Справа № 2-1551/12

Провадження № 22ц/782/2986/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Максюти І.О.

суддів Авалян Н.М., Туренка С.І.,

при секретарі Борзило О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ровеньківського міського суду м.Луганська від 01 червня 2013 року з цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування майнової шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа- ОСОБА_1, про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,-

в с т а н о в и л а:

В серпня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача ОСОБА_1 з позовом, у якому зазначив, що 08 червня 2012 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, в районі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, сталась дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_1, який за довіреністю керував автомобілем марки «Мерседес Бенз», державний номерний знак НОМЕР_1. ОСОБА_1, рухаючись на зазначеному автомобілі, в'їхав у приміщення, а саме магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1». Внаслідок ДТП володільцю магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», третій особі по справі ОСОБА_3, була завдана майнова шкода. Після ДТП на місце пригоди приїхав позивач по справі, оскільки він є власником вищезазначеного автомобіля, і він сплатив 10000 гривень на користь ОСОБА_3 Крім того, позивач зобов'язався повернути ОСОБА_3 ще 25000 гривень в рахунок відшкодування завданої шкоди, якщо відповідач по справі поверне йому 35000 грн., про що свідчать відповідні розписки. Окрім того, позивач не заперечував проти виклику працівників ДАІ на місце пригоди і складання протоколу про адміністративне правопорушення, однак відповідач та власник магазину ОСОБА_3 вирішили не повідомляти правоохоронні органи про ДТП, у зв'язку з чим вказаний факт дорожньо-транспортної пригоди не був зафіксований. В добровільному порядку відповідач ОСОБА_1 сплачувати матеріальну шкоду в сумі 35000 грн. на користь позивача відмовляється, та за місцем проживання не знаходиться, уникає зустрічі з позивачем та вирішення питання з цього приводу. Позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь 35 000 гривень. Судові витрати покласти на відповідача.

11.01.2013 року позивач за первісним позовом ОСОБА_2 надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій зазначив, що приїхавши на місце пригоди, він дізнався про розмір завданої ОСОБА_3 шкоди, а у ОСОБА_1 не було грошей, тому завдану шкоду частково відшкодував ОСОБА_2 Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відбулася угода про те, що останній до 30 липня 2012 року поверне борг у сумі 35000 гривень. Згідно розписки, наданої ОСОБА_1 від 08.06.2012 року, він зобов'язався повернути борг у сумі 35000 грн. до 30.07.2012 року, а у разі несвоєчасного повернення боргу, передати ОСОБА_2 у власність житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2. На теперішній час сума боргу не повернута та житлове приміщення у власність не передано. Просив суд постановити рішення, яким стягнути борг з відповідача ОСОБА_1 на його користь 35000 гривень або визнати його власником житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Судові витрати покласти на відповідача.

11.01.2013 року ОСОБА_3 пред'явила зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у якому зазначила, що обставини, викладені позивачем за первісним позовом мали місце, а саме: 08 червня 2012 року, ОСОБА_5, керуючи транспортним засобом марки Mercedes-benz модель 817D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, зруйнував належні їй тимчасові споруди, розміщені на належній їй земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», чим завдав їй майнової шкоди. Враховуючи, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом на підставі виданої йому власником довіреності, то саме власник транспортного засобу ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі з питання відшкодування майнової шкоди. Вартість знищеного належного позивачеві за зустрічним позовом майна складає 35000 грн., вона складається з оплати робіт вантажникам, монтажникам, електрику, монтажникам меблів та вартості будівельних матеріалів для відновлення споруд та пошкодженого товару. Ця сума підтверджується відповідними документами. Саме ця сума була визначена сторонами як така, яка підлягає відшкодування ОСОБА_2 на її користь. Частково ОСОБА_2 сплатив їй вартість знищеного майна в сумі 10000 грн., а решту - 25000 грн. зобов'язався сплатити в строк до 30.07.2012 року, про що свідчить відповідна розписка. Домовленість щодо вартості пошкодженого майна і строків оплати була добровільною і оформлена письмово у вигляді розписки, яку написав ОСОБА_2 власноруч. Крім того, ОСОБА_2 у первісному позові повністю підтверджує факт завдання їй матеріальної шкоди. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 25000 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь 250,00 грн. понесених нею витрат на оплату судового збору.

