Категорія 46 Головуючий в 1 інстанції - Труханова Л.М.,

Доповідач - Барсукова О.І.

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Жданової В.С.,

суддів: Барсукової О.І., Мальованого Ю.М.,

при секретарі: Жарій Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: служба у справах дітей органу опіки та піклування Харцизької міської ради про визначення місця проживання дітей

за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 06 червня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

15 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей .

Зазначав, що з 01 грудня 2000 року до 30 травня 2011 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого в них народились двоє синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 08.02.2012 року визначено місце проживання дітей з матір'ю ОСОБА_2 Проте у зв'язку з небажанням відповідачки приймати участь у вихованні дитини, старший син ОСОБА_3 мешкає з ним в м. Харцизьк. З серпня 2011 року ОСОБА_2 сином не цікавиться, з дитиною не спілкується, мешкає окремо від дитини у м. Артемівську та чинить перешкоди позивачу та сину ОСОБА_3 у спілкуванні з молодшим сином ОСОБА_4.

Посилаючись, що відповідачка негативно ставиться до дітей, про що свідчить кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 та її брата за ст.125 КК України з приводу нанесення відповідачкою тілесних ушкоджень дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Відповідачка не має свого житла, разом із сином ОСОБА_4 проживає в однокімнатній квартирі, в якій мешкають ще двоє осіб: мати ОСОБА_2 та сестра відповідачки, яка є інвалідом дитинства, що перебуває на обліку психіатричній лікарні.

Він самостійно виховує сина ОСОБА_3, має постійне місце роботи та навчається на 3-му курсі педучилища, проживає у трикімнатній квартирі, яка повністю об лаштована для повного та гармонійного розвитку обох дітей, просив визначити місце проживання дітей разом із ним та зобов'язати ОСОБА_2 передати йому дітей.

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 06 червня 2013 року позов задоволено частково. Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1. В решті частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити, задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що відповідачкою не надано доказів щодо можливості визначити місце проживання дітей з нею.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Харцизького міського суду Донецької області від 06 червня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Наполягає на тому, що суд безпідставно не взяв до уваги, те що рішення Харцизького міського суду Донецької області від 08.02.2012 року не виконується з вини ОСОБА_1, який зловживає спиртними напоями та хибно впливає на дітей, б'є їх; не врахував суд і те. що кримінальну справу за ст. 125 КК України закрито за заявою позивача, оскільки під час розгляду справи було доведено, що вона дітей не била; крім того, суд не взяв до уваги, що в квартирі, в якій проживає позивач, йому належить лише 1/3 частина; син ОСОБА_3 тривалий час не відвідував школу. Суд не врахував, що вона з сином ОСОБА_4 проживає в квартирі, яка належить її матері, а її мати та сестра проживають в окремій квартирі. Суд не залучив до матеріалів справи та не надав оцінку доказам, які вона надавала суду щодо негативного впливу позивача на дитину стосовно чого вона зверталась до різних компетентних органів, що свідчить про те. що вона намагалась виконати рішення суду щодо визначення місця проживання дітей з матір'ю, тощо.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1, його адвокат ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримали, просили її задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Відповідачка ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала, просила її відхилити та задовольнити її апеляційну скаргу, скасувати рішення Харцизького міського суду Донецької області від 06 червня 2013 року та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Представник органу опіки та піклування Харцизької міської ради Котенко Г.П., яка діє на підставі довіреності, підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, адвоката ОСОБА_7, представника органу опіки та піклування Харцизької міської ради, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої ін. станції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення рішення Харцизького міського суду від 08.02.2012 року, яким визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_2, підстави щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 разом із матір'ю не змінились та відмовив в задоволенні позову і цій частині.

З урахуванням ставлення відповідачки до виконання своїх обов'язків щодо сина ОСОБА_3, не вжиття нею заходів щодо проживання дитини за визначеним рішенням суду місцем, враховуючи думку дитини, якій виповнилось 10 років, посилаючись на те, що позивач відповідально ставиться до виконання своїх обов'язків щодо виховання та розвитку сина, суд визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду не можна з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Сім'я проживала в АДРЕСА_1.

Рішенням Харцизького міського суду від 30.05.2011 року шлюб розірваний.

Рішенням Харцизького міського суду від 08 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2012 року, визначено місце проживання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_2.(т.1 а.с.13-16).

Звертаючись до суду 15 лютого 2013 року з позовом про визначення місця проживання дітей, ОСОБА_1 наполягав на тому, що на час звернення до суду підстави позову змінились.

Зазначав, що відповідачка негативно ставиться до дітей, про що свідчить кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 та її брата за ст.125 КК України з приводу нанесення відповідачкою тілесних ушкоджень дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Відповідачка не має свого житла, разом із сином ОСОБА_4 проживає в однокімнатній квартирі, в якій мешкають ще двоє осіб: мати ОСОБА_2 та сестра відповідачки, яка є інвалідом дитинства, що перебуває на обліку психіатричній лікарні.

Він самостійно виховує сина ОСОБА_3, має постійне місце роботи та навчається на 3-му курсі педучилища, проживає у трикімнатній квартирі, яка облаштована для повного та гармонійного розвитку обох дітей, старший син дуже прив'язаний до молодшого, з врахуванням чого просив визначити місце проживання дітей разом із ним та зобов'язати ОСОБА_2 передати йому дітей.

Судом першої інстанції встановлено та найшло своє підтвердження при розгляду справи апеляційним судом, що між сторонами склались вкрай неприязні стосунки; заяви та скарги обох із сторін знаходяться в проваджені суду, в органах внутрішніх справ та прокуратурі.

До теперішнього часу рішення Харцизького міського суду від 08 лютого 2012 року, яке є обов'язковим до виконання, ОСОБА_1 не виконане.

Посилання позивача на те, що рішення не виконане у зв'язку з небажанням ОСОБА_2 забрати до себе старшого сина, нічим не обґрунтоване, спростоване відповідями відповідних органів щодо звернень ОСОБА_2 на предмет виконання рішення суду ( т.2 а. с. 7-10).

Так, згідно висновку Харцизького МУ ГУМВС України в Донецькій області 28 січня 2013 року до управління надійшла заява ОСОБА_2 з проханням допомогти повернути її дитину ОСОБА_3, якого 03.08.2011 року забрав батько та не повернув їй ( т.2 а. с. 16-17).

З повідомлення Харцизького МУ ГУМВС України в Донецькій області від 05.03.2013р. на ім'я ОСОБА_2 вбачається, що з приводу не виконання рішення суду щодо місця проживання дітей провадиться досудове розслідування стосовно дій ОСОБА_1 за ст.382 ч.1 КК України за заявою ОСОБА_2 від 20.02.2013р. ( т.2 а.с.41-42).

Крім того, з пояснень ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що позивач усіляко перешкоджає їй бачитись із сином, вона має змогу спілкуватись з сином в основному по телефону. Батько всіляко настроює сина проти неї, що вона відчуває при рідких зустрічей, яких вона змушена добиватися та на яких обов'язково є присутнім ОСОБА_1 Вона завжди мала добрі стосунки з дитиною, опікувалась нею, займалась вихованням та розвитком дитини. Син ОСОБА_3 завжди гарно навчався. ОСОБА_1 раніше за сумісне життя не опікувався дітьми, пив, з приводу його поведінки у сім'ї сусідами неодноразово викликались наряди міліції.

Крім того встановлено, що як на момент ухвалення рішення Харцизького міського суду від 08 лютого 2012 року та так і на теперішній час обоє батьків працевлаштовані, мають стабільну заробітну плату та спроможні утримувати своїх малолітніх дітей.

Доводи ОСОБА_1 про те. що він має на праві власності частку в спільній частковій власності на квартиру, розташовану в АДРЕСА_1, в якій на даний час проживає з сином ОСОБА_3,, а відповідачка на праві власності квартири не має і тому він має перевагу для виховання дітей є непереконливими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, йому належить лише 1/3 частка квартири; існує значна заборгованість за утримання квартири та за комунальні послуги; за порушення правил користування електричною енергією квартира відключена від електропостачання.( т.2 а.с.13,119).

Посилання позивача на незадовільний стан житлових умов, в яких проживає відповідачка з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, спростоване актами обстеження житлово-побутових умов проживання родини ОСОБА_2, складеними комісією служби у справах дітей управління молодіжної політики та у справах дітей Артемівської міської ради від 14.07.2011 року та від 17.04.2013р. З акту вбачається, що однокімнатна квартира АДРЕСА_2 належить батькам відповідачки. Фактично в ній проживає ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. В квартирі є всі необхідні умови для проживання :меблі, побутові прилади, місце для зберігання дитячих речей, стіл комп'ютерний,телевізор, пральна машина, холодильник, мікрохвильова піч. Створені всі умови для проживання, виховання та всебічного розвитку дитини ( т.2 а.с.46).

На доведення проживання у вказаній квартирі відповідачки та сина ОСОБА_4 разом із матір'ю відповідачки та сестрою відповідачки, яка є інвалідом 1 гр., позивачем надано ксерокопію виписки із акту огляду МСЕК від 16.09.2011 року ( а.с.70) , з якої вбачається, що ОСОБА_9 проживає в АДРЕСА_2.

На спростування вказаного доказу ОСОБА_2 суду першої інстанції надано ксерокопію зазначеної довідки, яка звірена з оригіналом та її дійсність посвідчена судом. З довідки вбачається, що в ній відсутня запис щодо про місце проживання ОСОБА_9 ( т.2 а.с.78).

Відповідно до ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

З врахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду критично оцінює надані позивачем докази щодо житлових умов, створених відповідачкою для дітей, і вважає за можливе прийняти до уваги саме висновок комісії служби у справах дітей управління молодіжної політики та у справах дітей Артемівської міської ради про створення за місцем проживання відповідачки всіх необхідних умов для проживання та розвитку малолітніх дітей.

Згідно довідки дошкільного навчального закладу ясла-садок №52 «Райдуга» від 05.03.2013 року, син ОСОБА_2 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує вказаний садок з 08.06.2012 року. ОСОБА_2 приймає активну участь в учбово-виховному процесі сина, своєчасно сплачує кошти за утримання дитини. Батько дитини до адміністрації дитсадка з приводу зустрічей з сином не звертався, рахунки не сплачував, тощо. ( т.2 а.с.38).

Суд враховує, що позивачем створені відповідні належні умови для проживання з ним та належного виховання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Суд бере до уваги, те, що позивач працює, навчається та характеризується позитивно.

З наданих сторонами доказів вбачається, що житлові умови та рівень матеріального забезпечення як батька дитини, так і матері є рівним.

Проте, не можна не зазначити той факт, що саме позивач не виконує рішення Харцизького міського суду від 08 лютого 2012 року.

ОСОБА_1 не довів та не підтвердив ті, обставини, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідних доказів, які обґрунтовують його вимоги, не навів. А переваги у матеріальних та житлово-побутових умовах одного з батьків не мають суттєвого значення для вирішення питання про визначення місця проживання дитини саме у цього з батьків.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р., дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 р.) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Відповідно до частини 1 ст. 161 СК, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р. (принцип 6), проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини необхідно враховувати ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Проте, суд не пов'язаний думкою малолітньої дитини та повинен під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини повинен керуватися лише інтересами дитини.

У свою чергу, ч. 2 ст. 161 СК України чітко визначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

На рівні національного законодавства встановлено перелік обставин, за наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір'ю. Такими є: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матір'ю спиртними напоями або наркотичними речовинами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини.

Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, суд першої інстанції не дотримався принципу Декларації прав дитини, не встановив та не зазначив у рішенні передбачених ч. 2 ст. 161 СК чи будь-яких інших виняткових обставин, які б зумовили необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір'ю.

Відповідно вимогам ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд вважає, що позивачем не надано доказів того, що з часу ухвалення рішення Харцизького міського суду від 08 лютого 2012 року змінились підстави позову та фактичні обставини справи.

Ураховуючи вищевикладене судове рішення підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 06 червня 2013 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: служба у справах дітей органу опіки та піклування Харцизької міської ради про визначення місця проживання дітей відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: