2

Справа № 344/6131/13-ц

Провадження № 22ц/779/2257/2013

Категорія 52

Головуючий у І інстанції Бойчук О.В.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Вакарук В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю: представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позивача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на рішення Івано-Франківського міського суду від 31 липня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх вимог, посилався на те, що звільнення його з роботи було неправомірним, оскільки з 21.03.2013 року по 29.03.2013 року був тимчасово непрацездатний, що підтверджується листком непрацездатності. Однак відповідач, всупереч вимог ч.3 ст. 40, ч.2 ст. 252 КЗпП України наказом №28 від 21.03.2013 року звільнив його з роботи; крім того, звільнення проведено без згоди відповідного профспілкового органу. В зв'язку з цим просив поновити його на роботі та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Доповнюючи позовну заяву, зазначив, що жодного одноразового грубого порушення, за яке його звільнено, не вчиняв.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 липня 2013 року позов ОСОБА_4 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задоволено.

Поновлено ОСОБА_4 з 21.03.2013 року на посаді заступника генерального директора по фінансах Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.

Стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_4 19995 гривень 94 коп. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2013 року по 21 липня 2013 року.

Стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості в дохід держави 229 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 5475 грн. 08 коп. допущено до негайного виконання.

На дане рішення Івано-Франківське ОДОСП подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що 21.03.2013 року наказом №28 позивача було звільнено з роботи. В день видачі наказу, ОСОБА_4 знаходився на робочому місці, а тому о 12. год. 50 хв. його було повідомлено про вказаний наказ, та вручено під розписку для ознайомлення, однак від ознайомлення та підпису позивач відмовився, про що було складено відповідний акт. На підтвердження своїх вимог, як доказ позивач посилався на листок тимчасової непрацездатності, та вказував, що в день звільнення хворів. Однак, судом не враховано, що дата видачі наказу, та дата початку перебування в тимчасовій непрацездатності збігаються, а саме 21.03.2013 року. Зважаючи на це, судом безпідставно не витребувано із закладу лікування історії хвороби, в якій зазначається дата та час поступлення хворого, що дало б змогу вияснити час звернення позивача в заклад охорони здоров'я, зокрема до ознайомлення чи після ознайомлення з наказом про звільнення з роботи.

Також апелянт зазначає, що позивач не був членом профспілкового комітету та не брав участі у роботі профспілкового комітету, оскільки ще 04.11.2011 року наказом т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП №106 ОСОБА_4 був звільнений з посади заступника генерального директора по фінансах за власним бажанням, та з моменту звільнення не являвся членом профспілкової організації. Після поновлення 05.10.2012 року на роботі, повторно членом профспілкового органу не обирався, а тому згода профспілкового органу на його звільнення із займаної посади не потрібна.

З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представники Івано-Франківського ОДОСП апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній мотивів, просили про її задоволення.

ОСОБА_4 доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача ОСОБА_4 з роботи відбулось без дотримання вимог чинного законодавства про працю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді заступника генерального директора по фінансах Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.

Наказом №28 від 21.03.2013 року його було звільнено з роботи з 21.03.2013 року з підстав, визначених п.1ч.1 ст. 41 КЗпП України - за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_4 з роботи 21.03.2013 року було неправомірним та з порушенням ч.5 ст. 40 КЗпП, оскільки позивач перебував у стані непрацездатності.

Висновок суду першої інстанції є обґрунтованим і колегія суддів Апеляційного суду з таким погоджується.

Так, право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством, ( ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано документ про його тимчасову непрацездатність.

Як вбачається з матеріалів справи ( а.с. 22) у день звільнення - 21.03.2013 року ОСОБА_4 видано листок непрацездатності

Та, обставина, що листок непрацездатності видано позивачу вже після його ознайомлення з наказом про звільнення ( за твердженням відповідача) не має правового значення, оскільки дати звільнення та початку перебігу непрацездатності збігаються.

Аналізуючи доводи сторін, щодо обставин звільнення, колегія суддів виходить з наступного.

За п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», на підставі ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірваний лише з керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємств, установи, організації, його заступниками, іншими службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєні персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є це порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним завдано (або могло бути завдано) шкоду.

Отже, звільнення за ч. 1 п. 1 ст. 41 КЗпП України неможливе, якщо порушення має триваючий, а не разовий характер.

У наказі про звільнення ОСОБА_4 за ч. 1 п. 1 ст. 41 КЗпП України вказано, що ним допущено одноразове грубе порушення трудових обов'язків. В той же час у тексті самого наказу відповідач наводить три порушення , що на його думку вчинені ОСОБА_4 Одне з наведених порушень ( з грудня 2012 року і до звільнення ОСОБА_4 не підписував платіжні доручення по розрахунках підприємства) має триваючий, а не одноразовий характер.

Крім того, звільнення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у ст. ст. 148, 149 КЗпП України.

Так, згідно ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як вбачається з матеріалів справи, такий порядок відповідачем також порушено, оскільки запропоновано ОСОБА_4 надати пояснення вже після ознайомлення з наказом про звільнення ( а.с. 70).

Розрахунок суми до виплати за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2013 року по 21 липня 2013 року- 19995 гривень 94 коп. відповідачем не оспорювався.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене з дотриманням вимог процесуального і матеріального права, а тому підстав для його скасування з мотивів зазначених апелянтом не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.,ст. 307; 308; 313- 315; 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 31 липня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді В.М. Васильковський

В.М. Вакарук