Рішенням Ровеньківського міського суду м.Луганська від 01 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку зворотної вимоги (регресу) суму 10 000 гривень та 107 грн. 30 коп., як витрати, сплачені на оплату судового збору. Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_2 задоволені повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 25000 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої власником джерела підвищеної небезпеки та 250 грн., як витрати, сплачені на оплату судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційними скаргами. ОСОБА_1 просив рішення скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні як первісного та і зустрічного позову, посилаючись на те, що судом порушені норми процесуального та матеріального права. ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь 35000 гривень, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Вислухавши пояснення позивача за первісним позовом та його представника, представників третьої особи ОСОБА_3, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 - задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником автомобіля марки Mercedes-benz модель 817D, 1996 року випуску, типу вантажний (фургон), зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 44).

21 травня 2012 року приватним нотаріусом Ровеньківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с. 4) була посвідчена довіреність строком на три роки, тобто до 21 травня 2015 року, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси в органах Державтоінспекції чи в будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях, незалежно від їх форм власності та підпорядкування з питань експлуатації належного йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого ВРЕР міста Ровеньки УМВС України в Луганській області 09 листопада 2011 року, автомобіль марки Mercedes-benz модель 817D, 1996 року випуску, типу вантажний (фургон), зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Із пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, виходить, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 зазначений автомобіль в оперативне управління

08 червня 2012 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, в районі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Mercedes-benz модель 817D, 1996 року випуску, типу вантажний (фургон), зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, належним ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого ВРЕР міста Ровеньки УМВС України в Луганській області 09 листопада 2011 року, та скоїв дорожньо-транспортну пригоду, а саме: в'їхав в тимчасові споруди, розміщені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

Працівники ДАІ на місце пригоди не викликались, протокол про адміністративне правопорушення не складався, ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не притягувався.

Згідно розписки від 08 червня 2012 року (а.с. 6), ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 10 000 гривень в рахунок відшкодування шкоди, завданої ДТП, яка сталась 08 червня 2012 року в районі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, за участю автомобіля марки Mercedes-benz модель 817D, 1996 року випуску, типу вантажний (фургон), зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1. Сума, яка залишилась до сплати, в рахунок відшкодування завданої шкоди складає 25 000 гривень, та ОСОБА_2 зобов'язався її сплатити до 30 липня 2012 року.

В матеріалах справи міститься розписка, написана власноруч ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 5), відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язався в строк до 30 липня 2012 року сплатити на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 35000 гривень в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди. У разі несвоєчасної виплати грошової суми, не заперечує проти звернення стягнення на належний йому житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

08 червня 2012 року позивачем за первісним позовом - ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було сплачено грошову суму в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Згідно витягу про реєстрації права власності на нерухоме майно (а.с. 70), ОСОБА_3 є власником нежитлової будівлі, магазину з належними до неї господарськими будівлями та спорудами, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 21 грудня 2009 року.

Суд, задовольняючи частково позов ОСОБА_2, виходив з положень ч.1 ст.1191 ЦПК України, відповідно до якої особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Оскільки ОСОБА_2 відшкодував ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 10000 грн., суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 частково, а саме в частині стягнення з винної у скоєнні ДТП особи - ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 10000 гривень в порядку зворотної вимоги, оскільки саме в такому розмірі було виплачено відшкодування на користь ОСОБА_3, що підтверджується розпискою та поясненням сторін.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд виходив з положень ст.1187 ЦК України, відповідно до якої джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Оскільки ОСОБА_2 є власником джерела підвищеної небезпеки -автомобіля марки Mercedes-benz модель 817D, 1996 року випуску, типу вантажний (фургон), зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, тому суд дійшов висновку, що завдана шкода повинна відшкодовуватись саме власником транспортного засобу - ОСОБА_2

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки при ухваленні рішення судом допущені порушення норм процесуального та матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Із змісту позовної заяви ОСОБА_2 виходить, що він претендує на повернення відповідачем ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 35 000 гривень. Тобто він, як позивач, відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України, розпорядився щодо предмета позову, визначивши його як стягнення боргу.

