ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321
УХВАЛА
16.11.2006 | Справа №2-23/8397-2006 |
По скарзі Суб’єкта підприємницької діяльності Іващенко Жанни Володимирівни (95053, АР Крим, м.Сімферополь, вул. Сонячна,24),
на дії державної виконавчої служби АР Крим (95006, АР Крим, м. Сімферополь, вул.Чернишевського,2),
заінтересовані особи:
1.Державна податкова інспекція в м. Сімферополі (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул.М.Залкі,1/9),
2.Головне Управління Державного казначейства України в Автономній Республіки Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.Севастопольська,19)
скарга на дії Державної виконавчої служби
Суддя Г.М.Іщенко
представники:
Від заявника –Денисова Т.О.- представник, дов. від 02.11.2006року №2840,
Від державної виконавчої служби – Ткаченко Б.В. – головний державний виконавець, дов. від 17.05.2006 року б/н.,
Від заінтересованих осіб:
1.Щербина Д.С. - головний державний податковий інспектор сектору інформаційно - аналітичного забезпечення та звітності юридичного відділу,
дов. від 11.10.2005 року №13098/9/10
2. не з'явився, повідомлений належним чином.
Обставини справи: підприємець Іващенко Жанна Володимирівна звернувся до господарського суду АР Крим зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби АР Крим, в якій просить визнати постанову від 28.02.2006року про повернення виконавчого документу – наказу господарського суду АР Крим від 14.10.2005року стягувачу - недійсною. Скаржник вважає, що боржником у даній справі є Державна податкова інспекція в м. Сімферополі – орган, який є відповідачем по справі. Державний бюджет України не може бути боржником у виконавчому провадженні, оскільки не підпадає під поняття „боржника”. Статтею 11 Закону України „Про виконавче провадження” встановлено, що боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням здійснити визначені дії.
Заявою від 29.08.2006р. скаржник, уточнив свої вимоги, просить визнати дії відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим по винесенню постанови про повернення виконавчого документу стягувачу неправомірними та визнати недійсною постанову від 28.02.2006року про повернення виконавчого документу стягувачу.
Згідно ухвали господарського суду АР Крим від 16.11.2006року судом допущено заміну відповідача - на Державну виконавчу службу в АР Крим і здійснено заміну заінтересованої особи – Управління Державного казначейства України в Автономній Республіки Крим на його правонаступника – Головне управління Державного зазнайства України в АР Крим.
Представник державної виконавчої служби АР Крим зі скаргою не згоден за мотивами, викладеними у відзивах на скаргу та на уточнення до скарги, вважає, що у виконавчому документі реквізити найменування боржника не відповідають реквізитам.
Розглянувши матеріали скарги, заслухав пояснення скаржника, представника державної виконавчої служби АР Крим, представника Державної податкової інспекції в м. Сімферополі, суд
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду АР Крим від 22.03.2005року у справі №2-23/2624-2005 позов суб’єкта підприємницької діяльності Іващенко Жанни Володимирівни до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі, Управління державного казначейства в АР Крим про стягнення 42820,00грн. був задоволений частково.
З Державного бюджету України на користь суб’єкта підприємницької діяльності – Іващенко Жанни Володимирівни стягнуто 25820,00грн. Також з Державної податкової інспекції в м.Сімферополі на користь суб’єкта підприємницької діяльності – Іващенко Жанни Володимирівни стягнуто держмито в сумі 258,20грн., витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 71,15грн., в частині стягнення 1700,00грн. в позові відмовлено (аркуш справи 22-25).
Згідно постанови Севастопольського апеляційного господарського суду АР Крим від 29.08.2005року рішення господарського суду АР Крим від 22.03.2005року по справі №2-23/2624-2005 залишено без змін (аркуш справи 44-53).
На примусове виконання зазначеного рішення 14.10.2005року виданий наказ (аркуш справи 10).
28.02.2006року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 Закону України „Про виконавче провадження”(аркуш справи 9).
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені у пункті 4 Постанови від 26.12.2003року №14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження”, справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби розглядаються згідно статті 121-2 господарського процесуального кодексу України за участю відповідного органу цієї служби.
Суд вважає скаргу обґрунтованою та підлягаючою задоволенню через наступне.
Згідно роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що викладені в пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року №11 „Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 115 господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України „Про виконавче провадження”.
Частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 20-1 Закону України „Про виконавче провадження” на відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя покладається виконання рішень за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, місцеві суди, міські або районні ради чи районні державні адміністрації, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади.
Пунктом 6 частини 1 статті 26 Закону України „Про виконавче провадження” встановлений вичерпний перелік обставин, наявність яких дозволяє відмовити у відкритті виконавчого провадження, зокрема невідповідальність виконавчого документу вимогам, передбаченим статтею 19 зазначеного Закону.
Так, відповідно до статті 19 Закону, у виконавчому документі повинні бути зазначені:
1. назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;
2. дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;
3. найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;
4. резолютивна частина рішення;
5. дата набрання чинності рішенням;
6. строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
З аналізу змісту наведеної норми слідує, що обов’язкового зазначення у виконавчому документі відомостей стосовно розрахункового рахунку боржника не вимагається. Цим спростовується твердження представника Державної виконавчої служби АР Крим відносно невідповідності виконавчого документу вимогам статті 19 Закону України „Про виконавче провадження”.
Таким чином, судом виконані всі вимоги щодо зазначення відомостей у виконавчому документі, які передбачені статтею 19 Закону України „Про виконавче провадження”.
Як свідчать матеріали справи, згідно рішенню господарського суду АР Крим від 22.03.2005року, яке залишене без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005року у справі №2-23/2624-2005, підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь суб’єкта підприємницької діяльності Іващенко Жанни Володимирівни 25820,00грн.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України зазначається, що безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування, здійснює Державне казначейство України.
Аналогічні норми передбачені частиною третьою статті 35 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, зокрема, безспірне списання коштів з рахунку державного бюджету здійснюється виключно органами Державного казначейства України за черговістю надходження рішень за рахунок і в межах відповідних бюджетних асигнувань.
Примусове виконання рішень в Україні відповідно до Законів України “Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження” покладено на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Закон України “Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Вимоги до виконавчого документа встановлені в статті 19 Закону.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 26 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону.
При прийнятті оскарженої постанови від 28.02.2006року державним виконавцем встановлено, що у виконавчому документі найменування боржника не відповідає реквізитам, тоді як реєстраційні рахунки, які вказані у виконавчому документі, відкриті на ім’я Державної податкової інспекції в м.Сімферополі. Це підтверджує той факт, що боржником у виконавчому провадженні є Державна податкова інспекція в м. Сімферополі – орган, який був відповідачем у справі №2-23/2624-2005. Державний бюджет України не може бути боржником у виконавчому провадженні, оскільки не підпадає під поняття “боржника”, яке встановлено статтею 11 Закону України “Про виконавче провадження”. Згідно статті 11 Закону України “Про виконавче провадження” боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням здійснити визначені дії.
Крім того, підставою для повернення виконавчого документа стягувачу згідно пункту 2 частини 1 статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” не може бути недоведеність кошторисних призначень на 2006рік по рахунку 35227001000204.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що постанова від 28.02.2006року про повернення виконавчого документа стягувачу є протиправна і підлягає визнанню недійсною.
В силу статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини другої статті 9 Закону України “Про виконавче провадження” виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
10.04.2006р. Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було направлено роз’яснення начальникам державної виконавчої служби Автономної республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя вих. №25-2/261/7 з метою виключення випадків порушень вимог чинного законодавства стосовно порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ в частині примусового списання таких коштів.
Вищевказаним роз’ясненням Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України передбачено, що оскільки на даний час порядок виконання зазначених категорій рішень Кабінетом Міністрів України не встановлено, виконання повинно здійснюватись державним виконавцем у загальному порядку, визначеному Законом України “Про виконавче провадження”, зокрема, шляхом вжиття передбачених цим Законом заходів примусового виконання.
Відповідно до пункту 2.5 Порядку примусового, коштів з рахунків-установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженого наказом Державного казначейства України від 05.10.2001р. №175, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.2001р. за №1001/6192, виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, стягувач подає до органу Державного казначейства разом з цією платіжною вимогою.
Згідно з пунктом 2.7 даного Порядку, платіжна вимога на примусове списання (стягнення) коштів і супровідні документи є невід’ємними частинами.
Президія Вищого господарського суду України у своїх роз’ясненнях від 28.03.2002р. №04-5/365 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” вказала, що за результатами розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби суд, визнавши доводи, викладені в скарзі обґрунтованими, визнає постанову державного виконавця по здійсненню дій виконавчого провадження недійсною, або зобов’язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні дії (пункт 7).
Суд вважає, що враховуючи вимоги Бюджетного кодексу України, Закону України “Про виконавче провадження” та інших нормативно-правових актів, державний виконавець відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа - наказу господарського суду АР Крим від 14.10.2005року у справі №2-23/2624, виданого на виконання рішення господарського суду АР Крим від 22.03.2005року та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005року про стягнення з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, і направляє такий виконавчий документ разом із платіжною вимогою до управління Державного казначейства в АР Крим.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги суб’єкта підприємницької діяльності Іващенко Жанни Володимирівни обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Скаргу суб’єкта підприємницької діяльності Іващенко Жанни Володимирівни задовольнити.
2. Визнати неправомірними дії державної виконавчої служби АР Крим по винесенню постанови від 28.02.2006року про повернення виконавчого документу стягувачу.
3. Визнати недійсною постанову від 28.02.2006року про повернення виконавчого документу стягувачу.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.