РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/749/13Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"17" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівПриходченко А.П., Самойлової О.В,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Феодосійської міської лікарні № 1, ОСОБА_7 про визнання висновку медичного обстеження недійсним, за апеляційними скаргами ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 березня 2013 року та додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Феодосійської міської лікарні № 1, ОСОБА_7 про визнання недійсним висновку медичного обстеження з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 червня 2012 року у приміщенні Феодосійської міської лікарні № 1 був проведений медичний огляд ОСОБА_6 на предмет виявлення стану алкогольного сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зазначений медичний огляд був проведений лікарем - травматологом ОСОБА_7 Відповідно до медичного висновку № 232 від 06 червня 2012 року ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп'яніння та мав 2,45 % проміле алкоголю в крові. Позивач вважає даний медичний висновок недійсним оскільки він був складений о 20 год. 20 хв., між тим протокол про адміністративне правопорушення о 21 год. 10 хв., що суперечить Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 9 вересня 2009 року N 400/666. До того, ж ОСОБА_7 не було надано документів, які б підтверджували, що останній має право здійснювати такі медичні огляди. Крім того, ОСОБА_7 відмовився від проведення відповідних аналізів на підтвердження показників Алкотестеру «Драгер», про який відсутні відомості, що він проходів необхідні перевірки. На підставі наведеного, враховуючи положення п.3.22 Інструкції відповідно до якого висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог зазначеної Інструкції, вважаються недійсними, просив позов задовольнити.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 07 березня 2013 року у позові відмовлено.

Додатковим рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 30 квітня 2013 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 у відшкодування судових витрат 5000 грн. (витрати на правову допомогу).

Не погодившись з такими рішеннями суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Так, в апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки спірний висновок щодо результатів медичного огляду був зроблений з порушенням Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 9 вересня 2009 року N 400/666, що відповідно до положень вказаної Інструкції робить висновок недійсним.

Також на думку апелянта суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього на користь ОСОБА_7 у відшкодування судових витрат (витрат на правову допомогу) 5000 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 березня 2013 року підлягає відхиленню, апеляційна скарга на додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 квітня 2013 року підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 06 червня 2012 року у приміщенні Феодосійської міської лікарні № 1 був проведений медичний огляд ОСОБА_6 на предмет виявлення стану алкогольного сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду № 232 від 06 червня 2012 року ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп'яніння та мав 2,45 % проміле алкоголю в крові (а.с.29).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним вказаного висновку, суд першої інстанції, виходив з того, що права та інтереси позивача в обраний ним спосіб судовому захисту не підлягають.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Виходячи із системного аналізу норм цивільного та цивільно-процесуального законодавства, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до ст.15 ЦПК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Тобто, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, які і є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до п.1.1. Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 9 вересня 2009 року N 400/666 вказана Інструкція визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення ознак алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду.

Вказаний висновок є підтвердженням перебування водія транспортного засобу в стані сп'яніння, що фіксується в протоколі про адміністративне правопорушення, який підлягає розгляду судом в порядку, передбаченому КпАП України.

Враховуючи наведене, висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції є доказом, який повинний досліджуватися та оцінюватися судом при розгляді справи про адміністративне правопорушення та його оскарження - визнання недійсним не передбачено чинним законодавством, зокрема і Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 9 вересня 2009 року N 400/666, яка визначає процедуру проведення огляду та оформлення результатів такого огляду.

Таким чином, оскарження такого висновку, який не тягне за собою виникнення прав чи обовязків позивача, а є підставою для прийняття компетентною особою рішення про притягнення чи відмови у притягненні особи до відповідальності, передбаченої законом, не передбачено чинним законодавством в якості способу захисту прав у судовому порядку.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що вказаний висновок може бути визнаний в якості доказу при розгляді іншої цивільної справи, кримінальної, справи про адміністративне правопорушення, при вирішенні яких суд зобов'язаний буде дати оцінку вказаному висновку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову з додержанням вимог закону.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції при про відсутність підстав для задоволення вимог, оскільки спірний висновок щодо результатів медичного огляду був складений з порушенням вимог Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 9 вересня 2009 року N 400/666 є неспроможними за тих підстав, що у позові відмовлено у зв'язку з обранням позивачем способу захисту прав не передбаченим законом, а не у зв'язку з недоведеністю обставин, якими обґрунтований позов.

Відповідно до п. 3.22. вказаної Інструкції висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Перевірка щодо дійсності такого висновку, зокрема здійснюється при оцінки його як доказу при розгляді справи про адміністративне правопорушення або іншої справи.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний висновок був предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення, за якою ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України та на позивача накладене адміністративне стягнення (а.с.33-34).

Вказаним обставинам судом першої інстанції дана належна оцінка у відповідності до вимог закону, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при розгляді справи не врахував, що порушення, яких припустився відповідач при складенні висновку є підставою для визнання його недійсним не можна визнати обґрунтованими.

Разом з тим колегія суддів не може повністю погодитись з оскаржуваним додатковим рішенням суду.

Суд першої інстанції дійшов правильному висновку про наявність підстав ухвалення додаткового рішення про стягнення на користь ОСОБА_7 з позивача витрат на правову допомогу, оскільки відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються зокрема, з витрат на правову допомогу (ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Як вище встановлено рішення ухвалено на користь відповідача.

Матеріали справи містять всі необхідні документи для компенсації позивачем витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_7 (а.с. 48, 54, 55).

Між тим, суд першої інстанції не взяв до уваги положення ч. 2 ст. 84 ЦПК України, яка встановлює, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, враховуючи положення вказаної статті та час участі особи, яка надавала правову допомогу відповідачу у судових засіданнях, на користь ОСОБА_7 з позивача у відшкодування витрат на правову допомогу підлягає стягненню 1835,20 грн. ( 458,8 х4), а тому додаткове рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру судових витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_7

На підставі наведеного, керуючись статтями 303, 307, 308, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 березня 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 березня 2013 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 квітня 2013 року - задовольнити частково.

Додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 квітня 2013 року - змінити, зменшивши суму витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 до 1835 (одна тисяча вісімсот тридцять п'ять) грн. 20 коп.

В решті додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 квітня 2013 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В.Самойлова