ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 905/4424/13 17.09.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру технічної експлуатації № 6 філії спеціалізованого електрозв'язку смт. Кринички

до 1. Виконавчого комітету Шахтарської міської ради

2. Шахтарської районної державної адміністрації

Третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Управління з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації

про зобов`язання укласти договір

Суддя Станік С.Р.

Представники:

Представники сторін:

Від позивача: Пугач В.Г. - представник за довіреністю;

Від відповідача-1: не з`явився;

Від відповідача-2: не з`явився;

Від третьої особи: не з`явився.

В судовому засіданні 17.09.2013 судом у відповідності до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Виконавчого комітету Шахтарської міської ради про зобов`язання відповідача укласти з позивачем договір про надання послуг у сфері телекомунікацій щодо експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони на 2013 рік в редакції позивача.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.06.0213 порушено провадження у справі № 905/4424/13 та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.07.2013 справу № 905/4424/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Виконавчого комітету Шахтарської міської ради про зобов`язання відповідача укласти з позивачем договір про надання послуг у сфері телекомунікацій щодо експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони на 2013 рік в редакції позивача, на підставі ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, передано до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 суддя Станік С.Р. прийняв до свого провадження справу № 905/4424/13. Розгляд справи призначив на 23.07.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи №905/4424/13 у якості відповідача-2 Шахтарську районну державну адміністрацію, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи №905/4424/13 у якості треті особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації. Розгляд справи відкладено на 06.08.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2013 продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 17.09.2013.

В судовому засіданні 17.09.2013 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Вимоги позивача мотивовані тим, що 19.10.2011 відповідно до Акту № 1 приймання - передачі апаратури позивач в особі філії спеціалізованого зв'язку прийняв на обслуговування апаратуру оповіщення м. Шахтарська, яка знаходилась в користуванні виконавчого комітету Шахтарської міської ради. У відповідності до вимог Інструкції про порядок експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони підприємствами зв'язку України, затвердженої наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Державним комітетом зв'язку та інформатизації України від 16.08.2000 року № 210/119, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 07.03.2001 року за № 207/5398, підприємства електрозв'язку, яким є позивач, здійснюють обслуговування засобів оповіщення і зв'язку, що перебувають в сфері управління місцевих органів виконавчої влади, на договірних умовах. Позивач звернувся до відповідача з пропозицією (лист № 308-403 від 14.02.2013) укласти відповідний договір на обслуговування апаратури оповіщення м. Шахтарська та надіслав відповідний проект договору, проте договір між сторонами укладено не було,що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом про укладення договору в судовому порядку.

Відповідач-1 в судове засідання 17.09.2013 представників не направив, проте через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами. Також, у письмовому відзиві на позов відповідач-1 просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України «Про цивільну оборону України», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони, є державним замовником продукції, послуг та робіт для забезпечення потреб цивільної оборони відповідно до Закону України «Про поставки продукції для державних потреб». Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування (органам виконавчої влади та спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади), згідно ч.5 ст.3 «Про цивільну оборону України». Місцеві державні адміністрації, відповідно до ст. 118 Конституції України, здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Вони наділені правом представляти інтереси держави та ухвалювати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Окрім того, Закон України «Про цивільну оборону України» та наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 16.08.2000 № 210/119 «Про затвердження Інструкції про порядок експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони підприємствами електрозв'язку України», визначають що, «цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів та її складовими, яка складається з: органів виконавчої влади всіх рівнів, органів повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, тощо. Відповідач у своїй діяльності, є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до цього закону відповідач наділяється власними повноваженнями, в межах яких діє самостійно і несе відповідальність за свою діяльність відповідно до закону, а також окремими повноваженнями органів виконавчої влади, у здійсненні яких він є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко визначає вичерпний перелік делегованих повноважень в галузі оборонної роботи виконавчих органів міських рад. Окрім того, ст. 5 Закону України «Про цивільну оборону України», визначає що, виконавчі органи міських рад в межах своїх повноважень (визначених законодавством) забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій та проведення потенційно небезпечних заходів в умовах присутності цивільного населення, сприяють органам управління у справах цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань. До того ж, право замовника укладання договору, заснованому на державному замовленні, делеговані місцевим органам виконавчої влади або їх структурним підрозділам у відповідності до Положення про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.1999 №192.

Відповідач-2 в судове засідання 17.09.2013 представників не направив, проте через канцелярію суду подав письмове клопотання про відкладення розгляду справи з метою належної підготовки до розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали справи,з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи те, що в матеріалах справи наявний достатній обсяг документів для вирішення спору, вирішив заявлене клопотання відхилити.

Третя особа в судове засідання 17.09.2013 представників не направила, проте через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами. У надісланих на адресу суду письмових поясненнях по суті спору вказувало на те, що на підставі Положення про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.99 № 192 (далі - положення), керуючись Законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» для забезпечення безперебійного функціонування системи оповіщення і інформування населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій було видано розпорядження голови Донецької облдержадміністрації від 11.04.2003 № 219 «Про передачу апаратури оповіщення цивільної оборони містам та районам області» (зі змінами внесеними розпорядженням від 28.07.2003 № 489) де визначено: Управлінню забезпечити передачу апаратури оповіщення в тимчасове користування виконкомам міських рад, міським головам рекомендовано забезпечити експлуатаційно- технічне обслуговування апаратури. На виконання вказаного розпорядження апаратура оповіщення в кількості 13 одиниць у 2003 році була передана в безоплатне користування виконкому Шахтарської міської ради для виконання функцій щодо своєчасного оповіщення керівного складу та населення міста у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій. Інших засобів зв'язку та оповіщення у Шахтарської міської ради для оповіщення керівного складу та населення, відповідно до чинного законодавства, немає. Відповідно до ст. 143 Конституції України «органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади» та згідно з п.2 ст.19 Кодексу цивільного захисту України до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення оповіщення та інформування населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій. Водночас, з метою комплексного розв'язування проблем захисту населення і територій Донецької області від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до постанови КМУ від 25.02.2009 № 156 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки» в області рішенням обласної ради від 14.05.2010 № 5/28-876 затверджено Програму забезпечення мінімально достатнього рівня безпеки населення і територій області від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2010-2013 роки. Пунктом 4 даного рішення обласної ради міським та районним радам рекомендовано затвердити відповідні місцеві програми з урахуванням техногенно-природних загроз на підпорядкованих територіях та передбачити кошти на їх фінансове забезпечення. В більшості міст та районів області фінансування заходів щодо експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури оповіщення передбачені в затверджених аналогічних програмах і фінансування програмних заходів здійснюється за рахунок коштів бюджетів міст і районів.

У відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2003 головою Донецької обласної держаної адміністрації видано розпорядження № 219 «Про передачу апаратури оповіщення цивільної оборони містам та районам області», згідно якого в редакції розпорядження від 28.07.2003 № 489 доручено Головному управлінню з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрації забезпечити передачу апаратури оповіщення наведеної у додатку: на баланс райдержадміністрацій та в тимчасове користування виконкомам міських рад на підставі укладеного договору, доручено міським головам та головам райдержадміністрацій забезпечити експлуатаційно-технічне обслуговування апаратури.

Відповідно до Акту приймання - передачі апаратури на експлуатаційно - технічне обслуговування № 1, який затверджено 19.10.2011 в.о. директора Донецької філії ПАТ «Укртелеком», 22.11.2011 - Директором філії СЕЗ ПАТ «Укртелеком», 19.10.2011 - Начальником ГУ з питань НС, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОДА, відповідно до якого Донецька філія ПАТ «Укртелеком» передала, а ЦЕЗ № 61 ЦТЕ № 6 Філії СЕЗ ПАТ «Укртелеком» приймає на експлуатаційно-технічне обслуговування (ЕТО) з 01.01.2012 апаратуру оповіщення згідно переліку.

Відповідач в листі № 02-21/871 від 19.02.2013 року висловив пропозицію укласти трьохсторонній Договір між ПАТ «Укртелеком», виконкомом Шахтарської міської ради та Шахтарською районною державною адміністрацією.

На зазначений лист позивач надав відповідь від 14.03.2013 року № 513-868403 з проханням сторін визначитись щодо розподілу функцій між Шахтарською райдержадміністрацією та виконавчим комітетом Шахтарської міськради по експлуатаційно-технічному обслуговуванню апаратури оповіщення, про що повідомити позивача.

Щодо розподілу функцій до теперішнього часу позивач інформації не отримав, підписаного договору також, таким чином питання відносно укладення договору не було врегульоване сторонами, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Також, позивачем до матеріалів позову надано належним чином засвідчені копії:

- накладну б/н про передачу виконкому Шахтарської міської ради апаратури оповіщення цивільної оборони (захисту) та розписку від 30.11.2010 № 02-21/3333 про прийняття позивачем від виконкому Шахтарської міської ради на відповідальне зберігання апаратури оповіщення цивільної оборони (захисту) у кількості 13 одиниць;

- проект договору про надання послуг у сфері телекомунікацій щодо експлуатаційно - технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і цивільної оборони.

Відповідно до ст. 143 Конституції України «органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади».

Згідно наданої відповідачем належним чином засвідченої копії Положення про виконавчий комітет Шахтарської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 24.12.2008, виконавчий комітет Шахтарської міської ради є органом, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» створюється Шахтарською міською радою для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених діючим законодавством (п. 1.1), виконавчий комітет є підконтрольним і підзвітним міській раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади - підконтрольний відповідним органам виконавчої влади (п. 1.3). виконавчий комітет розглядає та вирішує питання, віднесені до відання виконавчих органів ради, згідно глави 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», в межах своїх повноважень забезпечує взаємодію з іншими виконавчими органами ради, реалізацію делегованих повноважень органів виконавчої влади вищого рівня (п. 3.2), виконавчий комітет в межах своїх повноважень приймає рішення (п. 3.5), відносини виконавчого комітету з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності, будуються на договірній основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих виконавчому комітету (п. 3.10).

Водночас, з метою комплексного розв'язування проблем захисту населення і територій Донецької області від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до постанови КМУ від 25.02.2009 № 156 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки» рішенням Донецької обласної ради від 14.05.2010 № 5/28-876 затверджено Програму забезпечення мінімально достатнього рівня безпеки населення і територій області від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2010-2013 роки.

Пунктом 4 даного рішення обласної ради міським та районним радам рекомендовано затвердити відповідні місцеві програми з урахуванням техногенно-природних загроз на підпорядкованих територіях та передбачити кошти на їх фінансове забезпечення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Ст. 646 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Згідно статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно статті 181 Господарського кодексу України, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Згідно частини 7 статті 181 Господарського кодексу України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Ч. 1, 2, 3 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Також, суд зазначає і про те, що статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено переліки способів захисту порушених прав.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що позивач звернувся до суду посилаючись на приписи ст. 179 ч. 2 та 3 Господарського кодексу України, і просив суд зобов'язати відповідача укласти Договір про надання послуг у сфері телекомунікацій щодо експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони у відповідній редакції, запропонованій саме позивачем, мотивуючи свої вимоги саме тим, що відповідач зі своєї сторони, що підписання відповідного договору в редакції позивача є саме обов'язком відповідача, який виник внаслідок ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України і поданий позивачем проект додаткової угоди повністю відповідає вимогам закону. До того ж, суд враховує і те, що рішенням Донецької обласної ради від 14.05.2010 № 5/28-876 затверджено Програму забезпечення мінімально достатнього рівня безпеки населення і територій області від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2010-2013 роки, пунктом 4 якого міським та районним радам рекомендовано затвердити відповідні місцеві програми з урахуванням техногенно-природних загроз на підпорядкованих територіях та передбачити кошти на їх фінансове забезпечення, тобто рекомендовано перебачити кошти на забезпечення відповідних об'єктів.

Проте, враховуючи те, що вчинення стороною дій, направлених на укладення і, відповідно, підписання будь-якого правочину - є правом сторони, яке реалізується у встановленому законом порядку, а не її зобов'язанням, що узгоджується зокрема з приписами ст. ст. 6, 203, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України та ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що виходячи з обумовлених законом прав та охоронюваних інтересів сторін договору, зокрема свободи укладення договору, і , відповідно, підписання будь-якого цивільно- правового договору, зокрема і договору про надання послуг у сфері телекомунікацій щодо експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони у відповідній редакції, запропонованій саме позивачем, - є саме правом, а не обов'язком сторони, а відтак, підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії по укладенню вказаного правочину в редакції позивача - відсутні.

Також, суд враховує і ті обставини, що примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статті 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, спір між позивачем і відповідачем виник внаслідок неузгодженості між сторонами суттєвих умов договору, зокрема і щодо оплати послуг, згода щодо якої повинна бути досягнута обома сторонами договору в обов'язковому порядку і суд не наділений повноваженнями щодо її встановлення між сторонами правочину.

До того ж, суд враховує і те, що частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Тобто, у випадку надання позивачем будь-яких послуг відповідачам з відповідного обслуговування технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони, наслідки таких дій визначаються з урахуванням Цивільного кодексу України, а тому позивач не позбавлений відповідного права заявити вимоги про відшкодування понесених ним витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача укласти Договір про надання послуг у сфері телекомунікацій щодо експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури та інших технічних засобів оповіщення і зв'язку цивільної оборони у відповідній редакції - не була доведена належними та допустимими доказами, не є законною та обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата складання повного тексту рішення - 18.09.2013