Справа № 387/1200/13-ц
Номер провадження по справі 2/387/376/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 вересня 2013 року смт Добровеличківка
Добровеличківський районний суд Кіровоградської області
в складі: головуючого судді Горовець М. І.
при секретарі Мороз Т. П.
з участю відповідача ОСОБА_1
з участю представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду, Кіровоградської області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк " м. Дніпропетровськ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 41247,01 грн.,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому зазначив, що відповідно до укладеного договору № ОDXRRX 10990047 від 17.03.2007 року ОСОБА_1 17.03.2007 року отримала кредит у розмірі 2542,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 16.04.2013 року має заборгованість - 41247,01 ґрн., яка складається з наступного: 2542,80 грн. - заборгованість за кредитом; 16394,48 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 373,80 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 19495,60 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 2.4.5.5 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1940,33 грн. - штраф (процентна складова).
Представник позивача в судове засідання не з'явився , про день , час та місце розгляду справи повідомлений вчасно , належним чином , надав суду письмову заяву в якій просить справу розглядати без його участі . Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечує посилаючись на те , що вона взагалі не брала вказаний кредит , оскільки після 20-х чисел у грудні 2006 року, коли вона проживала в м. Одеса , нею було втрачено паспорт, який можливо викрали у маршрутці, оскільки він знаходився в гаманці. Наступного дня вона поїхала в Добровеличківський паспортний стіл та написала заяву про втрату паспорта . 10.02.2007 року їй було видано новий паспорт, а кредит видавався на втрачений паспорт. Крім того на момент видачі кредиту вона вже не працювала в ООО Експансія-Юг" Фоззи", як зазанчено у заяві позичальника , що підтверджується копією її трудової книжки. Про наявність кредитної заборгованості вона дізналася 28.02.2013 року , коли звернулася до відділення " Приватбанку " в м. Помічна для оформлення карточки на дитину. На її звернення до банку щодо наявності кредиту , який вона не отримувала , працівниками банку їй було показано документи на підставі яких видано кредит, то у паспорті , який показали була не її фотокартка , а іншої особи.
Представник відповідача в судовому засіданні також не визнав позов вповному обсязі та пояснив , що про наявність спірних кредитних відносин (кредитних обов'язків) ОСОБА_1 (відповідачка) дізналася лише 28 лютого 2013 року, коли звернулася до відділення приватбанку в місті Помічна Добровеликівського району Кіровоградської області, з питанням оформлення банківської картки для перерахування соціальної допомоги, що надається при народженні дитини. Працівник відділення банку, повідомила відповідачці про наявність в неї заборгованості по спірних кредитних відносинах. Того ж дня, відповідачка письмово звернулася до банку з заявою-повідомленням, що вона не укладала і не підписувала даного кредитного договору з банком від 17.03.2007 року. Проте банк у своїй письмовій відповіді від 01.03.2013 р. на її заяву від 28.02.2013. вх. № 4, просто відписався. В березні 2013 року відповідачка повторно звернулася до банку з заявою, в якій зазначила, що укладати кредитний договір на підставі паспорту серії НОМЕР_2, виданого Добровеличківським РВУМВС України 25.04.2006 року, вона не могла, оскільки цей паспорт було втрачено, про що в грудні 2006 року нею було повідомлено орган міліції за місцем видачі паспорта, а станом на 17.03.2007 року вона мала інший паспорт серії НОМЕР_3, виданий 10.02.2007 року Добровеличківським РВУМВС України, що підтвердила довідкою Добровеличківського РВУМВС України в Кіровоградської області. У відповідь на свою заяву знову отримала лист-відписку від 16.04.2013 року. З обох листів банку добре видно, що банк навіть і не намагався розібратися в спірній ситуації. Крім того до свого позову банк не надає копію втраченого паспорта відповідачки за серією НОМЕР_2, виданого Добровеличківським РВУМВС України в Кіровоградській області 25.04.2006 року, саме на реквізити якого частково вказано в «заяві позичальника», на підставі якого він нібито провів ідентифікацію особи відповідачки, як позичальника, і копія якого мала б бути завірена