ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2006 р. | № 8/314-47/82 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Суми, м. Суми,
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2006
зі справи № 8/314-47/82
за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Суми (далі –Відділення)
до підприємства з 100 % іноземним капіталом ААЗ “Трейдінг Ко” (далі –Підприємство), м. Київ,
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, –відкрите акціонерне товариство “Страхова компанія “Алькона”, м. Київ,
про стягнення 108 717,92 грн.,
за участю представників:
позивача –Сай С.В.,
відповідача –Каленського В.А.,
третьої особи –не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
Відділення звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Підприємства 108 717,92 грн. в порядку регресу на підставі статей 440, 441, 457, 460 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР).
Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2006 рішення місцевого суду від 17.05.2005 та постанову апеляційного суду від 08.09.2005 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду України від 13.04.2006 відмовлено в порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.
До прийняття місцевим господарським судом рішення зі справи Відділення уточнило позовні вимоги та просило стягнути на його користь з Підприємства 122 815,75 грн. в порядку регресу на підставі статей 1166, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2006 (суддя Станік С.Р.) позов задоволено. Прийняте рішення мотивовано необхідністю відшкодування позивачеві страхових виплат Підприємством як власником джерела підвищеної небезпеки та роботодавцем особи, якою під час виконання трудових обов’язків завдано шкоду працівникові іншого підприємства.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2006 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. –головуючий, судді Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) рішення місцевого суду зі справи скасовано та в задоволенні позову відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано наявністю між сторонами відносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування, яке не передбачає обов’язку роботодавця як страхувальника відшкодовувати Відділенню здійснені страхові виплати.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення (з урахуванням змін і доповнень, викладених у касаційній скарзі від 20.10.2006 № 5-943) просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 21.09.2006 внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 05.07.2006. Своє прохання скаржник мотивує посиланням на те, що відносини між сторонами з даної справи врегульовано не Законом України від 23.09.1999 № 1105-ХІV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі –Закон № 1105), а цивільним законодавством, за нормами якого відповідач має відшкодувати витрати Відділення в порядку регресу.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову апеляційного суду зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 24.10.2003 на автодорозі Київ-Довжанськ водій Підприємства Лясота В.Д., керуючи автотранспортним засобом, що належав відповідачеві, скоїв зіткнення з автомобілем під керуванням працівника Сумського державного об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Сумиспирт” Олейнікова Д.М., внаслідок чого останній помер на місці дорожньо-транспортної пригоди;
- працівник Підприємства Лясота В.Д. та працівник Сумського державного об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Сумиспирт” Олейніков Д.М. на момент дорожньо-транспортної пригоди виконували трудові обов’язки;
- вину громадянина Лясоти В.Д. у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув Олейніков Д.М., встановлено вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2004, яким Лясоту В.Д. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України;
- нещасний випадок з Олейніковим Д.М. визнано нещасним випадком на виробництві, про що 30.03.2004 складено акт за формою Н-1;
- Відділенням у період з серпня 2004 року по березень 2006 року здійснено страхові виплати за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням членам сім’ї загиблого Олейнікова Д.М. у сумі 122 815,75 грн.;
- Підприємство є платником страхових внесків із загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Місцевий та апеляційний господарські суди, однаково встановивши фактичні обставини справи, дали їм різну юридичну оцінку.
Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач відшкодовувати витрати Відділення, які виникли внаслідок здійснення останнім відповідно до Закону № 1105 страхових виплат застрахованій особі.
Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі –Основи).
Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону № 1105 визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону № 1105, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно з статтею 2 Закону № 1105 дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.
Статтею 6 цього Закону встановлено, що суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик –Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (робочим органом якого згідно з статтею 18 Закону № 1105 є Відділення).
Відповідно до наведених приписів статей 2, 6 Закону № 1105 потерпілий Олейніков Д.М. є застрахованою особою, на користь якої здійснювалося страхування страхувальником-роботодавцем Сумським державним об’єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Сумиспирт”.
З огляду на викладене апеляційний господарський суд неправильно застосував приписи статей 6, 7, 45 Закону № 1105 та дійшов помилкового висновку про те, що на відносини Відділення та Підприємства поширюється дія Закону № 1105, оскільки сфера дії цього Закону в даному випадку охоплює лише відносини Відділення і Сумського державного об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Сумиспирт” (страхувальник), а взаємовідносини Відділення і Підприємства регулюються цивільним законодавством та знаходяться поза сферою дії Закону № 1105, як і відносини відповідача з загиблим Олейніковим Д.М., який не був працівником Підприємства.
При цьому посилання суду апеляційної інстанції на рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 № 1-рп/2004 зі справи № 1-9/2004 є безпідставним, оскільки зазначене рішення Конституційного Суду України в аспекті конституційного звернення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області стосувалося лише підстав для відшкодування моральної шкоди в межах відносин з загальнообов’язкового державного соціального страхування між органами згаданого Фонду і страхувальниками-роботодавцями (в залежності від наявності або відсутності факту втрати потерпілим професійної працездатності), тоді як питання відповідальності підприємств, які не є роботодавцями (страхувальниками) для постраждалих осіб, у цьому рішенні не порушувалося.
За таких обставин судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання Підприємства на сплату останнім страхових внесків з загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, оскільки ця сплата згідно з статтею 6 Закону № 1105 відбувалася на користь саме працівників відповідача, а не постраждалого Олейнікова Д.М.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи встановлений попередніми судовими інстанціями факт продовження існування відносин між сторонами після набрання чинності ЦК України, даний спір підлягав вирішенню на підставі норм Цивільного кодексу України.
Проте помилкове зазначення судом першої інстанції приписів статей ЦК УРСР водночас з посиланням на норми ЦК України не може бути підставою для скасування прийнятого ним правильного по суті рішення.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України (частина перша статті 440 ЦК УРСР) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому під шкодою слід розуміти зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага.
Частиною другою статті 1187 ЦК України (стаття 450 ЦК УРСР) встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України (стаття 441 ЦК УРСР) юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частиною першою статті 1191 ЦК України (частина перша статті 452 ЦК УРСР) передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Посилання Підприємства на договір страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, укладений ним з третьою особою, місцевим господарським судом правомірно відхилено, оскільки наявність цього договору не впливає на розмір страхових виплат Відділення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, регресне відшкодування яких є предметом даного позову.
З огляду на наведене суд апеляційної інстанції у вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови, тоді як рішення суду першої інстанції по суті спору є законним і обґрунтованим, а тому має бути залишено в силі.
Керуючись статтями 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Суми задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2006 зі справи № 8/314-47/82 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2006 зі справи № 8/314-47/82 залишити в силі.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов