Головуючий суду 1 інстанції - Афанасьєв В. О.

Доповідач - Медведєв А. М.

Справа № 2-11/2012

Провадження № 22ц/782/3400/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Медведєва А. М.,

суддів: Соловей Р. С., Медведєвої Л. П.,

при секретарі - Івасенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 17 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл сумісно нажитого майна та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розподіл сумісно нажитого майна, посилаючись на те, що з 22 вересня 1990 року він перебував з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. З лютого 2010 року сімейні відносини між ними були припинені. За період спільного сумісного проживання ними було придбано наступне майно: земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0300 га, для обслуговування нежитлового приміщення (магазину), зареєстрована на ім'я ОСОБА_3 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 27 квітня 2009 року; магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, який був збудований за спільні кошти та зареєстрований на ім'я ОСОБА_3; трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2, яка належить їм на праві сумісної власності в рівних долях на підставі договору дарування; будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 1992 року; гараж за адресою: АДРЕСА_4, який належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2006 року; автомобіль марки ВАЗ 2107, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. З урахуванням того, що він з ОСОБА_3 не досягли згоди щодо поділу майна, тому після неодноразового уточнення позовних вимог просив суд поділити перелічене майно між ним та відповідачкою.

У січні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, посилаючись на те, що з 2005 року між нею та ОСОБА_2 шлюбні відносини були припинені. З цього часу вони спільного господарства та сімейного бюджету не вели, проживали в різних містах, матеріальної допомоги один одному не надавали. За час окремого проживання у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин вона самостійно за власні кошти збудувала нежитлову будівлю - магазин, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та самостійно придбала земельну ділянку за вказаною адресою для обслуговування магазину. Зазначає, що будинок АДРЕСА_3 хоча і придбаний за час сумісного проживання, однак куплений за її особисті кошти, отримані від її батьків. З урахуванням викладеного, просила суд вищевказане майно визнати її особистою власністю.

Оскаржуваним рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 17 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково. Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 142, 5 м2, житловою площею 75, 6 м2, допоміжною площею 66, 9 м2 та споруди: а - тамбур, ПГ- льох, Б - гараж, В - літня кухня, Г - сарай, № 1-3 огорожа; гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; автомобіль марки ВАЗ 2107, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 були також задоволені частково. Суд визнав за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку по АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з рішенням суду не згоден, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 з рішення суду не згодна, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, а її зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні ОСОБА_3 уточнила свої апеляційні вимоги і просила суд змінити оскаржуване рішення. Скасувати рішення в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання права власності на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_2 - відмовити. Позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Виділити ОСОБА_2 автомобіль марки ВАЗ 2107, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1., визнавши за ним право власності на зазначений автомобіль і стягнути з нього на її користь грошову компенсацію в розмірі 5 000 грн. за 1/2 частину цього автомобіля, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу ОСОБА_2 такою, що підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних i комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної i комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживания у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів i кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина i чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відповідності до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, cпip може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, суд виходив з того, що спірне майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3, та автомобіль ВАЗ 2107, 2005 року випуску, є спільним сумісним майном сторін, придбаним ними у період перебування у зареєстрованому шлюбі. Гараж за адресою: АДРЕСА_4 є особистим майном ОСОБА_2, а земельна ділянка та магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, є особистим майном ОСОБА_3, при цьому суд визнав також особистою власністю ОСОБА_2 вкладені ним кошти у ремонт та реконструкцію магазина «ІНФОРМАЦІЯ_1» у cyмі 115 654 грн. 93 коп. та провів компенсацію цієї суми шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на весь будинок у АДРЕСА_3.

Висновки суду щодо особистого майна сторін судова колегія вважає такими, що відповідають вимогам закону і матеріалам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що з 22 вересня 1990 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають повнолітню доньку. У 2006 році сторони фактично припинили шлюбні відносини і з цього часу перестали жити разом, вести спільне сумісне господарство та мати спільний бюджет. Після фактичного припинення шлюбних відносин у 2006 році, ОСОБА_3 було придбано земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на якій побудовано магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», а позивачем було придбано гараж за адресою: АДРЕСА_4.

Зазначені обставини були підтверджені доказами, які містяться в матеріалах справи, і які були досліджені судом у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що після фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 були придбані земельна ділянка та магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 гараж за адресою: АДРЕСА_4, тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо визнання цього майна особистою приватною власністю кожного з них.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд помилково дійшов висновку стосовно того, що фактично шлюбні відносини між ним та ОСОБА_3 були припинені з 2006 року, а тому вказане майно є їх особистою власністю, оскільки суд не врахував його сумісні поїздки з ОСОБА_3 на відпочинок та її лікування за кордоном, придбання за кордоном нерухомості в рівних частках, будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» за спільні кошти після 2006 року, на увагу не заслуговують, так як спростовуються дослідженими судом доказами, показаннями свідків, які підтвердили факт роздільного проживання сторін у різних містах та відсутність ознак притаманних сімейним відносинам саме з 2006 року. При цьому, сам ОСОБА_2 не заперечує, що з 2006 року вони з ОСОБА_3 фактично проживали окремо у різних містах, про що сам зазначив у своєму позові (т.1 а.с.1-3), безспірних доказів сімейних відносин з ОСОБА_3 у цей період не надав. Факт сумісних поїздок на відпочинок та лікування ОСОБА_3 за кордоном та придбання за кордоном в рівних частках нерухомості сам по собі не є доказом сімейних відносин, ведення спільного сумісного господарства, спільного бюджету та будівництва магазину за спільні кошти.

Крім того, всі правовстановлюючі документи на магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» та земельну ділянку оформлені на ім'я ОСОБА_3, які у встановленому законом порядку ніким не оскаржувались і недійсними визнанні не були.

Посилання ОСОБА_2 на те, що суд самоусунувся від з'ясування питання, з якою метою він піклувався про ОСОБА_3 та вів будівництво магазину після 2006 року, на увагу не заслуговує, оскільки обов'язок надавати докази згідно зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України покладено саме на сторони.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання ОСОБА_2 і на те, що суд не мав права виходити з того, що шлюбні відносини були припинені з 2006 року без заявлення з боку ОСОБА_3 вимог про встановлення такого факту, оскільки встановлення такого факту окремо у даному випадку не вимагається і це питания вирішується судом під час вирішення спору щодо правового статусу спірного майна.

Посилання ОСОБА_2 на те, що свідки не можуть достовірно знати характер їх взаємовідносин з ОСОБА_3 за період з 2006 року, на увагу не заслуговують, оскільки свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень і їx свідчення ОСОБА_2 не спростовані.

Посилання ОСОБА_2 на те, що свідки є родичами та близькими знайомими ОСОБА_3, а тому їх свідчення слід було оцінювати критично, на увагу також не заслуговують, оскільки ніяких доказів того, що свідки є зацікавленими на користь ОСОБА_3 суду надано не було.

Посилання ОСОБА_2 на те, що в договорі оренди земельної ділянки місце проживання ОСОБА_3 було зазначено за його адресою, на увагу не заслуговує, так як сам ОСОБА_2 не заперечує той факт, що у цей період ОСОБА_3 проживала в іншому місті.

Посилання ОСОБА_2 на участь у будівництві магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» грошовими коштами, а також на те, що вci документи про прийняття магазина «ІНФОРМАЦІЯ_1» в експлуатацію оформляв він, i що саме він займався підприємницькою діяльністю у цьому магазині не є підтвердженням того, що це мало місце у зв'язку з сімейними відносинами.

Посилання ОСОБА_2 на те, що розмір заробітної плати ОСОБА_3 не дозволяв їй вести будівництво магазину, на увагу не заслуговує, оскільки це є його припущенням.

У судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечував той факт, що з 1993 по 1999 роки він ніде не працював. Із наданих ОСОБА_2 звітів видно, що загальна сума його доходу як суб'єкта підприємницької діяльності за 2007, 2008 та 2009 роки складає 319034 грн. (т.1 а.с.202-204), в той час як загальна вартість майна, яке ОСОБА_2 просив суд визнати сумісним та поділити між ним та ОСОБА_3, відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 27.06.2012 року (т.2 а.с.164-218) і зазначеної ним у позовах заявах вартості автомобіля складає 3 020 011 грн. (т. 1 а. с. 23-26; т.3 а.с.12-16), що становить 10, 6 % від вартості всього майна. При цьому, судова колегія враховує, що

інших доказів про свої доходи за період з 1990 року по 1993 рік та за період з 1999 року по 2007 рік ОСОБА_2 суду не надав, як не надав і доказів того, за які саме кошти було придбано решта 80,4 % спірного майна.

Посилання ОСОБА_2 на те, що надані ОСОБА_3 документи на підтвердження ведення нею будівництва магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» фактично є сфальсифікованими, на увагу не заслуговують, оскільки ніяких доказів на підтвердження фальсифікації документів не надано.

Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_3 визнавала факт того, що магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» є спільним сумісним майном, зазначивши про це у своїх поясненнях, на увагу на заслуговує, оскільки у подальшому ОСОБА_3 був поданий зустрічний позов, який нею підтримувався і доводився протягом усього розгляду справи.

Разом із цим, судова колегія вважає, що суд після проведення попереднього судового засідання не мав права приймати від ОСОБА_2 в якості доказів документи на підтвердження понесених ним витрат на будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», тому безпідставно вирішив питання щодо визнання права особистої власності за ОСОБА_2 на грошові кошти, які були вкладені у будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», та які йому, на думку суду, повинна відшкодувати ОСОБА_3, провівши у зв'язку з цим фактично взаємозалік грошових коштів, тому в цій частині доводи апелянта ОСОБА_2 не заслуговують на увагу.

Згідно зi ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі наданих доказів та в межах заявлених позовних вимог.

У своїх позовних заявах ОСОБА_2 не заявляв вимог щодо визнання за ним права його особистої власності на грошові кошти, а тому у суду не було підстав обговорювати це питания, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині не відповідає вимогам закону, а відтак висновки суду з цього приводу підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення.

Що стосується посилань ОСОБА_2 щодо не вирішення спору про трикімнатну квартиру, то і в цій частині на увагу вони не заслуговують, оскільки квартира сторонам була подарована у спільну часткову власність (т.1 а.с. 106-107), тому зазначена квартира не набула статусу спільного сумісного майна подружжя, яке має враховуватися під час поділу їх спільного сумісного майна.

Bci інші доводи апелянта ОСОБА_2 зводяться до коментаря процесуальних дій суду під час розгляду справи, які не мають значення для висновків суду по суті спору щодо визначення статусу вказаного майна, як особистої власності кожної із сторін.

За таких обставин в цій частині рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Що стосується рішення суду частині визнання автомобіля ВАЗ 2107, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу, то в цій частині воно у повному обсязі не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Судом встановлено, що у 1992 році на ім'я ОСОБА_3 було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3, а у 2005 році на ім'я ОСОБА_2 було придбано автомобіль ВАЗ 2107, 2005 року випуску, вартість якого сторони визначили у розмірі 10 000 грн.

Вказані обставини підтверджуються наданими доказами, дослідженими судом.

Однак, судова колегія вважає, що судом помилково визначено статус спільного сумісного майна подружжя щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 та включено його у перелік спільного сумісного майна подружжя, яке підлягає поділу між сторонами, оскільки рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 31 серпня 2005 року право власності на цей будинок було визнано тільки за ОСОБА_3 Зазначене рішення ОСОБА_2 не оскаржувались, набрало законної сили, тому вказаний будинок є особистим майном ОСОБА_3

За таких обставин, у суду не було підстав включати у перелік спільного сумісного майна, яке підлягає поділу, вказаний житловий будинок, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Таким чином, спільним сумісним майном сторін є тільки автомобіль марки ВАЗ 2107, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість якого сторони визначили у розмірі 10 000 грн., придбаний сторонами у 2005 році, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, тобто в період спільного проживання у шлюбі та ведення спільного господарства, тому тільки автомобіль підлягає поділу як спільне сумісне майно подружжя, частки сторін у якому є рівними.

Враховуючи те, що автомобіль є неподільною річчю, знаходився і знаходиться у користуванні ОСОБА_2, правовстановлюючі документи оформлені також на нього, а також те, що ОСОБА_3 в рахунок своєї частки не просить виділити їй в натурі автомобіль, тому автомобіль підлягає виділу в натурі ОСОБА_2 зі стягненням з нього на користь ОСОБА_3 в рахунок вартості її частки грошової компенсації в розмірі 5 000 грн., виходячи з погодженої сторонами вартості автомобіля у розмірі 10 000 грн. і розміру 1/2 частки ОСОБА_3 у автомобілі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні з частковим скасуванням його в зазначеній частині та ухваленням в цій частині нового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляцшну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 17 грудня 2012 року змінити.

Рішення суду в частині визнання права особистої власності за ОСОБА_2 на гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, та в частині відмови ОСОБА_2 у задоволеннні інших вимог, а також в частині визнання права особистої власності за ОСОБА_3 на магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» та земельну ділянку по АДРЕСА_1 - залишити без змін.

В іншій частині рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право особистої власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 142, 5 м2, житловою площею 75, 6 м2, допоміжною площею 66, 9 м2 та споруди: а - тамбур, ПГ - льох, Б - гараж, Г - сарай, № 1-3 огорожа.

Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автомобіль марки ВАЗ 2107, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 10 000 грн.

Поділити спільне сумісне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виділивши автомобіль марки ВАЗ 2107, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, в натурі ОСОБА_2, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5 000 грн. в рахунок відшкодування грошової компенсації вартості її частки.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: