РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/1243/13Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Редько Г. В.

"30" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіРедько Г.В.,

СуддівАвраміді Т.С.,Романової Л.В.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Дачнівська сільська рада м. Судака АР Крим, відділ Держкомзеву м. Судака, СТ «Ветеран» про встановлення меж земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення судових витрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 01 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про встановлення меж між земельними ділянками сторін у справі за фактичним землекористуванням.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,0433 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Дана земельна ділянка безпосередньо межує з земельними ділянками, які знаходяться у власності відповідача, площею 0,0233 га. та 0,0234 га. за адресою: АДРЕСА_2

Вказує, що між земельною ділянкою, що знаходиться в приватній власності позивачки та ділянками, що перебувають у власності відповідачки по справі мається накладення меж. Пов'язано це з тим, що встановлені раніше межові знаки, які розділяють земельні ділянки, не збереглися. Таким чином, є необхідність вирішення питання про встановлення межі між земельними ділянками за фактичним користуванням.

ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просила стягнути з позивачки судові витрати, які пов'язані зі сплатою судового збору та витрат, що пов'язані з її явкою до суду.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 01 серпня 2013 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Задоволено зустрічний позов: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судові витрати у розмірі 229,40 грн. та витрати, що пов'язані з явкою сторони до суду в розмірі 1176,64 грн., а всього 1406,04 грн.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. У зустрічному позові відмовити.

В апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції усунувся від розгляду спору, що підтверджується відмовою у задоволенні клопотання про витребування технічної документації перших власників спірних земельних ділянок.

Апелянт посилається, що суд не вивчивши план забудови території садівничого товариства «Ветеран» , технічну документацію товариства , прийшов до помилкових висновків про відмову у позові.

Апелянт посилається, що суд не звернув увагу, що у відповідача землевпорядна документація не узгоджена з суміжними власниками, а у неї є технічний звіт про обстеження земельної ділянки, що дає їй право на встановлення меж по фактичному користуванню у відповідності до вимог земельного законодавства.

Також на думку апелянта суд не звернув увагу, що вона як інвалід 2 групи звільнена від сплати судового збору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, що згідно договору купівлі-продажу від 01 квітня 2000 року ОСОБА_6 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0433 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7). На підставі даного договору купівлі-продажу ОСОБА_6 отримала 30 липня 2001 року державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. (а.с.8). 30 березня 2011 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на садовий будинок, який розташований на земельній ділянці за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.12). Суміжним співвласником із її земельною ділянкою є ОСОБА_7 , яка набула право власності на земельні ділянки площею 0,0233 га та площею 0,0234 га, розташовані за адресою : АДРЕСА_2 на підставі договорів дарування від 26 листопада 2010 року. (а.с.67-78).

Згідно листів Республіканського комітету по земельним ресурсам АР Крим від 20 липня 2012 року, Кримської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру» від 30 липня 2012 року, відділу Держкомзеву у м. Судаку від 16 липня 2012 року встановлено, що порушені межі між земельними ділянками сторін і належний ОСОБА_6 садовий будиночок, розташований на земельній ділянці НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_7

Виходячи з наведеного, вбачається, що межові знаки між належними сторонам земельними ділянками не збереглися.

Відмовляючи у позові ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що відновлення меж за фактичним використанням земельних ділянок передбачає безспірність такого використання, тому вказане питання щодо встановлення меж судом не вирішується. Крім того, позивачка не довела, що саме відповідачка порушила її права і належний позивачці будинок частково згідно зйомки знаходиться на землі, належній відповідачці.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів.

За змістом ст. 152 ЗК України визнання недійсним державного акта на право власності на землю як правовстановлюючого документа зазначеною нормою не передбачено.

Захист порушених прав власника на землю здійснюється заінтересованою особою шляхом звернення до суду з вимогою визнання недійсним відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, або ж визнання недійсним правочину, на підставі якого видавався державний акт.

Вказані правовідносини судом не розглядались і предметом спору не були.

Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку належну ОСОБА_6, розташовану за адресою : АДРЕСА_1.

Межа земельної ділянки є умовною лінією, що відділяє її від іншої ділянки, а тому є спільною для обох земельних ділянок. Відтак, кожен із сусідніх власників земельної ділянки має рівні права на її встановлення та обов'язки щодо підтримання межі в належному стані.

Процедура встановлення та відновлення меж земельних ділянок регламентується ст. 55 Закону України "Про землеустрій", а також Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376, та Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затв. наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 N 43. Безпосередньо встановлення та відновлення меж покладається на землевпорядні організації, які мають ліцензію на здійснення такого виду діяльності. Проте процедура встановлення та відновлення меж передбачає активну участь у цьому процесі відповідних власників та землекористувачів.

Статтею 31 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що зміни до документації із землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.

Згідно зі ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Пунктом 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 4 травня 1999 року N 43, складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам у постійне користування або при переоформленні правоустановчих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року N 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, підставою для виготовлення нового державного акта на право власності на земельну ділянку взамін старого у відповідності до Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Держкомзему від 22.06.2009 N 325, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 06.08.2009 N 735/16751, буде рішення відповідного органу виконавчої влади, чи місцевого самоврядування про затвердження технічної документації щодо проведення інвентаризації земельної ділянки, якою визначається (встановлюється) фактична площа та межі земельної ділянки, яка перебуває у власності фізичної особи (громадянина).

Враховуючи викладене, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих повноважень, визначених Земельним кодексом України та статей 10, 12, 122 Кодексу, вправі прийняти рішення про затвердження технічної документації щодо проведення інвентаризації земельної ділянки щодо уточнення меж земельної ділянки.

Отже, встановлення меж земельних ділянок до компетенції суду не належить.

Тобто, посилання апелянта, що суд усунувся від встановлення меж земельних ділянок , належних сторонам є безпідставними.

Колегія суддів не погоджується з посиланнями апелянта, що суду необхідно було встановити межі по фактичному користуванню, оскільки вказані дії вчиняються співвласниками , самостійно при умові безспірності такого користування і відповідними органами.

В даній частині висновки суду відповідають фактичним обставинам справи.

Враховуючи вищевказане , не підлягають задоволенню і вимоги про визнання за ОСОБА_6 права власності на належну їй земельну ділянку в межах фактичного користування.

Питання про усуненням перешкод у користуванні земельною ділянкою, судом не розглядалось і не було предметом спору.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково задовольнив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 щодо стягнення з ОСОБА_6 судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, суд, відповідно до положень ст.88 ЦПК України, вирішив питання щодо відшкодування ОСОБА_7 судових витрат у вигляді відшкодування витрат на проїзд до міста Феодосії в розмірі 1176,64 грн.

Проте, судом не були враховані положення ч.1 ст.85 ЦПК України, відповідно до якої витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також наймання житла, несуть сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплат судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3574-VI, який набрав чинності з 01 листопада 2011 року передбачено, що від сплати судового збору звільняються інваліди І та ІІ груп.

Враховуючи, те що ОСОБА_6 є інвалідом ІІ групи довічно, що підтверджується посвідченням (а.с. 6), а судом першої інстанції з неї стягнуто на користь відповідачки 229,40 грн. судового збору, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», ч. 2 ст. 88, ст. 309 ЦПК України скасувати рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення

Керуючись ст. ст. 303, 307 п.2 ч.1, 309 п.4 ч.1, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 01 серпня 2013 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 відмовити.

В іншій частині рішення Судацького міського суду АР Крим від 01 серпня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Судді:

Г.В. Редько Л.В. Романова Т.С. Авраміді