Головуючий у 1 інстанції Кротінов В.О.
Доповідач Смєлік С.Г.
Категорія 45
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2013 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючої Осипчук О.В.
суддів Смєлік С.Г., Алексєєва А.В.
при секретарі Люліній Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 24 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Ленінського районного суду міста Донецька від 24 липня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено у повному обсязі.
З вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду суперечить нормам ст.377 ЦК України, 120 Земельного Кодексу України та Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ».
Окрім того, доводи суду про те, що ним не доведено, що земельна ділянка на яку він претендує, межує з частиною його домоволодіння є безпідставними, оскільки у договорі дарування зазначено, що все домоволодіння, яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці 428 кв.м. Це вбачається з технічного паспорту, з якого вбачається наявність забудов саме на одній земельній ділянці. Згідно експертного дослідження експерта ОСОБА_3 розподіл земельної ділянки на дві можливий а саме площею : 0,0282 та 0,0146 га, на яку він претендує.
З договору дарування вбачається, що в дар передається не просто 56/100 домоволодіння, а від двох житлових будинків з надвірними спорудами, а саме житловий будинок літ. К-1 площею 57,5 кв.м. В договорі чітко зазначена частка в домоволодінні, що передається у власність, а саме 56/100 ідеальної частини від двох житлових будинків, а тому підстав для укладання іншого договору про визначення часток не має, хоча таке є одним із доводів у відмовлені у задоволені позову. Відповідачка неодноразово виставляла на продаж частину земельної ділянки, а саме 0,0146 га. Неврегульованість питання відносно статуту земельної ділянки, на якій розташований його будинок, перешкоджає реалізації права користування та розпорядженням будинком. Просив викликати в судове засідання свідка, який би підтвердив факт порушення його прав на землю. Просив скасувати рішення суду, постановити нове рішення, яким задовольнити його вимоги про визнання права власності на земельну ділянку.
В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідачки заперечували проти доводів апеляційної скарги, просила відхилити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги і дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Судом першої інстанції було встановлено що Позивач звернувся до суду з уточненим підчас розгляду справи позовом, посилаючись на те, що за договором дарування є власником 56/100 домоволодіння. Просив суд у порядку ст.377 ЦК України визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0146 га (кадастровий номер 1410137700:00:005:1306), яка надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з припиненням права власності на земельну ділянку попереднього землевласника - відповідача ( а.с.101-102 )
З матеріалів справи вбачається, що 23 серпня 2011 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, посвідчено договір дарування під реєстровим № 3727 згідно якого дарувальник - ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок літера К-1, загальною площею 57,5 кв.м., житловою площею 23,3 кв.м., що складає 56/100 ідеальної частини від двох житлових будинків з надвірними побудовами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі Договору дарування ОСОБА_1 є власником будинку, про що зроблено запис № 20541 в книзі 155-дк-24 про державну реєстрації прав КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Донецька.
Після укладення договору дарування ОСОБА_5, відповідно, є власником іншої частини, що становить 44/100 частини домоволодіння.
Окрім того, на підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 18.02.1998р №54/3 та заяви відповідачки від 20.02.2012р. №35-13/33 останній видані державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1:
- площею 0,0146 га (кадастровий номер 1410137700:00:005:1306), зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на і постійного користування землею, договорів оренди землі за №14101000100164 09.07.2012р.
- площею 0,0282 га (кадастровий номер 1410137700:00:005:1307), зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на постійного користування землею, договорів оренди землі за №14101000100167 09.07.2012р.
Відповідно до вимог ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Згідно ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності на земельну ділянку на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою і на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
З огляду на зміст договору дарування ( а.с.5 ) відомості про розмір земельної ділянки, яка переходить до нового власника будинку відсутні.
Апелянт в своїй скарзі посилався на висновки експертного дослідження № 05.05.11, яке було проведено за заявою ОСОБА_5 27 травня 2011 року( ще до звернення позивача до суду ). Згідно цього дослідження експерт убачає можливість розділу земельної ділянки по двом варіантам: коли співвласнику № 1 виділяється 282 кв.м., а співвласнику № 2- 146 кв.м. земельної ділянки.
З другим варіантом співвласнику № 1 виділяється 273 кв.м. землі, а співвласнику № 155 кв.м.
Проте, експертне дослідження не містить висновків про розмір земельної ділянки, яка знаходиться під 56/100 домоволодіння, тобто під будинком літ.К-1 та необхідна для його обслуговування.
Згідно до вимог ст. 60 ч.І ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач, вимагаючи виділення йому у власність 0,0146 га землі, з огляду на те, що відомості про розміри земельної ділянки, яка відходить йому у зв»язку із договором дарування будинку літ. К-1 відсутні, не довів, що саме ця земельна ділянка, такого розміру відповідає 56/100 частинам домоволодіння і зайнята його житловим будинком та необхідна для його обслуговування.
Відомості про клопотання з боку позивача про проведення судової будівельно- технічної експертизи з питань, що вказані вище, позивачем не заявлялися.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову виходив з того, що відповідачка ОСОБА_5 є власником всієї земельної ділянки на підставі актів про право власності, які дотепер не скасовані, що земельна ділянка на яку претендує позивач, межує з частиною домоволодіння позивача. Окрім того, при укладенні договору дарування не було зазначено, який розмір земельної ділянки припадає на 56/100 частини домоволодіння, власником якого став позивач; відсутні відомості про порушення прав позивача.
Висновки суду першої інстанції з огляду на положення ст.377 ЦК України, щодо існування актів права власності на земельні ділянки ОСОБА_5 які не скасовані, недоведеність того, що земельна ділянка на якій розташований будинок літ.К-1 межує з земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння відповідачки є помилковими, проте з огляду на недоведеність позовних вимог з боку позивача щодо розмірів земельної ділянки, на яку він просить визнати право власності, на що суд звернув увагу, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 з цих підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 24 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді