Головуючий у 1 інстанції Мирошниченко Ю.М.
Категорія 19 Суддя-доповідач Попова С.А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Песоцької Л.І.,
суддів Ткаченко Т.Б.,Попової С.А.,
при секретарі Макаровій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» (далі - ТОВ «УДК») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» про визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2013 року,-
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2012 року ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» звернулася до суду із даним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на наступне. 01.01.2012р. між ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» (постачальник) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір постачання № 18. Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов"язався передати у власність покупця, як фізичної особи, роздрібну партію товару, а відповідач зобов"ячався, як кінцевий споживач, прийняти товар для власного використання без наміру подальшого продажу та оплатити його за ціною, визначеною у накладній. За накладною № 999 від 09.08.2012р. ОСОБА_2 отримала товар (лікеро-горілчані вироби) на суму 221520,46грн. Відповідно до п. 5.1 договору, оплата покупцем товару здійснюється на поточний рахунок позивача або у касу позивача впродовж 7 календарних днів з моменту отримання товару за накладною від позивача. Однак, ОСОБА_2 не оплатила отриманий нею товар. У зв"язку з цим позивач просив стягнути з відповідачки суму заборгованості в розмірі вартості поставленого товару, та відшкодувати понесені витрати зі сплати судового збору.
Не погодившись з пред"явленими вимогами, ОСОБА_2 у грудні 2012 року звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору постачання № 18 від 01.01.2012р., оскільки в дійсності ніякого договору поставки вказаної позивачем партії товару не було, а укладення даного договору переслідувало іншу мету. Так, вона працювала в ТОВ «УДК» торговим агентом, надаючи підприємству інформаційні послуги, збираючи інформацію від клієнтів (торгових підприємств) про потребу у лікеро-горілчаній продукції, що передавала її ТОВ «УДК», який завозив продукцію покупцям, а вона отримувала гроші, які переводила на рахунок позивача. У зв"язку з випадками недостач на підприємстві адміністрація ТОВ «УДК» уклала з усіма агентами, в т.ч. з нею, договори постачання, на підставі яких виписувались безтоварні накладні за нібито отримані товари, як в даному випадку - накладна № 999 на товар в сумі 221520,46 грн., що буде гарантією відшкодування збитків підприємству на випадок недостач, що і було метою укладеного, нині оспорюваного нею, договору. На підставі викладеного просила визнати договір постачання недійсним та відшкодувати за рахунок відповідача понесені нею витрати з оплати судового збору і витрати на правову допомогу.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 04 березня 2013 року у задоволенні позову ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором постачання - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» задоволено: визнано недійсним договір постачання № 18 від 01.01.2012 року між сторонами, стягнуто з ТОВ «УДК» на користь ОСОБА_2 судові витрати з оплати судового збору в сумі 114,70грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Українська дистрибуційна компанія», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просила рішення скасувати і ухвалити нове рішення із задоволенням позову ТОВ «УДК» і відмовою у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» - Моргун К.В., яка доводи скарги підтримала, заперечення проти скарги ОСОБА_2 і її представника ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, 01 січня 2012 року між ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір постачання № 18, за умовами якого постачальник зобов"язався передати у власність покупця, як фізичної особи, роздрібну партію товару, а покупець, як кінцевий споживач, прийняти товар для власного використання без наміру подальшого продажу та оплатити його за ціною, визначеною у накладній. За змістом накладної № 999 від 09.08.2012р. (а.с. 26-28), постачальником ТОВ «УДК» виписані одержувачу ОСОБА_2 лікеро-горілчані вироби в асортименті на суму 221520,46грн., що має бути сплачено на поточний рахунок позивача або у касу позивача впродовж 7 календарних днів з моменту отримання товару. Сума, визначена у накладній не оплачена ОСОБА_2
ОСОБА_2, як виконавець, зобов"язалась за договором про надання послуг № 114 У від 01.06.2011р. надати замовнику ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» послуги у сфері інформатизації, а саме, збирання та оброблення даних та внесення інформації до бази даних замовника за плату згідно умов цього договору.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» та задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача будь-якої бухгалтерської документації, що відображала б факт виконання умов оспорюваного договору в частині видачі товару, що свідчило б про реальність вчиненої господарської операції з продажу товару відповідачці. Сама по собі накладна і оформлений договір № 18 не свідчать про дійсність угоди. На підставі цього суд дійшов висновку, що оспорюваний договір постачання має ознаки удаваності задля приховання іншого, насправді укладеного правочину - щодо забезпечення виконання зобов"язань за договором між сторонами про надання послуг. За таких обставин суд визначив відсутність підстав для стягнення з відповідачки грошових коштів за товар, передача якого не доведена.