підписом відповідачки, цього документу в матеріалах справи ми не бачимо, але він мав би бути поданий до позову, та навпаки, банк додає до позову копію нового паспорта відповідачки серії НОМЕР_3, який нею отримано 10.02.2007 року, копію якого банку подано відповідачкою саме 28.02.2013 року, тобто після вклеювання до паспорту її нової фотокартки 28.03.2012 року, після досягнення 25-річчя. В документі із заголовком «заява позичальника № ODXRRX10990047» , який надано суду безпосередньо банком-позивачем, мають місце відомості, що не відповідають дійсності: в абзаці першому заяви, зазначено - дослівно цитую із тексту заяви: «Я, ОСОБА_1, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2., що проживає за адресою АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий Добровеличківським РВ УМВС в Одес. обл. 25.04.2006 р.».. Ні для кого не сумнів, що дані відомості частково невідповідають юридичній дійсності, оскільки в системі органів державної влади України не існує такого органу, як Добровеличківський РВ УМВС в Одес. обл., на який вказує банк, як на орган, що видав паспорт позичальника ОСОБА_1, на підставі якого проведено ідентифікацію позичальника. Наявність такої помилки в даній заяві, вказує на те, що ніякої процедури ідентифікації позичальника ніхто не проводив, це є також прямим доводом того, що цю заяву відповідачка в очі не бачила, відповідно не підписувала, оскільки дана помилка є перш за все в першому реченні документу, якщо його можна назвати документом. Якщо припустити, що позивачки цей документ бачила, то на дану помилку було б однозначно нею наголошено, а відповідно працівником банку дана помилка була б усунена, і в наслідку заява відповідала б дійсності. Вважає що такий аргумент є цілком обґрунтованим. У заяві позивальника банком внесено відомості, що відповідачка працює в ООО «Експансія-Юг Фоззі» продавцем консультантом, хоча ці відомості не відповідають дійсності, оскільки відповідачка з 20.01.2005 року там не працювала, була звільнена. Кому і як видавався кредит, і чи видавався взала велика загадка. Відповідачка з 01.05 2005 року взагалі ніде не працювала, що підтверджується її трудовою книжкою. До позову банк надав копію рахунку-фактури ТОВ «Євросеть» від 17.03.2007 року, проте банк не надає жодного платіжного документу, зокрема банківського платіжного доручення, що дійсно банком перераховано кошти на користь ТОВ «Євросеть» по даному рахунку-фактури. Хочу також доповнити ще такими важливими в даній справі обставинами та доводами. Виходячи лише з самого змісту бланку «заяви позичальника», а саме перед графами «дата» та «підпис» вбачається, цитую дослівно: «Ця заява разом із запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт), Тарифами складає <…> кредитно-заставний договір». Вище в тексті «заяви», яку виключно банк вважає кредитно-заставним договором, зазначено: «Позичальник доручає банку, <…>, перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту в сумі 2119.0 грн. <…> на поточний рахунок № 26009101750001 в ЗАО «Альфа-Банк» <…> з призначенням платежу «Перерахування коштів згідно з рахунком-фактурою № V511031377 від 17.03.2007 року …». Йдеться про рахунок-фактуру ТОВ «Євросеть». Але банком не надано платіжного доручення з призначенням платежу «Перерахування коштів згідно з рахунком-фактурою № V511031377 від 17.03.2007 року. Крім того, далі по тексту «заяви» вказано, що банк також перераховує 423,80 грн. на поточний рахунок № 61114909938360, і Приват-Банк … з призначенням платежу «Сплата єдино разової винагороди за надання фінансового інструменту за кредитним договором. Проведення цієї «кредитної операції» по кредитному спору банк не підтверджує відповідним платіжним дорученням. Крім того, як вже зазначалося раніше, за змістом самого бланку заяви, заява разом із запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам складає кредитно-заставний договір. Але ж і Умов надання споживчого кредиту, як відомчого документу банку про кредит банк не надає, більше того цього документу в редакції чинній на дату самої заяви. Натомість банком безпідставно надано копію загальних «умов і правил надання банківських послуг». Поясню чому безпідставно: по-перше, тому, що в тексті даних умов і правил взагалі не йдеться про споживчий кредит або «потребительский кредит»; по-друге, сам документ «умови і правила надання банківських послуг», опубліковано банком в редакції, або зі змінами, не раніше як станом на 01.06.2010 року, оскільки в підпункті 