Головуючий у 1 інстанції - Прудник С.В.
Суддя-доповідач - Василенко Л. А.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2013 року справа №812/5113/13-а
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенко Л.А., суддів Гімона М.М., Карпушової О.В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року у справі № 812/5113/13-а за позовом Державного підприємства «Підприємство Червонопартизанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№ 68) до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В:
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року позов Державного підприємства «Підприємство Червонопартизанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№68)» (далі ДП «Підприємство Червонопартизанської виправної колонії УДПтС України в Луганській області (№ 68)») до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі ДПІ у м. Свердловську) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000071640 від 12.02.2012 року задоволено в повному обсязі, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області від 13.02.2012 року № 0000071640. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Підприємство Червонопартизанської виправної колонії УДПтС України в Луганській області (№ 68)» судові витрати у розмірі 249,88 грн. (а. с. 209-213).
Відповідач не погодився з вказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовував порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а. с. 218-220).
Відповідно до ст.197 ч.1 п.2 КАС України судом апеляційної інстанції справу розглянуто в письмовому провадженні.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, вивчила доводи апеляційної скарги з запереченнями на неї, перевірила матеріали справи і дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18.01.2012 року ДПІ в м.Свердловську було проведено перевірку своєчасності сплати податку на додану вартість (далі ПДВ) до бюджету за деклараціями з ПДВ за березень 2008 року, червень - листопад 2009 року.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт за № 14-15-10-08680419 від 18.01.2012 року, висновками якого встановлені порушення позивачем п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (а. с. 46, зворотній бік а. с. 46), а саме: термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДВ протягом визначених законодавством строків за звітний податковий період: березень 2008 року, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2009 року.
Зокрема, зазначено, що позивачем сплачено до бюджету 95145, 86 грн. податкового боргу за вищевказаний період з 21.04.2008 року до 21.12.2009 року, тобто з затримкою понад тридцять календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання.
На підставі цього акту перевірки, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення № 0000071640 від 13.02.2012 року, яким до позивача за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з ПДВ, визначеного пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на підставі ст. 126 Податкового кодексу України, застосовано штрафні санкції в розмірі 23786, 46 грн. (а. с. 17).
За наданими суду копіями декларацій з ПДВ за періоди: березень 2008 року, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року встановлено, що позивачем самостійно задекларовано до сплати в бюджет суми ПДВ, а саме: 30.04.2008 року - 21760,00 грн., 30.07.2009 року - 12131,00 грн., 31.08.2009 року - 27148,00 грн., 30.09.2009 року - 8158,00 грн., 30.10.2009 - 13650,00грн., 30.11.2009 року - 11997,00 грн., 30.12.2009 року - 29709,00 грн.
Позивачем сплачено до бюджету ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями №238 від 14.10.2011 року на суму 1242,82 грн., №253 від 20.10.2011 року на суму 5174,00 грн., № 275 від 03.11.2011 року на суму 771,54 грн., №276 від 03.11.2011 року на суму 1242,82 грн., №279 від 14.11.2011 року на суму 8500,00 грн., №310 від 22.12.2011 року на суму 10562,00 грн., №76 від 05.03.2012 року на суму 5000,00 грн., що підтверджено копіями поданих позивачем платіжних доручень (а. с. 57-63).
11 травня 2010 року Луганським окружним адміністративним судом (суддя Борзаниця С.В.) розглянуто адміністративну справу №2а-1589/10/1270 за позовом ДПІ в м. Свердловську до Червонопартизанської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області про стягнення податкового боргу з ПДВ за період з 11.03.2008 року до 30.06.2008 року. З 11.03.2008 року до 30.06.2008 року відповідач має самостійно узгоджену суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 44736 грн., що підтверджується податковими деклараціями № 5355 від 20.03.2008 року на суму 17151 грн.; № 9410 від 21.04.2008 року на суму 21760 грн.; № 12927 від 20.05.2008 року на суму 5825 грн.
Відповідачем у справі №2а-1589/10/1270 були порушені граничні строки сплати узгоджених зобов'язань з ПДВ.
Судом у справі №2а-1589/10/1270 досліджено платіжні доручення, якими сплачені суми за призначення платежу: податок на додану вартість за відповідний період, і встановлено, що в податкових накладних зазначені платники ПДВ, дати, суми поставок, база оподаткування з зазначенням сум ПДВ. Відповідачем сплачені необхідні суми податку на додану вартість відповідно до вчинених угод та сплачених сум.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем - ДПІ в м. Свердловську не надано належних доказів в обґрунтування позовних вимог про стягнення податкового боргу з ПДВ за період з 11.03.2008 року до 30.06.2008 року (а. с. 66-69).
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду у справі №2а-1589/10/1270 від 10.08.2010 року апеляційну скаргу ДПІ в м. Свердловську залишено без задоволення (а. с. 70-71). Ухвалою Вищого адміністративного суду у справі №2а-1589/10/1270 від 28.03.2013 року касаційну скаргу ДПІ в м. Свердловську відхилено, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.08.2010 року залишено без змін (а. с. 64-65).
2 червня 2010 року Луганським окружним адміністративним судом (суддя Чернявська Т.І.) розглянуто адміністративну справу №2а-1575/10/1270 за позовом Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області до підприємства Червонопартизанської виправної колонії №68 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 102793,00 грн. Судом встановлено, що підприємство Червонопартизанської виправної колонії № 68 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області має узгоджену суму податкових зобов'язань за деклараціями з податку на додану вартість від 20.07.2009 року № 17700, від 20.08.2009 року № 20853, від 18.09.2009 року № 21978, від 19.10.2009 року № 26124, від 20.11.2009 року № 29393, від 21.12.2009 року № 30572 не сплатило, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість з ПДВ у загальному розмірі 102793,00 грн.
8 грудня 2003 року ДПІ в м. Свердловську Луганської області відносно підприємства Червонопартизанської виправної колонії № 68 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області прийнято рішення № 215/24 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.
Враховуючи те, що відповідач за час судового розгляду справи у добровільному порядку податковий борг з ПДВ у розмірі 102793,00 грн. не сплатив, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають повному задоволенню.
Заперечення відповідача проти позову з посиланням на часткову сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених у деклараціях від 20.07.2009 року № 17700, від 20.08.2009 року № 20853, від 18.09.2009 року № 21978, від 19.10.2009 року № 26124, від 20.11.2009 року № 29393, від 21.12.2009 року № 30572, в сумі 85905,00 грн., не були прийняті судом через їх безпідставність та необґрунтованість. Платіжні доручення, копії яких долучені відповідачем до матеріалів справи №2а-1575/10/1270 (від 23.07.2009 року № 189, від 30.07.2009 року № 205, від 27.07.2009 року № 192, від 21.09.2009 року № 248, від 23.09.2009 року № 252, від 08.10.2009 року № 265, від 16.10.2009 року № 272, від 21.10.2009 року № 277, від 27.10.2009 року № 285, від 02.11.2009 року № 297, від 18.11.2009 року № 315, від 29.12.2009 року № 356, від 04.01.2010 року № 364, судом не були прийняті у якості доказів часткової сплати податкового боргу з ПДВ, заявленого до стягнення в цьому позові, з огляду на те, що з призначення платежу зазначених платіжних доручень неможливо чітко встановити, які саме податкові зобов'язання сплачувалися за цими платіжними дорученнями (в порушення вимог пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті в зазначених платіжних дорученнях відсутня повна інформація про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу).
Також безпідставними вважав суд посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову щодо часткової сплати податкового боргу з податку на додану вартість, заявленого до стягнення в цьому позові, на акти про вилучення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків від 25.08.2009 року № 169, від 27.08.2009 року № 176, від 29.09.2009 року № 206, оскільки, по-перше, зазначені акти відповідно до статті 10 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ( далі Закон №2181) та норм Порядку стягнення коштів та продажу активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2002 року № 538, складаються посадовими особами податкового органу в рамках здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків, коли інші передбачені Законом №2181 заходи з погашення податкового боргу платника податків не дали змоги погасити його у повному обсязі, а по-друге, акти про вилучення готівки не є розрахунковими документами в розумінні Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, а тому зазначені акти не містять реквізиту «Призначення платежу», що, в свою чергу, виключає можливість заповнення цього реквізиту платником податків.
Таким чином, у справі №2а-1575/10/1270 суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог (а. с. 97-99).
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду у справі №2а-1575/10/1270 від 02.09.2010 року апеляційну скаргу Червонопартизанської виправної колонії №68 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області залишено без задоволення (а. с. 95-96).
Постановою Вищого адміністративного суду у справі №2а-1575/10/1270 від 30.05.2013 року касаційну скаргу Червонопартизанської виправної колонії №68 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області задоволено, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.06.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.09.2010 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено (а. с. 94). В ній Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач сплачував суми узгодженого податкового зобов'язання за деклараціями 2009 року з податку на додану вартість проте відповідач, керуючись приписами підпункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», всупереч визначених позивачем у платіжних дорученнях призначень платежів, зараховував їх на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше, тобто облік надходження платежів у картці лицьового рахунку позивача з податку на додану вартість здійснювався в порядку календарної черговості настання граничних строків сплати узгоджених сум зобов'язань.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, посилаючись на норми діючого законодавства, вважає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податків, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником. За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню (а. с. 95, зворотній бік а. с. 95).
Вказані факти, встановлені вищенаведеними судовими рішеннями, які в силу норм ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 254 КАС України є обов'язковими для виконання на території України, а факти, встановлені ними, мають преюдиційне значення при розгляді адміністративної справи №812/5113/13-а, і, виходячи з передбаченого Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод та закріпленого практикою даного суду - CASE OF BRUMARESCU v. ROMANIA, no. 28342/95, 28 October 1999, para 61, 62, принципу правової визначеності, викладені в даних судових рішеннях висновки не можуть ставитися під сумнів, зокрема, при розгляді судом іншої справи.
З оцінки змісту акту перевірки своєчасності сплати ПДВ до бюджету за деклараціями з ПДВ за березень 2008 року, червень-листопад 2009 року Підприємством Червонопартизанської виправної колонії (рядок 5 таблиці - дата сплати), поданих позивачем копій платіжних доручень про сплату коштів в 2011-2012 роках з ПДВ, заперечень на позовну заяву вбачається, що ДПІ в Свердловську Луганської області, керуючись нормами п. 5.1, п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, здійснило зарахування сум, перерахованих платіжними дорученнями у 2011-2012 роках та нарахування штрафних санкції на загальну суму 23786,46 грн. відповідно до п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України (а. с. 18, 46).
Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону №2182 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011 року, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків встановлених цим Кодексом.
У разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу ( ст.126 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 377/89/76 (надалі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Отже, право визначати призначення платежу, належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку - позивачу в даній адміністративній справі.
Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного на час проведення позивачем проплати в рахунок погашення зобов'язань з податку на додану вартість в спірний період, передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.
Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення податкових зобов'язань відповідно п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.
Тобто, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За доказами, наявними у матеріалах даної справи встановлено.
За декларацією від 21.04.2008 року № 9410 з граничним терміном сплати 30.04.2008 року податкові зобов'язання сплачено платіжними дорученнями №238 від 17.10.2011 року, №253 від 24.10.2011 року, №275 від 03.11.2011 року, № 276 від 03.11.2011 року, №279 від 16.11.2011 року, що підтверджується зворотнім боком картки особового рахунку позивача з податку на додану вартість за 2010, 2011 роки.
11.05.2010 року ДПІ в м. Свердловську Луганської області зверталось з позовом до Червонопартизанської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області.
Позивач у справі №2а-1589/10/1270 в обґрунтування позову зазначав, що з 11.03.2008 року по 30.06.2008 року відповідач має самостійно узгоджену суму податкового зобов'язання по ПДВ у розмірі 44736 грн., що підтверджується, зокрема, податкової декларацією №9410 від 21.04.2008 ороку на суму 21760. Однак відповідачем були порушені граничні строки сплати узгоджених зобов'язань з ПДВ, у зв'язку з чим були прийняті податкові повідомлення-рішення.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України у справі №К-28568/10 від 28.03.2013 року зазначено, що судами попередніх інстанцій досліджено платіжні доручення яким сплачено суми за призначення платежу податок на додану вартість за відповідний період.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що в податкових накладних зазначені платники податку на додану вартість, дати, суми поставок, база оподаткування із зазначенням сум податку на додану вартість.
Відповідачем сплачені необхідні суми податку на додану вартість відповідно до вчинених угод та сплачених сум.
Сплата податкових зобов'язань по податку на додану вартість здійснювалась попередньо поданню декларації за відповідний період, однак відповідала фактичним угодам та необхідним до сплати сумам податкових зобов'язань.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону №2181 визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
У разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого пп. 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем не надано належних доказів в обґрунтування позовних вимог про стягнення податкового боргу з ПДВ за період з 11.03.2008 року до 30.06.2008 року.
З огляду на встановлені обставини справи та норми наведених законів, якими регулюються спірні відносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправного нарахування відповідачем штрафних санкцій за декларацією №9410 від 21.04.2008 року в сумі 3227,86 грн.
За декларацією від 20.07.2009 року №17700 з граничним терміном сплати 30.07.2009 року податкові зобов'язання сплачено платіжними дорученнями №310 від 23.12.2011 року, №76 від 04.01.2012, що підтверджується зворотнім боком картки особового рахунку позивача з податку на додану вартість за 2011, 2012 роки.
За декларацією від 20.08.2009 року №20853 з граничним терміном сплати 31.08.2009 року податкові зобов'язання сплачено платіжним дорученням №76 від 04.01.2012 року, що підтверджується зворотнім боком картки особового рахунку позивача з податку на додану вартість за 2012 рік.
За декларацією від 18.09.2009 року №21978 з граничним терміном сплати 30.09.2009 року податкові зобов'язання сплачено платіжним дорученням №76 від 04.01.2012 року, що підтверджується зворотнім боком картки особового рахунку позивача з податку на додану вартість за 2012 рік.
За декларацією від 19.10.2009 року №26124 з граничним терміном сплати 30.10.2009 року податкові зобов'язання сплачено платіжним дорученням №76 від 04.01.2012 року, що підтверджується зворотнім боком картки особового рахунку позивача з податку на додану вартість за 2012 рік.
За декларацією від 20.11.2009 року №29393 з граничним терміном сплати 30.11.2009 року податкові зобов'язання сплачено платіжним дорученням №76 від 04.01.2012 року, що підтверджується зворотнім боком картки особового рахунку позивача з податку на додану вартість за 2012 рік.
За декларацією від 21.12.2009 року №30572 з граничним терміном сплати 30.12.2009 року податкові зобов'язання сплачено платіжним дорученням №76 від 04.01.2012 року, що підтверджується зворотнім боком картки особового рахунку позивача з податку на додану вартість за 2012 рік.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2013 року у справі №К/9991/12991/11 зазначено, що колегія задовольнила касаційну скаргу Червонопартизанської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду №2а-1575/10/1270 від 02.06.2010 року з таких підстав.
Рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову мотивовані тим, що в порушення норм Закону України від 21.12.2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Підприємство Червонопартизанської виправної колонії №68 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області узгоджену суму податкових зобов'язань за деклараціями з податку на додану вартість від 20.07.2009 року № 17700, від 20.08.2009 року № 20853, від 18.09.2009 року № 21978, від 19.10.2009 року № 26124, від 20.11.2009 року № 29393, від 21.12.2009 року № 30572 не сплатило, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість з податку на додану вартість у загальному розмірі 102793,00 грн. Заперечення відповідача проти позову з посиланням на часткову сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених у деклараціях від 20.07.2009 року № 17700, від 20.08.2009 року № 20853, від 18.09.2009 року № 21978, від 19.10.2009 року № 26124, від 20.11.2009 року № 29393, від 21.12.2009 року № 30572, в сумі 85905,00 грн., судами відхилені через їх безпідставність та необґрунтованість.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач сплачував суми узгодженого податкового зобов'язання за деклараціями 2009 року з податку на додану вартість проте відповідач всупереч визначених позивачем у платіжних дорученнях призначень платежів, зараховував їх на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше, тобто облік надходження платежів у картці лицьового рахунку позивача з податку на додану вартість здійснювався в порядку календарної черговості настання граничних строків сплати узгоджених сум зобов'язань.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про те, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податків, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником. За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтоване нарахування штрафних санкцій по деклараціям від 20.07.2009 року № 17700, від 20.08.2009 року № 20853, від 18.09.2009 року № 21978, від 19.10.2009 року № 26124, від 20.11.2009 року № 29393, від 21.12.2009 року № 30572 в сумі 20558,60 грн. відповідачем.
Водночас судом було встановлено, що в платіжних дорученнях в рядках «призначення платежу» позивачем чітко визначалось призначення платежу, проте відповідачем суми сплаченого позивачем ПДВ зараховувалася самостійно всупереч вказаних позивачем призначень платежу, а відтак, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідач діяв у порядку, який не передбачений чинним на час їх вчинення податковим законодавством.
Оскільки стаття 126 Податкового кодексу України диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання та погашеної суми податкового боргу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що штраф за затримку сплати податкового зобов'язання застосовується лише за фактом сплати податкового боргу.
Відповідач визначив позивачу штрафні санкції у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу з податку на додану вартість за затримку на понад 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за березень 2008 року, червень-листопад 2009 року без врахування факту часткової проплати позивачем в 2008-2009 роках податкового боргу за вказані податкові періоди (а. с. 124-134), а відтак, у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу штрафних санкцій відповідно до положень ст. 126 Податкового кодексу України за несплату ним сум самостійно визначених грошових зобов'язань, у розмірі 20 відсотків від вищевказаної погашеної суми податкового боргу, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішенням № 0000071640 від 13.02.2012 року в цій частині підлягає скасуванню.
Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та, що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.
Суд першої інстанції відповідно до аналізу норм п.п. 14.1.39, 14.1.156, 14.1.157, ст. 20, п.п. 54.3.1-54.3.6 п. 54.3 ст. 54, п. 57.3 ст. 57, п. 58.1 ст. 58, п. 87.9 ст. 87, ст. 126 Податкового кодексу України дійшов вірного висновку про те, що до виключної компетенції органів державної податкової служби віднесено повноваження щодо зарахування коштів, що сплачує платник податків в рахунок погашення податкового боргу, та визначення платнику податків обов'язку по сплаті грошових зобов'язань у вигляді штрафу, нарахованого в конкретній суми коштів у відсотковому відношенні від погашеної суми податкового боргу, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання з відповідного податку протягом строків, визначених цим Кодексом. Тобто, суд не може підміняти орган державної податкової служби, податкове повідомлення-рішення якого оскаржується, зокрема, приймати замість нього рішення, яке б відповідало вимогам закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Суд першої інстанції встановив неможливість визначення розміру штрафу за кожну затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, оскільки відповідачем нараховувався штраф на підставі граничних строків такої затримки, без врахування фактів часткового погашення боргу позивачем в спірних звітних періодах, та враховуючи, що відповідачем самостійно здійснювалось зарахування поточних платежів позивача з ПДВ в рахунок податкового боргу за спірний період. Цей висновок суду першої інстанції не спростовують доводи апеляційної скарги, оскільки відповідач не надав нових розрахунків нарахування пені та штрафів з зазначенням платежів, які необхідно зарахувати у ті періоди, які визначав позивач (а не куди протиправно спрямував відповідач) на виконання наведених судових рішень.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000071640 від 13.02.2012 року в повному обсязі.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив спірні правовідносини, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року у справі № 812/5113/13-а за позовом Державного підприємства «Підприємство Червонопартизанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№ 68) до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Головуючий Л.А. Василенко
Судді М.М. Гімон
О.В. Карпушова