Висновки суду є законними і обґрунтованими.
Згідно ст.ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Як з"ясовано, ОСОБА_2 пред"явлено вимоги ТОВ «УДК» про стягнення вартості отриманого, але не оплаченого за накладною № 999 товару на суму 221520,46 грн.
Заперечуючи проти позову ТОВ «УДК», ОСОБА_2 оспорює договір постачання № 18 за критерієм фактичних наслідків, відзначених в ній умов, кажучи, про удаваність угоди, бо в реальності не була здійснена така фінансова операція, товар, що вказаний в накладній, в дійсності не виписувався їй і не відпускався.
В цьому разі, у зв"язку з оспоренням угоди, підлягали перевірці не тільки необхідні для розв"язання спору доводи наявності у відповідачки боргу і перевірки здійснення плати, а і доводи зустрічного позову про фактичність фінансової операції з отриманням товару
Так, дійсно, як вірно встановив суд, між сторонами існували відносини, що витікають з договору про надання послуг, за яким СПД ОСОБА_2 зобов"язалась надавати послуги у сфері інформатизації, а саме, збирання та оброблення даних та внесення інформації до бази даних замовника, на платній основі в розмірах, залежно від обсягів зібраної, проаналізованої і внесеної до інформаційної системи замовника інформації. Результативність наданих послуг і вартість послуг відзначається у акті виконаних робіт.
Суд дав належну оцінку вірно встановленим обставинам, з огляду на доводи зустрічного позову, що стосувались предмету доказування, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти, що регулюють документофіксування фінансових угод, зокрема, положення ст.ст. 9, 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., розділ V Податкового кодексу України,
Вищезазначеними нормативними актами регламентовано, що відпуск товарів зі складу фізичній особі в бухгалтерському обліку має підтверджуватись, окрім накладної, на чому будує позовні вимоги ТОВ «УДК», і регістром бухгалтерського обліку по рахунку 70 - «Доходи від реалізації», а також регістром бухгалтерського обліку по рахунку 36 - «Розрахунки з покупцями та замовниками», де одночасно з визнанням доходів відображається заборгованість покупця перед підприємством.
У відповідності зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Втім, такі докази, як регістри бухгалтерського обліку по рахунку 36, що мають обов"язково містити інформацію про боржника та суму заборгованості, що мали доводитись відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України в обґрунтування вимог про сплату боргу, не надані ані суду першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції. Доводи «УДК» щодо технічної неможливості розпечатати регістри є неспроможними, бо суперечать вищенаведеним положенням Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якими врегульовано надання, в т.ч. на вимогу суду, виготовити копії регістрів на паперових носіях, чого під час розгляду судом першої інстанції не було зроблено.
Суд, з огляду на заявлені у змісті позову ОСОБА_2 обставини і оцінені в ході судового розгляд справи, вірно встановив характер виниклих правовідносин і наявність в оспорюваному правочині ознак удаваності.
Так, удаваність фінансово-господарської операції між ТОВ «УДК» і ОСОБА_2 підтверджується відсутністю первинних документів бухгалтерського обліку: акту з прийму-передачі товару, податкової накладної, витягу з реєстру виданих та отриманих податкових накладних продавця товару, книги обліку податкових накладних, товарного звіту, а також документів, що супроводжували відпуск продукції, як наполягає позивач, зі складу в місті Донецьку і вивіз великої партії товару відповідачкою: товарно-транспортної накладної, сертифікатів якості, пропуску на вивіз продукції.
Отже, окрім накладної, немає свідчень у втілених в належну документальну форму відомостей про наявність боргу ОСОБА_2, повернення якого вимагає ТОВ «УДК». Накладна тільки виписана на товар, відомості ж про відвантаження товару на самій накладній відсутні (а.с. 9). Тож, не можна взяти за основу факту угоди лише підписання відповідачкою накладної зі штампом про отримання товару в повному обсязі. Наведене дало підстави дійти суду першої інстанції правильного висновку, що лише одна накладна, за таких конкретних обставин не є свідченням здійснення фінансової операції з передання товару відповідачці, з чим погоджується колегія суддів.
В апеляційному суді представник ТОВ «УДК» пояснювала, що товар, визначений у накладній, відпускався ОСОБА_2 на складі в м. Донецьку. Підтвердила, що не вдалося технічно розпечатати облікові регістри, а через недбалість працівника підприємства не була оформлена податкова накладна.
Колегію суддів переконує в удаваності оспорюваного договору ще й низка судових рішень щодо накладної під одним номером № 999, чого не заперечував в суді і представник позивача, однак не вважав за значуще нумерацію для такого документу, як накладна.
За такої сукупності порушень з фіксації угоди постачання, за якою прагне позивач стягнення суми нібито відпущеного товару, посилання у скарзі на те, що ще й і номер у накладній не впливає на зміст господарської операції та можливість її ідентифікації, є неспроможними.
Взяти за основу для стягнення з ОСОБА_2 суми лише за підписом нею накладної, без доведення будь-якими належними і допустимими доказами з боку ТОВ «УДК» реальності такої фінансово-господарської угоди - не можна.
За даними єдиного реєстру податкових накладних, що вбачається з інформації Окружної державної податкової служби, не встановлено взаємовідносин між ТОВ «УДК» з ОСОБА_2 на продаж лікеро-горілчаних виробів на суму 221520,46грн. (а.с. 181).
При таких обставинах, за відсутності даних щодо факту дійсної передачі товару ОСОБА_2, колегія суддів вважає відсутніми підстави здійснити у законний спосіб захист майнових прав ТОВ «УДК», за документами, що не були втілені у передбачену законом форму, в тому числі щодо податкового облікування здійсненої угоди.
Кореспондуючий зміст п. 2.1, 4.1., 4.2 у договорі № 18 до накладних, впевнює колегію суддів у поточному, плинному характері відносин ТОВ «УДК» із ОСОБА_2, а не разове придбання нею великої партії товару для кінцевого (власного) споживання, на чому наполягає позивач. Це знайшло відображення і в наданих ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції документах, зокрема накладних з нумерацією, відмінною від № 999, де вказано відповідачку як торгового агента.
Тому переконливим є твердження ОСОБА_2О.у зустрічному позові, що договір постачання № 18 укладався ТОВ «УДК» задля убезпечення від можливого невиконання відповідачем, як торговим агентом, зобов"язань за договором про надання послуг щодо перерахунку оплати за поставлений контрагентам товар.
За таких обставин, суд першої інстанції, вірно встановивши характер спірних правовідносин, з огляду на викладення обставин у змісті позову ТОВ «УДК» і зустрічного позову ОСОБА_2, надав їм відповідну юридичну кваліфікацію та дійшов обґрунтованого висновку, що договір постачання укладений між сторонами не відповідає вимогам чинного законодавства і містить ознаки, передбачені ч. 1 ст. 235 ЦК України, яка визначає удаваний правочин як такий, що вчинений сторонами для приховання іншого правочину - в даному випадку правочину щодо забезпечення виконання зобов"язань за договором з надання послуг, який вони насправді вчинили.
Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог ТОВ «УДК» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам і не спростовується доводами апеляційної скарги.
Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду представником позивача не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, в тому числі щодо витребування доказів (податкової накладної), що було зумовлено пред"явленням зустрічного позову ОСОБА_2, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
На підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга ТОВ «УДК» підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді Л.І. Песоцька
Т.Б.Ткаченко
С.А. Попова