Позов щодо повернення грошової суми в порядку зворотної вимоги (регресу) ОСОБА_2 не заявлявся.

Отже, суд, вирішивши позов на підставі ст. 1191 ЦК України, в порушення ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог.

Що ж стосується предмету позову і його розміру, то у судовому засіданні не надано доказів, які б свідчили про обгрунтованість позовних вимог. Суд вірно встановив, що боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 не мав. ОСОБА_2 відшкодував шкоду ОСОБА_3 у розмірі 10 000 гривень. Відомості, які містяться у розписці, наданій ОСОБА_1, фактично стосуються відшкодування шкоди, а не боргових зобов»язань.

Тому в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, оскільки суд порушив норми процесуального права, тобто судом була застосована норма права, яка, виходячи з підстав позову, не підлягала застосуванню.

І це не позбавляє можливості ОСОБА_2 пред»явити позов до ОСОБА_1 з інших підстав.

Що ж стосується рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 25 000 гривень як відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, то колегія суддів дійшла висновку, що в цій частині рішення ухвалене з порушенням нор матеріального права.

Відповідно до п. 2.2. Постанови Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001р. «Про Правила дорожнього руху» власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Зазначивши про те, що ОСОБА_2 повинен нести відповідальність за завдану шкоду майну ОСОБА_3 лише тому , що він є власником транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки, суд не звернув уваги на те, що в силу ч. 4 ст. 1187 ЦК України якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, ОСОБА_2 може відповідати за завдано шкоду лише спільно з особою, яка керувала транспортним засобом (ОСОБА_1) у випадку якщо ОСОБА_1 заволодів транспортним засобом неправомірно і цьому сприяла недбалість васника (ОСОБА_2).

Отже, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 не керував автомобілем, а керував ОСОБА_1, не давши оцінку тому, чи мав належні правові підстави ОСОБА_1 на керування автомобілем, не обговоривши питання щодо неправомірного заволодіння транспортним засобом, питання недбалості власника транспортного засобу , що сприяла неправомірному заволодінню майном, питання відповідальності особи, яка керувала транспортним засобом, та власника автомобіля, не перевіривши чи можуть вони нести спільну відповідальність згідно з положеннями ч. 4 ст. 1187 ЦК України з встановленням ступеня вини кожного з них, суд першої інстанції безпідставно стягнув розмір матеріальної шкоди з ОСОБА_2

Також суд повинен був з»ясувати чи мав ОСОБА_1 на момент передачі транспортного засобу посвідчення водія відповідної категорії.

Статтею 1.4 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які експлуатують забезпечений транспортний засіб на законних підставах.

В силу ст. 5 зазначеного закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст.22.1. вказаного Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У судовому засіданні із пояснень учасників судового розгляду встановлено, що транспортний засіб, який експлуатував на момент ДТП ОСОБА_1 був забезпечений страховим полісом, однак про дорожньо-транспортну пригоду страхова компанія не повідомлялася.

Ст. 3 Закону України Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов»язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (стартовим відшкодуванням).

Страховою компанією не приймалося рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування на користь позивачки ОСОБА_3, однак поза увагою суду залишилося те, що за змістом положень ст. 1194 ЦК України питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, залежить від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі ж відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_3 заявила позов лише до ОСОБА_2 і не побажала залучити до участі у справі як відповідачів ОСОБА_1 та страховика, а суд за своєю ініціативою, в силу ч.1 ст. 33 ЦПК України, не має такої можливості, що саме по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє позивача ОСОБА_3 повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але із залученням до справи усіх належних відповідачів.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що за позовом, заявленим ОСОБА_2, ОСОБА_3 є третьою особою.

Відповідно до ст. 123 ЦПК України право на пред»явлення зустрічного позову є лише у відповідача.

Відповідно до ст. 34 ЦПК України ОСОБА_3 фактично є третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Отже, відкривши провадження за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_8 і об»єднавши її в одне провадження із позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, суд не вірно визначив процесуальне положення ОСОБА_3

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині позову ОСОБА_3 також слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у зв»язку з пред»явленням позову не до всіх відповідачів, які повинні нести відповідальність за заподіяну шкоду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ровеньківського міського суду м.Луганська від 01 червня 2013 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки відмовити.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий: Судді: