ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 року Справа № 80673/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Курильця А.Р.

суддів: Качмара В.Я., Старунського Д.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ :

10.08.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2006-2011 роки, посилалась на те, що він як особа яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалід III групи, має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, відповідно до вимог ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та щорічну одноразову допомогу до Дня перемоги за 2011 рік.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2012 року в справі №2-а/1326/321/2012 заявлений позов задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь позивача недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику війни за 2011 рік в розмірі 2 172 грн. Стягнено з відповідача на користь позивача недоотримані суми одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2006-2011 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 17 860,00 грн. В решті позову відмовлено.

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

У відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що він визнаний особою яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і якій відповідно до вимог ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» повинна щорічно виплачуватися грошова допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір отриманої позивачем одноразової допомоги на оздоровлення за 2006-2011 роки не відповідає вимогам зазначеного Закону. Також позивач є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.02.2004 року (а.с.12).

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 5, 7 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення та розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право щорічно до 5-ого травня отримувати грошову допомогу відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, розмір отриманої позивачем у 2011 році разової грошової допомоги до 5-ого травня не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки встановлений Постановою КМУ №341 від 04 квітня 2011 року.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам справи та є вірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетного кодексу України та Закону України «Про державний бюджет України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10 рп/2008 - нормою Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» зупинено на 2008 рік дію ст.ст. 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту».

При цьому відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії в часі.

Оскільки норми Законів, якими обмежувалась дія ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" 3551-XII від 22.10.1993 року визнані неконституційними і втратили свою чинність, то у 2011 році ст. 13 цього Закону діяла у редакції відповідно до якої, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога.

Колегія суддів вважає, що виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у 2011 році виплата такої допомоги здійснювалась відповідачем у невідповідності до чинного законодавства.

Окрім цього відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при нарахуванні та виплаті щорічної одноразової грошової допомоги позивачу, слід виходити із розміру мінімальної пенсії за віком встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у 2011 році встановлювались Законом України «Про державний бюджет на 2011 рік».

Вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача конкретної суми не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 171 Закону України Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення, і суд не може перебирати на себе повноваження, які законом покладені на органи праці та соціального захисту населення.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог щодо стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги до 5-го травня як інваліду війни за 2011 рік.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції було невірно зазначено в резолютивній частині постанови про стягнення з відповідача суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику війни за 2011 рік в розмірі 2 172 грн. Так, предметом спору є право на отримання позивачем допомоги до 5-го травня як учаснику війни, а не розмір нарахування та суд не може перебирати на себе функцію органу, на який покладено такі повноваження.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 визнаний особою яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.11), є інвалідом III групи, та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена у розмірі: інвалідам І та ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.

Відповідно до Закону України від 14.12.2006 року №466-16 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб» мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України. Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи зі змісту вимог Закону який встановлює розміри мінімальної заробітної плати на відповідні роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Порядок обчислення компенсаційних виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України.

Закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України, як основному Закону держави, в свою чергу підзаконні нормативно правові акти повинні не суперечити законам України та Конституції України.

Постанова Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою керувався відповідач при нарахуванні щорічної допомоги на оздоровлення є підзаконним нормативно-правовим актом та істотно звужує права позивача відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Тому згідно положення ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу застосуванню підлягають не постанова Кабінету Міністрів України, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивачки згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України від 20.12.2005 року №3235-ІV зупинено на 2006 та 2007 рік.

Вказану зміну було визнано неконституційною згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VІ набрав чинності 01.01.2008 року, внесено зміни в ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку викладено в такій редакції: одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 вказані вище зміни визнано неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином після 22.05.2008 року діє редакція ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін, а саме: щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» правові норми цієї статті на 2009 не скасовувались, не змінювались та не зупинялись.

Разом із тим, при вирішенні адміністративного позову, судом першої інстанції безпідставно не враховано, що згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення без розгляду адміністративного позову (ч.1 ст. 100 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що позовні вимоги про виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2006-2010 роки слід залишити без розгляду. Таким чином апеляційна скарга Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради підлягає до частково задоволення.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 94, 100, 160, 195, 197, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2012 року у справі №2-а-1326/321/2012 скасувати та прийняти нову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2006-2010 роки - залишити без розгляду.

Зобов'язати Франківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради виплатити на користь ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, відповідно до вимог ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та щорічну одноразову допомогу до Дня перемоги за 2011 рік, із урахуванням вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведених виплат за вказаний період.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий : Курилець А.Р.

Судді : Качмар В.Я.

Старунський Д.М.