АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/9122/13 Головуючий у 1-й інстанції - Мовчан Д.В.
Справа № 422/4052/12 Доповідач - Гайдук В.І.
Категорія: 2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Гайдук В.І.,
суддів Міхеєвої В.Ю., Макарова М.О.,
при секретарі Чоха К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, територіальної громади міста в особі Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи - Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради, Відділ державної реєстрації майнових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції в Дніпропетровської області, ОСОБА_3, про визнання права власності на домоволодіння за набувальною давністю, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, посилався на те, що з 1995 року добросовісно та відкрито володіє домоволодінням АДРЕСА_1, яке належить на праві власності ОСОБА_2 Оскільки остання проживає у іншій державі, заінтересованості щодо майна не проявляє, а він здійснює утримання майна, сплату відповідних податків та витрат, поліпшує нерухоме майно, просив суд в порядку набувальної давності визнати за ним право власності на зазначене нерухоме майно, скасувавши при цьому реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нього (а.с. 18-20, 128-130, 183-186).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2013 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено (а.с. 199-202).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового про задоволення заявлених позовних вимог (а.с. 207-209).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів не знаходить підстав для задоволення скарги та скасування або зміни рішення суду, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне нерухоме майно, домоволодіння АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності після смерті ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03 червня 1986 року, посвідченим Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою (реєстровий № 1-2983) та зареєстрованим в органах МБТІ у встановленому Законом порядку (а.с. 8-9, 113).
Згідно ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач, користуючись спірним домоволодінням знав, що воно належить на праві власності ОСОБА_2, оскільки про це ним неодноразово вказувалось в його заявах до суду в різний період часу, зокрема про те, що після отримання свідоцтва про право на спадщину домоволодінням з дозволу ОСОБА_2 користувався його батько ОСОБА_5, а після його смерті з 1995 року він, позивач, (а.с.3-5, 19, 129), ці обставини зазначені і в рішенні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2012 року (а.с. 61).
Доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що спірне домоволодіння перейшло до нього від батька, який був зареєстрований за даною адресою як член сім'ї спадкодавця - ОСОБА_4 та добросовісно володів ним після її смерті, а після смерті батька він,позивач, став добросовісним власником цього домоволодіння, оскільки доглядав за домоволодінням, обробляв земельну ділянку, сплачував податки, є необґрунтованими, так як однією із ознак володіння, необхідних для набуття права власності на річ за набувальною давністю, є добросовісність володіння, тобто обставини, у зв'язку із якими виникло володіння чужою річчю не повинні давати найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч.1 ст.347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 від права власності на спірне домоволодіння не відмовлялась. Проживання ОСОБА_2 в іншій державі не свідчить про те, що вона покинула та відмовилася від права власності на спірне майно, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Крім того, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач не мешкав у спірному домоволодінні, після смерті батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6), лише доглядав за будинком та надавав для проживання іншим особам, що підтверджується копією паспорту позивача з відміткою про реєстрацію (а.с. 7), копіями довідок квартального комітету (а.с. 74, 93), фактичними даними встановленими постановою про відмову в порушенні кримінальної справи №2925-11 (а.с. 176-177). Ці обставини найшли своє підтвердження і в показах свідків та поясненнях самого позивача.
Тому, обставини за яких позивач сплачував комунальні платежі, податок на землю, здійснював поточний ремонт спірного домоволодіння та які підтверджені поясненнями свідків, допитаних у судовому засіданні в суді першої інстанції, не дають підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно в порядку ст. 344 ЦК України, а лише свідчать про перебування даного майна в управлінні позивача.
За таких обставин вважати, що позивач набув право власності на спірне нерухоме майно у порядку набувальної давності - відсутні, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, давши належну оцінку зібраним по справі доказам, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на спірне домоволодіння.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків місцевого суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст.309 ЦПК України підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене із додержанням норм процесуального права та у відповідності із нормами матеріального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: