн., що підтверджується розрахунком суми заборгованості.
У зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення орендної плати є обґрунтованими та законними.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі станом на 27.05.2013р. у сумі 37487,88 грн.
Спростовуючи твердження апелянта про безпідставність не врахування судом першої інстанції факту не отримання відповідачем від позивача рахунків на орендну плату за травень 2010 року - квітень 2013 року, колегія суддів зазначає, що ні умовами договору, ні нормами діючого законодавства не передбачено, що не виставлення орендодавцем рахунку на оплату звільняє орендаря від сплати орендної плати. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості звертатись до позивача з питання отримання рахунків, відповідачем не надано доказів такого звернення та того, що позивач відмовляв йому в видачі відповідних рахунків.
По-друге, відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами Договору передбачена можливість нарахування пені.
Окрім того, позивачем нараховані 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи порушення відповідачем зобов'язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, наявні правові підстави для нарахування штрафних санкцій.
На підставі наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені та 3% річних.
Проте, суд, задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних взяв до уваги розрахунок (а.с.59-60), відповідно до якого нарахована та несплачена пеня складає 3158,48 грн. та 3% річних у сумі 1435,21 грн.
Втім, суд першої інстанції не врахував, що даний розрахунок здійснений з урахуванням періодів прострочення починаючи з 20 числа, а також не враховано вимог ст. 258 Цивільного кодексу України та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України щодо строку позовної давності в 1 рік та припинення нарахування штрафних санкцій через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В той же час, умовами договору визначено, що орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим (п. 3.3). Тобто, договором встановлено що саме 20 число є останнім днем виконання зобов'язання по сплаті орендної плати.
Таким чином, у випадку несплати орендної плати до 20 числа, першим днем порушення зобов'язання буде саме 21 число.
Враховуючи наведене, штрафні санкції за невиконання зобов'язання, в даному випадку, можуть бути нараховані починаючи лише з 21 числа, у зв'язку з чим, твердження суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склалися між сторонами є помилковим.
Окрім того, ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
До суду апеляційної інстанції позивачем було наданий уточнений розрахунок заборгованості з орендної плати, пені та 3% річних (а.с. 152-154), який був долучений до матеріалів справи, та відповідно до якого нарахування пені починається саме з 21 числа - за період з 21.05.2012 року по 21.05.2013 року у сумі 981,51 грн. та 3% річних з 21 червня 2010 року по 21 травня 2013 року у сумі 1431,55 грн. Даний розрахунок виповнений з урахуванням вимог ст.258 Цивільного кодексу України та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Отже, даний розрахунок пені та 3% річних (а.с.123) є належним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 981,51 грн. та 3% річних в розмірі 1431,55 грн. за уточненим розрахунком.
По-третє, позивачем також заявлена вимога про розірвання вищезазначеного договору оренди.
Згідно з частинами 1, 3 ст.291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Судом встановлено, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачує орендну плату, що є суттєвим порушенням умов Договору, несплата орендної плати триває понад три місяці.
За таких обставин, колегія суддів вважає вимоги про розірвання Договору оренди №ТГО-607/09 від 01.12.2009р. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі с.651 Цивільного кодексу України.
Окрім іншого, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача витрати позивача на поїзд з Одеси до Києва та на автобус з Києва до Харкова.
Статтею 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
Судові витрати мають бути фактично понесеними на час вирішення справи та документально підтвердженими.
На підтвердження понесення позивачем витрат що були понесені на службові відрядження представника для участі в судовому засіданні по даній справі надано копію положення про відрядження, яким передбачено, що сума добових на відрядження складає 188,20 грн. за добу, копії наказів про направлення Романюк Г.С. у відрядження для участі в засіданні господарського суду Харківської області на періоди 20.05.2013р. по 22.05.2013р., з 05.06.2013р. по 07.06.2013р., з 19.06.2013р. по 21.06.2013р., копії відповідних посвідчень на відрядження, а також копії квитків на залізничний транспорт та автобус.
Матеріали справи свідчать, що представник позивача Романюк Г.С. була присутня в судових засіданнях, призначених по справі, 21.05.2013 р., 06.06.2013 р., 20.06.2013р.
Витрати на відрядження представника позивача для участі в судовому засіданні є витратами, що пов'язані з розглядом справи, в розумінні ст. 44 ГПК України.
Згідно наданих проїзних документів вбачається :
- квиток на поїзд Одеса - Харків з вибуттям з м. Одеса 20.05.2013р. коштував 200,90 грн.;
- квиток на поїзд Харків-Одеса з вибуттям з м. Харкова 21.05.2013 р. коштував 185,82 грн.;
- квитки на автобус Одеса-Київ з вибуттям з м. Одеса 05.06.2013р. о 16:00 год. та прибуттям до м. Києва 05.06.2013р. о 22:35 год. та на автобус Київ-Харків з вибуттям з м. Києва 05.06.2013р. о 23:50 год. та прибуттям до м. Харкова 06.06.2013р. о 06:55 год. коштували загалом 425,00 грн. Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, він не мав змогу добратися до Харкова на 06.06.2013р. іншим транспортом через відсутність квитків на залізниці;
- квиток на поїзд Харків-Одеса з вибуттям з м. Харкова 06.06.2013 р. коштував 212,87 грн.;
- квитки на автобус Одеса-Київ з вибуттям з м. Одеса 19.06.2013р. о 16:00 год. та прибуттям до м. Києва 19.06.2013р. о 22:35 год. та на автобус Київ-Харків з вибуттям з м. Києва 19.06.2013р. о 23:50 год. та прибуттям до м. Харкова 20.06.2013р. о 06:55 год. коштували загалом 425,00 грн. Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, він не мав змогу добратися до Харкова на 20.06.2013р. іншим транспортом через відсутність квитків на залізниці;
- квиток на поїзд Харків-Одеса з вибуттям з м. Харкова 20.06.2013 р. коштував 169,16 грн.
Таким чином на проїзд представника позивача для участі в судових засіданнях по даній справі відповідачем було витрачено 1618,75 грн., тому місцевий господарський суд правомірно стягнув дану суму витрат з відповідача.
Наведеним вище спростовується твердження апелянта про безпідставість стягнення судом з відповідача витрат позивача на поїзд з Одеси до Києва та на автобус з Києва до Харкова.
Приписи ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи правомірне вирішення судом першої інстанції даної справи по суті, в той же час застосування судом неналежного розрахунку пені та 3% річних, колегія суддів вбачає правові підстави для задоволення апеляційної скарги частково, при цьому рішення господарського суду Харківської області від 20 червня 2013 року у справі №922/1713/13 підлягає зміненню в частині нарахування пені, 3% річних.
Зважаючи на наведене та керуючись статтями 99, 101, п. 4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 20 червня 2013 року у справі №922/1713/13 змінити в частині нарахування пені, 3% річних і в цій частині викласти рішення в наступній редакції:
«Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Восток Телеком" (місце реєстрації : 43010, Волинська область, м. Луцьк, вул. Дубнівська, буд. 23; місцезнаходження : 61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1; код 30184815; п/р 26005233046200 в ПАТ "УкрСиббанк", МФО 351005) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (65110 м. Одеса, вул. Балківська, 1-б; код 34674102; р/р 26005300416451 АТ "Державний ощадний банк", МФО 328845) пеню в сумі 981,51 грн., 3% річних у сумі 1431,55 грн., витрати на відрядження представника для участі в судових засіданнях у сумі 1618,75 грн.»
В іншій частині рішення залишити без змін.
Повний текст постанови складено 23.09.2013 року.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
суддя Ільїн О.В.
суддя Россолов В.В.