1.7.23 цих умов зроблено посилання на Закон України «Про захист персональних даних», а цей закон було підписано 01.06.2010 року, номер закону 2297-VI, крім того даний закон діє з 01.01.2011 року. З абзацу другого «Заяви позичальника» вбачається, що банк надає строковий кредит на строк 6 місяців з 17.03.2007 року по 17.09.2007 року. Тобто, якщо банк вважає, що спірний кредит для нього мав місце, то відповідно про порушення прав банку в даних кредитних відносинах банку стало відомо не пізніше як в період з 17.03.2007 року по 17.09.2007 року. Цивільним кодексом України, главою 19, регулюються питання застосування позовної давності - строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, та відповідно до частини 5 цієї ж статті «за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання». Оскільки, кредитним договором, викладеним у вигляді «заяви позичальника», спірні кредитні відносини чітко обумовлені строком дії - 6 місяців з 17.03.2007 року по 17.09.2007 року, тобто оговорені банком зобов'язання по спірному кредитному договору визначені строком виконання, тому перебіг позовної давності для банку в даній кредитній справі починається зі спливом строку виконання, а саме, не пізніше 18.09.2007 року. З 18.09.2007 року до моменту звернення позивачем до суду (травень 2013 року) з відповідним позовом, сплило білеше 5 років 7 місяців, а це свідчить про сплив строку загальної позовної давності , встановлений статтею 257 Цивільного кодексу, тривалістю у три роки, для стягнення основної заборгованості, також сплив і строк спеціальної позовної давності, встановлений пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу тривалістю в один рік, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 259 Цивільного кодексу, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Жодного договору по спірних кредитних відносинах з банком-позивачем відповідачка не укладала, в тому числі і письмового договору про збільшення позовної давності. Підтвердженням цьому доводу є факт відсутності в матеріалах справи такого договору, за наявності такого договору банк мав би його надати не пізніше, як до початку розгляду справи по суті (до моменту оголошення позову). Відповідно до частини 2 статті 267 Цивільного кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 статті 267 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Поважних причин пропущення банком-позивачем позовної давності в спірному кредиті, обставин, які об'єктивно перешкоджали зверненню до суду у законні строки позовної давності, банк взагалі з власної ініціативи не наводить, саме тому вважаємо, що у позові слід відмовити повністю, застосувавши у даному цивільному спорі позовну давність. Більше того, відповідно пункту 7 частини 11 статті 11 Закону «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до пункту 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» всім судам роз'яснено, що суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі». Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, що судом і було зроблено ухвалою в цій справі від 15.08.2013 року. Натомість банк правами своїми щодо доказування не скористався, обов'язків щодо подання доказів не виконав. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК Украни суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до частини другої статті 27, частини 1 ст. 131 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Відповідно до частини другої статті 131 ЦПК України докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК належними є ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини 2 статті 59 обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Проте позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо боргу. На завершення вважає,що всі наведені стороною відповідача доводи та докази виключають сам факт кредитних відносин, більше того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що кредитні кошти по спірних відносинах були використані відповідачкою. Наданий позивачем документ під назвою «заява позичальника», в даній справі не є належним та допустимим доказом про спірні кредитні відносини… Наявність відмітки в графі «підпис» в «Заяві позичальника», яка розглядалася лише у вигляді копії, аж ніяк не може бути достатнім доказом того, що саме відповідачкою було проставлено підпис. Дану відмітку у вигляді нібито підпису, могла проставити будь-яка особа. Наявну в справі заяву не можна вважати належним та допустимим доказом.
Суд вважає, що у справі є достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, тому справу можливо розглянути по суті у відсутності представника позивача та винести очне рішення по справі.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини: відповідно до укладеного договору між сторонами № ОDXRRX 10990047 від 17.03.2007 року ОСОБА_1 17.03.2007 року отримала кредит у розмірі 2542,80 грн. на строк 6 місяців з 17.03.2007 року по 17.09.2007 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розміроі 62,3 грн. та единоразової винагороди за надання фінансового інтрументу у розмірі 423,8 грн. в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту , сплати відсотків , винагороди , комісії в зазначені в заяві та умовах надання споживчого кредиту строки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві( а.с 6). Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з "17" по "21" число кожного місяця Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, винагороди, комісії, а також інші витрати згідно Умов.
У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та станом станом на 16.04.2013 року має заборгованість - 41247,01 ґрн., яка складається з наступного: 2542,80 грн. - заборгованість за кредитом; 16394,48 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 373,80 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 19495,60 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 2.4.5.5 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1940,33 грн. - штраф (процентна складова) ( а.с.5).
В силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу .
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання , то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін ).
В частині 1 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання .
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом самого бланку заяви, заява разом із запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам складає кредитно-заставний договір. Але Умов надання споживчого кредиту, як відомчого документу банку про кредит банк не надає, більше того цього документу в редакції чинній на дату самої заяви. Банком надано копію загальних «умов і правил надання банківських послуг», хоча в тексті даних умов і правил взагалі не йдеться про споживчий кредит або «потребительский кредит» Документ «умови і правила надання банківських послуг», опубліковано банком в редакції, або зі змінами, не раніше як станом на 01.06.2010 року, оскільки в підпункті 1.7.23 цих умов зроблено посилання на Закон України «Про захист персональних даних», а цей закон було підписано 01.06.2010 року, номер закону 2297-VI, крім того даний закон діє з 01.01.2011 року. З абзацу другого «Заяви позичальника» вбачається, що банк надає строковий кредит на строк 6 місяців з 17.03.2007 року по 17.09.2007 року. Тобто, якщо банк вважає, що спірний кредит для нього мав місце, то відповідно про порушення прав банку в даних кредитних відносинах банку стало відомо не пізніше як в період з 17.03.2007 року по 17.09.2007 року.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 ЦК України передбачено , що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), що передбачено статтею 266 ЦК України .
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 статті 267 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Поважних причин пропущення банком-позивачем позовної давності в спірному кредиті, обставин, які об'єктивно перешкоджали зверненню до суду у законні строки позовної давності, банк взагалі з власної ініціативи не наводить.
Відповідно до статті 259 Цивільного кодексу, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Жодного договору по спірних кредитних відносинах з банком-позивачем відповідачка не укладала, в тому числі і письмового договору про збільшення позовної давності.
Аналізуючи зібрані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до вимог ст. 257 ЦК України не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки кредитним договором, викладеним у вигляді «заяви позичальника», спірні кредитні відносини чітко обумовлені строком дії - 6 місяців з 17.03.2007 року по 17.09.2007 року, тобто оговорені банком зобов'язання по спірному кредитному договору визначені строком виконання, тому перебіг позовної давності для банку в даній кредитній справі починається зі спливом строку виконання, а саме, не пізніше 18.09.2007 року, а з 18.09.2007 року до моменту звернення позивачем до суду (травень 2013 року) з відповідним позовом, сплило білеше 5 років 7 місяців, а це свідчить про сплив строку загальної позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу, тривалістю у три роки, для стягнення основної заборгованості, також сплив і строк спеціальної позовної давності, встановлений пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу тривалістю в один рік, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) і позивач не надав заяви щодо поновлення строків позовної давності .
На підставі ст.ст. 10, 11, 15, 27, 31, 57, 60, 88, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 16, 256-260, 267, 526, 527, 530, 1054, 1055 ЦК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" м. Дніпропетровськ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 41247,01 грн. - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області в 10-денний строк з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Суддя Добровеличківського районного суду
Кіровоградської області М. І. Горовець