№ справа:123/252/13Головуючий суду першої інстанції:Білоусов Михайло Миколайович

№ провадження:11-кп/190/565/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Кордик С. В.

_________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді -Кордика С.В.

Суддів -Капустіної Л.П., Соловйова М.В.

при секретарі - Оруджові Ф.А.о.

за участю прокурора - Щепанського О.В.

захисника обвинуваченого ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальне провадження № 12013130400003251, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 квітня 2013 року, з апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 02 липня 2013 року, яким

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2,

засуджений за ч. 1 ст. 296 КК України на 3 /три/ місяці арешту; за ч. 1 ст. 162 КК України на 1 /один/ рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 1 /одного/ року обмеження волі.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_9 5500 гривень матеріальної шкоди та 2000 гривень моральної шкоди.

Вирішені питання щодо запобіжного заходу та про початок строку відбування покарання.

ВСТАНОВИЛА:

За вироком суду ОСОБА_8 засуджено за те, що він 21 червня 2012 року приблизно о 23 годині 30 хвилин, будучі в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на сходовому майданчику біля квартири АДРЕСА_3 реалізуючи раптово виниклий злочинний намір, спрямований на грубе порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжуючи при цьому свої дії особливою зухвалістю, став вибивати ногами двері вищевказаної квартири, яка належала ОСОБА_9 та в якій вона проживає разом зі своїм сином ОСОБА_10, в результаті чого пошкодив двері, спричинивши ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 5500 гривень. Коли остання відкрила двері та зробила ОСОБА_8 зауваження, останній, продовжуючи реалізовувати злочинний намір, почав висловлюватися на адресу ОСОБА_9 грубою нецензурною мовою, тим самим принижуючи її людську гідність, проявляючи явну неповагу до суспільних норм поведінки і моральності. На виконання свого хуліганського наміру ОСОБА_8, не бажаючи припиняти хуліганські дії, демонструючи явну перевагу, став наносити тілесні ушкодження ОСОБА_9, а також погрожувати фізичною розправою. Побачивши хуліганські дії ОСОБА_8, ОСОБА_10, який також знаходився у вищевказаній квартирі, підійшов до обвинуваченого та зробив йому зауваження, на що останній ніяк не відреагував та почав також висловлюватися на адресу ОСОБА_10 грубою нецензурною мовою, тим самим принижуючи його людську гідність, проявляючи явну неповагу до суспільних норм поведінки і моральності, став наносити тілесні ушкодження останньому, а також погрожував фізичною розправою. На прохання потерпілих припинити хуліганські дії ОСОБА_8 не реагував, його протиправні дії тривали приблизно протягом 1 години 20 хвилин і відрізнялися за своїм змістом особливою зухвалістю, що виразилася в тривалому і наполегливо не припиняючому порушенні громадського порядку, насильстві із завданням потерпілим побоїв та пошкодження майна.

Він же, 21 червня 2012 року приблизно о 23 годині 30 хвилин, будучі в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на сходовому майданчику біля квартири АДРЕСА_3 реалізуючи раптово виниклий злочинний намір, спрямований на незаконне проникнення в житло, що розташоване за вказаною адресою та належить ОСОБА_9, не маючи встановлених законом підстав та дозволу власника квартири, яка на той час знаходилася у приміщенні квартири, порушуючи положення статті 30 Конституції України, яка гарантує недоторканність житла, шляхом вибивання ногами дверей, проник в приміщення зазначеної вище квартири проти волі законного власника. На чисельні прохання ОСОБА_9 покинути квартиру, ОСОБА_8 не реагував.

У апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження внаслідок не підтвердження їх доказами, дослідженими під час судового розгляду, ставить питання про скасування вироку суду та закриття кримінального провадження.

Обґрунтовуючи вимоги вказує на те, що суд безпідставно послався на нанесення обвинуваченим тілесних ушкоджень потерпілим, оскільки це не було предметом досудового розслідування. Зазначає і те, що у вироку відсутні посилання на докази пошкодження двері квартири потерпілої та спосіб встановлення суми матеріальної шкоди. Стверджує, що суд не встановив наявність або відсутність особистих неприязних стосунків між обвинуваченим та потерпілими, що має істотне значення для кваліфікації його дій, як хуліганство.

В запереченнях на скаргу захисника потерпіла ОСОБА_9 просить апеляційний суд врахувати те, що після подій, які інкриміновані обвинуваченому, останній на протязі 10 місяців неодноразово приходив до неї, стукав у двері, рубав її сокирою, пилив болгаркою, обливав краскою, при цьому свої дії супроводжував погрозами, чинив інші протиправні дії.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, провівши судові дебати, в яких обвинувачений та його захисник наполягали на задоволенні апеляційної скарги, а прокурор просив апеляційну скаргу сторони захисту залишити без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Диспозицією частини 1 статті 296 КК України передбачено, що хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Як вбачається з висновків Верховного Суду України, що викладені в постанові від 04 жовтня 2012 року у справі № 5-17 кс та які відповідно до ч. 1 ст. 458 КПК України є обов'язковими для всіх судів України, при відмежуванні хуліганства від, зокрема посягань проти життя і здоров'я людини необхідно враховувати, що суспільно небезпечне діяння не може бути кваліфіковано як хуліганство за наявності сукупності таких обставин справи (провадження): 1) засуджені і потерпілі між собою були знайомі; 2) до злочинного посягання перебували в особистих неприязних стосунках; 3) поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень стала поведінка самих потерпілих; 4) зі змісту протиправних дій кожного із засуджених простежується бажання завдати шкоди власне здоров'ю потерпілих через особисту неприязнь до них.

У відповідності до вироку, визнаючи ОСОБА_8 винним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд послався на показання потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10, допитаних під час судового провадження, та жодним чином доводи обвинуваченого, висунуті ним на свій захист, в тому числі про наявність неприязних стосунків з потерпілими, не перевірив і ґрунтовно не спростував.

Так, в ході судового розгляду обвинувачений висував версію події про наявність неприязних відносин із потерпілою ОСОБА_9, яка незадовго до цього мала з ним телефонну розмову в ході якої між ними виник словесний конфлікт. Про розмову по телефону із обвинуваченим показала суду і сама ОСОБА_9, але заперечувала образу з її боку на адресу ОСОБА_8

За фактичними обставинами кримінального провадження обвинувачений та потерпілі до моменту події були знайомі, зокрема є сусідами, ОСОБА_8 знає номер телефону ОСОБА_10 та дзвонив йому щоб зайняти грошей. Як не заперечується самим обвинуваченим у вечірній час 21 червня 2012 року він цілеспрямовано прийшов до ОСОБА_9 зробити зауваження у відповідь на телефонну образу.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин показання потерпілої ОСОБА_9 у частині відсутності неприязних відносин із обвинуваченим викликає сумнів, а показання же обвинуваченого щодо цих обставин нічим не спростовані і, оскільки сторона обвинувачення зворотного не довела, сумнів щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні хуліганства згідно вимог статті 17 КПК України слід тлумачити на його користь.

Жодних належних даних, що б свідчили про спричинення потерпілим тілесних ушкоджень в результаті дій обвинуваченого, як про це зазначено в обвинувальному акті та вироку суду, матеріали справи не містять. Такі дані судом першої інстанції не досліджувалися.

Відтак, аналіз досліджених судом першої інстанції доказів дає підстави апеляційному суду зробити висновок про обґрунтованість доводів скарги захисника щодо недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, через недостатність доказів, тому кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Судова колегія вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність фактичним обставинам кримінального провадження і висновків суду в частині доведеності факту проникнення обвинуваченого до квартири потерпілої ОСОБА_9 з огляду на наступне.

Як правильно зазначено апелянтом достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_8 в цьому злочині відсутні. Такі обставини, які згідно п.п. 1 та 3 ч. ст. 91 КПК України підлягають обов'язковому доказуванню, зокрема факт пошкодження дверей потерпілої, розмір шкоди та, виходячи із цього, спосіб проникнення до квартири, у передбаченому ст. 237 КПК України порядку не зафіксовані.

Необхідно відзначити, що підтвердження проникнення обвинуваченого до житла виключно показаннями ОСОБА_9 та ОСОБА_10, зважаючи на їх процесуальний статус і заінтересованість в розгляді справи та ту обставину, що потерпіла звернулася з заявою до правоохоронних органів через тривалий час (10 місяців), на думку колегії суддів є недостатнім для однозначного висновку про його винність у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 162 КК України.

Окрім цього, потерпіла, як пояснює обвинувачений, сама відкрила двері і він зайшов до квартири з метою з'ясування відносин, що свідчить про відсутність в нього умислу на незаконне проникнення до житла.

При цьому, судом не досліджувалися інші докази з метою перевірки суперечливих показань потерпілих та обвинуваченого. Єдиний свідок сторони обвинувачення допитаний судом не був через неявку, а потерпілі та сторона обвинувачення на його повторному виклику та допиті в суді першої інстанції не наполягали, прокурор просив обмежитись наявними у справі доказами.

Колегія суддів, виходячи відповідно до положень статті 404 КПК України з меж перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції, зазначені обставини, при відсутності обґрунтованих клопотань учасників судового провадження, досліджувати не вправі.

Таким чином, спосіб та інші обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, у тому числі розмір шкоди, відповідно до вимог статті 91 КПК України стороною обвинувачення також не доведені, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України є підставою для закриття кримінального провадження і в цій частині обвинувачення.

Викладені в запереченнях потерпілої ОСОБА_9 на скаргу захисника обставини до інкримінованих обвинуваченому злочинів відношення не мають, тому до уваги колегією суддів не беруться.

Як звертає увагу судів Верховний Суд України в п. 7 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» № 3 від 31 березня 1989 року, зі змінами, у разі закриття справи з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається. Вимоги позивача про відшкодування шкоди в цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 296 та ч. 1 ст. 162 КК України заявлений до обвинуваченого цивільний позов потерпілої колегія суддів вважає необхідним залишити без розгляду.

Обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підлягає скасуванню.

Ураховуючи викладене та керуючись ст.ст. 404, 407, 417 КПК України колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду АР Крим

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити.

Вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 02 липня 2013 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 - скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 5500 гривень матеріальної шкоди та 2000 гривень моральної шкоди, - залишити без розгляду та роз'яснити їй право на звернення до суду із цим позовом в порядку цивільного судочинства.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою, - скасувати та звільнити його з-під варти негайно в залі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом безпосередньої подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді

Л.П. Капустіна С.В. Кордик М.В. Соловйов