ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2013 р. Справа № 804/11745/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Царікової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство» про стягнення адміністративно - господарських санкцій у розмірі 21322,43 грн. та пені у розмірі 59,64 грн.,
ВСТАНОВИВ:
05 вересня 2013 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство», в якому позивач просить:
- стягнути з Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції в розмірі 21322,43грн.;
- стягнути з Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 59,64грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не працевлаштував 1 інваліда, а тому відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно - господарські санкції у розмірі 21322, 43 грн. та пеню у розмірі 59,64 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2013 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду на 19.09.2013.
Позивач, належним чином повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання 19.09.2013 не з'явився. До суду надійшло клопотання позивача від 19.09.2013 (вх. № 60380/13) про розгляд справи без участі представника позивача та залучення до матеріалів справи додаткових документів.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти позову заперечив, з підстав викладених в письмових запереченнях від 18.09.2013 ( вих. № 2348). Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що Марганецьке міське комунальне підприємство «Житлове господарство» на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вжив всіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а саме: подав позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою № 10-ПІ, належним чином інформував Марганецький міський центр зайнятості про потребу у працевлаштуванні інвалідів шляхом подачі щомісячних звітів за формою № 3-ПН. Представник відповідач зазначив, що фактично на підприємстві відповідача працевлаштовані три інваліди, одне місце залишилось вакантним, у зв'язку з тим, що всі інші направлені інваліди відмовлялись від запропонованої вакансії або брали обхідний лист і не повертались на підприємство відповідача. На думку відповідача, на нього чинним законодавством не покладено обов'язку забезпечити працевлаштування інвалідів.
Представник відповідача не заперечив проти клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Згідно ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Марганецьким міським комунальним підприємством «Житлове господарство» подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою №10-ПІ, затвердженого наказом Міністерства праці України від 10 лютого 2007 року № 42 з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527.
Згідно рядка № 01 звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 107 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок №02) становить 3 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (рядок №03) становить 4 особи.
Позивачем здійснено невиїзну перевірку правильності розрахунків в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство» за 2012 рік, за результатами якої складено акт від 11.03.2012 № 116 по результатам невиїзної позапланової перевірки стану виконання ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Марганецьким міським комунальним підприємством «Житлове господарство», на підставі якого відповідачу нарахована сума адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21322,43 грн.
Відповідач надіслав позивачеві заперечення від 19.03.2013 (вих. № 545) до акту невиїзної позапланової перевірки стану виконання ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 11.03.2013 № 116, в яких не погодився із застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій.
З огляду на те, що відповідачем не сплачена сума адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21322,43 грн. та пеня у розмірі 59,64 грн., позивач звернувся із цим позовом до суду.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
В силу положень статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 3 ст.181 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
У відповідності до позиції колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.02.2010 по справі № 21-1982во09 (номер у ЄДРСР 8089874) обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачем до Марганецького міського центру зайнятості подавались звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» в 2012 році, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.
Згідно листа Марганецького міського центру зайнятості від 06.06.2013 № 595, наданого у відповідь на лист позивача від 20.05.2013 № 04-01/1231, починаючи з березня 2012 року відповідач щомісячно подавав звіти за формою № 3-ПН, в яких зазначалась кількість посад для працевлаштування інвалідів; протягом 2012 року на підприємство відповідача було направлено на працевлаштування 8 осіб з інвалідністю, з них працевлаштовані 2 особи, від працевлаштування на зазначене підприємство самостійно відмовились 4 особи (2 особи - за станом здоров'я, 2 осіб не влаштував рівень заробітної плати); відмовлено в працевлаштуванні 2 особам з інвалідністю, внаслідок того, що за висновком лікаря - терапевта вони не можуть працювати двірником.
Таким чином, відповідачем були вжиті всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Позивачем не надано жодного доказу щодо спростування дій, вчинених відповідачем з метою виконання вимог ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно застосовані адміністративно-господарські санкції до відповідача.
За змістом статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство» про стягнення адміністративно - господарських санкцій у розмірі 21322,43грн. та пені у розмірі 59,64 грн. відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя О.В. Царікова