АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/ 6828 /2013 Головуючий у 1-ій інстанції - Малинников О.Ф.
Доповідач - Поливач Л.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Головачова Я.В., Шахової О.В.
при секретарі: Охневській Т.В.
за участю осіб: позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача Кубанського С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Лікарні для вчених Національної Академії наук України, третя особа: Головний лікар Лікарні для вчених Національної Академії наук України Ярменчук Ігор Анатолійович про внесення записів у трудову книжку, скасування наказу № 103-П від 24.09.2012 року про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди;
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 18 березня2013 року
в с т а н о в и л а:
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 18.03.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Лікарні для вчених Національної Академії наук України, третя особа: Головний лікар Лікарні для вчених Національної Академії наук України Ярменчук І.А., про внесення записів у трудову книжку, скасування наказу № 103-П від 24.09.2012 року про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було перевірено правомірність наказів відповідача про накладення на ОСОБА_2 дисциплінарних стягнень у вигляді доган, оскільки «проступок» позивача носив лише надуманий, формальний характер, будь - яких негативних наслідків не наступало. Жодної шкоди будь-кому з пацієнтів, зокрема і ОСОБА_7 позивач своїми діями не завдав. Відповідачем не було доведено в судовому засіданні факт навмисного невиконання або неналежного виконання позивачем своїх службових обов'язків.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача Кубанський С.А. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Третя особа ЯрменчукІ.А. в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Неявка третьої особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був прийнятий на роботу до Лікарні для вчених Національної Академії наук України згідно з наказом № 91-к від 10.10.1991 року анестезистом у відділення реанімації. Наказом від 02.08.1993 року він був переведений на посаду лікаря-інтерна, наказом від 01.07.1996 року переведений на посаду лікаря-хірурга по обслуговування хворих, наказом від 09.12.1996 року переведено на посаду лікаря-хірурга до хірургічного відділення стаціонару лікарні.
Наказом № 103-П від 24.09.2012 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, за систематичне порушення посадових обов'язків, трудової та виробничої дисципліни, принципів медичної етики і деонтології, незадовільного з порушенням вимог чинних нормативних документів ведення медичної документації. Останні факти встановлені 23.08.2012 року - це порушення стосовно лікування хворої ОСОБА_7 «Посадової інструкції лікаря хірурга хірургічного відділення Лікарні для вчених НАН України», «Положення про хірургічне відділення стаціонару» та інших нормативних документів, щодо передчасної виписки хворої ОСОБА_7, що призвело до ускладнення у післяопераційному періоді та повторної госпіталізації.
До звільнення ОСОБА_2 з роботи до нього неодноразово були застосовані заходи дисциплінарного стягнення. Наказом № 147 від 28.11.2011 року «Про винесення догани», наказом від 15.12.2011 року № 154 «Про застосування дисциплінарного стягнення», наказом від 13.09.2012 року «Про винесення догани лікарю хірургу ОСОБА_2», наказом від 14.09.2012 року № 155 «Про винесення догани лікарю хірургу ОСОБА_2» застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за грубе порушення у веденні медичної документації, а саме медичних карток стаціонарних хворих та виписок з них, листків лікарських призначень. Дисциплінарне стягнення накладено з посиланням на акт комісії, створеної за наказом від 22.04.2009 року для проведення перевірки та експертної оцінки медичних карток стаціонарних хворих.
Звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі, позивач зазначив, що звільнення було пов'язано із упередженим ставленням до нього керівництва лікарні внаслідок письмових звернень його з приводу фінансово-господарської та управлінської діяльності щодо ситуації, яка сталася з придбанням техніки, ремонту, закупівлі медикаментів, надання платних послуг. У наказі № 147 від 28.11.2011 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани було зазначено, що він неналежно веде обліково-амбулаторні картки пацієнтів, хоча у вересні 2011 року лікарня пройшла процедуру перевірки акредитації, у тому числі перевірялось ведення лікарями обліково-амбулаторних карток пацієнтів і зауважень щодо нього не надійшло. Наказ про звільнення був пов'язаний з його доповідною запискою про фальсифікацію завідуючою відділенням даних стосовно кількості стаціонарних хворих у хірургічному відділенні.Підставою звільнення став конфлікт, який був спричинений асистентом ОСОБА_15, що виник у процесі операції хворої ОСОБА_7 та призвів до зупинення операції хворої, яка знаходилась під наркозом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Згідно із ст.ст.147-149 КЗпП передбачені положення про вид, строки та порядок застосування стягнення за порушення трудової дисципліни до працівника.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звільнено за наказом № 103-П від 24.09.2012 року за п.3 ст.40 КЗпП по факту порушення посадових обов'язків 23.08.2012 року відносно хворої ОСОБА_7, оскільки протягом останніх років до позивача були застосовані дисциплінарні стягнення за конкретні порушення викладені у наступних наказах:
У наказі від 28.11.2011р № 147 «Про винесення догани» вказано про порушення ведення медичних карток, у яких не було відображено необхідних записів стосовно: страхового анамнезу та діагнозу при госпіталізації, плану обстеження і лікування, обґрунтування клінічного діагнозу, динаміки стану хворого та ефективності лікування, не вказані у відповідних графах прізвища лікуючого лікаря та лікаря у листках призначень, корекція лікування. А також інші недоліки стосовно форм оперативного втручаннях у перелічених у наказі картках та зазначенням конкретних хворих.
У наказі № 154 від 15.12.2011 р «Про винесення догани лікарю хірургу ОСОБА_2» - догана за самовільне залишення робочого місця без поважних причин та ухилення від участі у обов'язковому загальному обході хворих хірургічного відділення, тривалий час перебування за межами лікарні 21.11.2011 року.
У наказі № 153 від 13.09.2012р - догана винесена за істотні порушення виробничої дисципліни лікарем ОСОБА_2, який, незважаючи на додаткові призначення лікаря ОСОБА_15 з приводу звернення до нього хворого ОСОБА_8, якого лікував позивач, із скаргою на біль у п'ятці та завідуючої хірургічним відділенням, яка після ознайомлення із записом лікуючого лікаря стосовно хворого ОСОБА_8, рекомендувала продовжити стаціонарне лікування, у той же день позивачем цей хворий був виписаний, рекомендації були проігноровані із фальсифікацією результатів запису обходу щодо цього хворого у медичній картці хворого ОСОБА_8 що вказано у рапорті завідуючої 13.08.2012 року та підтверджено після перевірки у службовій записці заступника головного лікаря від 10.09. 2012 року. Суттєві недоліки виявлені у оформленні позивачем картки цього хворого.
У наказі № 155 від 14.09.2012 р - щодо передчасної виписки хворого ОСОБА_9, якому лікарем ОСОБА_2 була проведена операція 27.07.2012 року, а 30.07.2012 року хворого виписав позивач без попереднього огляду завідувачем відділення та без узгодження з нею, хоча такий запис позивачем був здійснений. Виписка була скасована і хворому призначено повторне обстеження, за наслідками якого госпіталізовано у гастроентерологічне відділення. Численні недоліки виявлені при веденні медичної картки цього хворого, допущена фальсифікація у картці щодо обходу завідуючої відділенням.
Оспорюючи законність накладення дисциплінарних стягнень у попередніх наказах від 28.11.2011 року, 15.12.2011 року, 13.09.2012 року, 14.09.2012 року, позивач вважає їх безпідставними, посилається на позитивну характеристику надану для присвоєння йому Вищої категорії, а також стверджує, що всі накази є помстою на його звернення та рапорти щодо управлінської діяльності лікарні.
Зокрема щодо незаконності застосування стягнення у попередніх наказах від 28.11.2011 року, 15.12.2011 року, 13.09.2012 року, 14.09.2012 року - позивач зазначив наступні доводи:
Накази від 28.11.2011 року та від 15.12.2011 року він вважає наслідками його звернення до Керуючого справами Академії наук для повідомлення про недоліки та погіршення загальногосподарського стану лікарні, саме у зв'язку з цїєю зустріччю мало місце залишення ним місця роботи 21.11.2011 року.
Прийняття наказу від 13.09.2012 року пов'язано з лікуванням хворого ОСОБА_8 та ненадання рекомендацій подальшого лікування для дільничного лікаря при виписці із лікарні хворого, якого на думку завідуючої він швидко виписав всупереч практиці лікарні щодо затягування утримання хворих у лікарні, що він вважає неприпустимим.
Стосовно зазначення у наказах про допущені ним недоліки у заповненні історій хвороб у серпні-вересні 2012 року, то такі недоліки усуваються шляхом повернення лікарю картки хворого для виправлення недоліків, що не є підставою для дисциплінарного стягнення.
Позивач також посилається на порушення системи накладання стягнення за проступок скоєний 30.07.2012 року щодо подання ним завідуючій відділення документів на виписку хворого ОСОБА_9, за який на нього накладено стягнення 14.09.2012 року, тобто з пропуском встановленого строку. Крім того,позивач вказав на недотриманий порядок накладення стягнення прийняттям наказу 13.09.2012 року про оголошення йомудогани за проступок, скоєний 13.08.2012 року, водночас наказом від 14.09.2012 року оголошена догана за більш ранній проступок, скоєний 30.07.2012 року.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на ту обставину, що судом першої інстанції не було перевірено законності наказів про накладення на позивача дисциплінарних стягнень, оскільки зазначена обставина не відповідає дійсності.
Суд першої інстанції перевірив всі накази про накладенняна позивача дисциплінарних стягнень,які ввійшли в систему для звільнення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що дані накази є законними, що відображено у самому рішенні суду.
Наказ відповідача від 28.11.2011 р. №147 «Про винесення догани» був оскаржений ОСОБА_2 в судовому порядку (справа №2610/4812/2012) і рішенням Шевченківського районного суду від 27.04.2012 р. йомубуло відмовлено в задоволенні позову. Рішення суду набрало законної сили, й на день звільнення позивача з роботи не минуло календарного року з дня застосування до нього дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення не було ні достроково знято, ні погашено.
Посилання представника позивача у апеляційній скарзі на відсутність вини позивача, малозначність його діянь та суто формальний підхід у застосуванні дисциплінарних стягнень не відповідає дійсності. Адже, судом першої інстанції встановлено, що відповідач при обранні виду стягнення врахував попередню роботу працівника і ступінь сумлінності виконання ним своєї трудової функції та дотримання трудової та виробничої дисципліни, відповідно до вимог ст.149 КЗпП України.
В апеляційній скарзі представник позивача вказує на недостовірність посадової інструкції лікаря-хірурга та зазначає про те, що ОСОБА_2 займав посаду завідувача відділення, що не відповідає дійсності.
В суді першої інстанції ОСОБА_2 не заперечував факту ознайомлення з посадовою інструкцією лікаря-хірурга 27.04.2009 р.
Як пояснював суду представник відповідача, під час роботи на посаді лікаря-хірурга ОСОБА_2, за його згодою, поряд з основною роботою приймав на себе виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників (в час відпустки або хвороби основного працівника тощо).
Виконання обов'язку тимчасово відсутнього працівника, без звільнення працівника від своїх основних обов'язків - це заміна працівника, відсутнього у зв'язку з хворобою, відпусткою (без звільнення від основних трудових обов'язків), коли працівник поряд зі своєю основною роботою виконує обов'язки тимчасово відсутнього працівника. У цьому випадку, відповідно до статті 105 КЗпП України, працівнику провадиться доплата за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника (розмір доплати встановлюється на умовах, передбачених колективним договором). Аналогічні положення містяться і в Умовах оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 №308/519. Пунктом 3.1.1. Умов визначено, що професіоналам, фахівцям, технічним службовцям та робітникам, які виконують у тому ж самому закладі, установі поряд зі своєю основною роботою додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професії (посади) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника в розмірі до 50 відсотків посадового окладу за основною посадою. Конкретний розмір цих доплат установлюється керівником закладу, установи залежно від кваліфікації працівника, складності та обсягу виконуваних робіт.
Лікар-хірург ОСОБА_2 весь час залишався працювати на посаді лікаря-хірурга, при цьому не переводився на іншу посаду. З ним не розривався трудовий договір та не змінювались істотні умови його праці. Факт його ознайомлення з посадовою інструкцією завідуючого хірургічним відділенням (у зв'язку з виконанням ним обов'язків завідуючого хірургічним віддділеням), не свідчить про те, що після закінчення виконання обов'язків завідуючого відділенням його необхідно було повторно ознайомлюти з посадовою інструкцією лікаря - хірурга.
Стосовно допиту судом першої інстанції свідків, представник позивача висловлює сумнів у об'єктивності їх показань, але колегія суддів не вбачає підстав для такої оцінки показань свідків. Свідки дали суду присягу та були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань суду. Показання свідків є логічними , послідовними та такими, що не суперечать зібраним по справі доказам. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав вірну оцінку показанням свідків.
ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не мав права застосовувати до ОСОБА_2 будь-яке дисциплінарне стягнення доки не відбере в нього відповідні письмові пояснення. Ця обставина була перевіренасудом першої інстанції шляхом дослідження письмових доказів та показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11
Свідки показали суду, що 24.09.2012 р. у їх присутності в.о. головного лікаря - Буряк Н.Н. позивачу було запропоновано ознайомитись з доповідною запискою заступника головного лікаря з медичної частини ОСОБА_13 від 17.09.2012 р. та дати письмові пояснення, але позивач відмовився дати пояснення.
Свідки письмово посвідчили відмову позивача від ознайомлення з доповідною запискою та відмову у дачі пояснень, склавши Акт від 24.09.2012р. про відмову лікаря хірурга ОСОБА_2 надати письмові пояснення з питань, піднятих у доповідній записці від 17.09.2012р. заступника головного лікаря з медичної частини ОСОБА_13
Крім того, у судовому засіданні від 24.01.2013 р. позивач сам визнав, що йому було запропоновано дати письмові пояснення за фактами виявлених дисциплінарних проступків, і що він відмовився це зробити.
Судом першої інстанції під час допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_14 було встановлено що у їх присутності ОСОБА_2 було ознайомлено з наказом про звільнення, в якому він розписався, було видано трудову книжку, за отримання якої позивач розписався у спеціальному журналі, а також, що начальник відділу кадрів запропонував ОСОБА_2 отримати копію наказу про звільнення з відбитком його власного підпису, за для уникнення будь-яких непорозумінь, у відділі кадрів, чого позивач сам не зробив.
Свідок ОСОБА_10. також показав суду, що копію наказу про звільнення було направлено позивачу, на його вимогу, поштою рекомендованим листом в перших числах жовтня 2012 р.
Наведене підтверджує виконання Лікарнею для вчених HAH України законодавства про працю, оскільки відповідач, за зверненням позивача, надав йому копію наказу про звільнення, направивши поштою рекомендованим листом.
Щодо дисциплінарного проступку при виписці хворої ОСОБА_7, то при розгляді справи у суді першої інстанції позивач визнав факт виписки хворої без узгодження з завідувачем відділення. Це було здійснено з порушенням його посадових обов'язків, закріплених в посадовій інструкції лікаря-хірурга. Позивач знав свої посадові обов'язки, тому виписуючи хвору ОСОБА_7, в порушення вимог своїх посадових обов'язків, свідомо йшов на порушення, знав та/або повинен був знати, що порушує норми посадової інструкції, відповідно і свою трудову функцію за трудовим договором. Твердження позивача про те, що він був черговим лікарем і мав право виписувати хворих були спростовані документально і показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, якимфункціонально підпорядковувався ОСОБА_2. Відповідно до Функціональних обов'язків відповідального чергового лікаря Лікарні для вчених HAH України, затверджених від 04.01.2011 р., позивач не мав таких повноважень. Із зазначеними Функціональними обов'язками відповідального чергового лікаря Лікарні для вчених HAH України позивач знайомився щоразу заступаючи на чергування протягом всієї своєї трудової діяльності у Лікарні для вчених HAH України. Що також було доведено показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 показали, що будь-який лікар на період виконання обов'язків чергового лікаря залишається лікуючим лікарем хворих закріплених за ним у відділенні, а його трудова функція, визначена посадовою інструкцією за трудовим договором, не змінюється. Навпаки, обов'язки чергового лікаря виконуються додатково, їх виконання передбачено вимогами наказу Мінпраці та МОЗ України від 5 жовтня 2005 року №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.10.2005 р. за №1209/11489.
Судом першої інстанції було встановлено, що на час виконання обов'язків відповідального чергового лікаря Лікарні для вчених HAH України позивач залишався лікарем-хірургом хірургічного відділення стаціонару з повним виконанням його трудової функції лікаря-хірурга за посадовою інструкцією та безпосередньо підпорядковувався як лікар-хірург завідувачу хірургічного відділення, з якою, в супереч нормам посадової інструкції, не погодив виписку хворої ОСОБА_7
Також, судом першої інстанції під час допиту свідка ОСОБА_13 було встановлено, що в медичній карті стаціонарного хворого №3912 ОСОБА_7, відповідно до вимог наказу МОЗ України від 09.04.2008р. №189 «Про затвердження положення про експертизу тимчасової непрацездатності», зазначено рішення лікарсько- консультативної комісії (ЛKK) за підписами трьох посадових осіб (лікаря-хірурга ОСОБА_2, завідувача хірургічного відділення ОСОБА_14, заст. головного лікаря з медичної частини ОСОБА_13) про продовження лікування хворої ОСОБА_7 на період з 17.08.2012 р. до 26.08.2012 р. Позивач самостійно, без аналогічного рішення ЛKK, не міг одноособово приймати рішення про достроковуабо передчасну виписку хворої 22.08.2012 р.
Посилання позивача на те, що його було звільнено за критику не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14 заперечували даний факт та показали суду, що «лікаря ОСОБА_2 постійно жаліли».
Отже, твердження апелянта про незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, на думку суду, є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів, поданих позивачем.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 18 березня2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: