Головуючий у 1-ій інстанції Лузан В.В.
Провадження № 22ц/775/135/2013 (м) Суддя-доповідач Попова С.А.
Категорія 5
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Ткаченко Т.Б.,
суддів Сорока Г.П., Попової С.А.,
при секретарі Костоманової А.Є.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про позбавлення права на проживання та примусове виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 грудня 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
У вересні 2011 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до відповідачів про позбавлення права на проживання і виселення з будинку АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що на підставі свідоцтва про право власності від 26.06.2007р. за заповітом батька ОСОБА_8, йому належить на праві власності зазначений жилий будинок НОМЕР_1. В цьому будинку зареєстрований його брат - відповідач ОСОБА_4, разом з яким мешкають без реєстрації дружина відповідача - ОСОБА_5 та дочка - ОСОБА_6, сім"я відповідачів займає літню кімнату площею 26,7м.кв. на території домоволодіння. Після переходу будинку в його власність він неодноразово пропонував відповідачам звільнити літню кухню, навіть в-останнє влітку 2011р. запропонував їм інше домоволодіння по АДРЕСА_2. Однак відповідачі відмовляються від пропозицій. У зв"язку з ненаданням відповідачам згоди на проживання в літній кухні на території власного домоволодіння, що потрібно для проживання сім"ї позивача, відмовою відповідачів виселятись в добровільному порядку, просив визнати відповідачів втратившими право на проживання і їх виселення з літньої кухні, розташованої на території домоволодіння АДРЕСА_1.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 грудня 2012 року позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано такими, що втратили право на проживання та виселено з будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 без надання іншого жилого приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_7 відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та їх представника - ОСОБА_9, які підтримали доводи скарги, заперечення проти скарги позивача ОСОБА_7 і його представника ОСОБА_10, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленої про дату і час розгляду справи відповідачки ОСОБА_6, від якої надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за таких підстав.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 26.06.2007р. (за заповітом батька - ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1), посвідченого Другою державною нотаріальною конторою за реєстр. № 2-1150 (а.с. 34), набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в тому числі дві літніх кухні літ. В-1, г-1. Право власності набувача зареєстровано Маріупольським БТІ.
Відповідачі ОСОБА_4, який зареєстрований в спірному помешканні, та ОСОБА_5 і ОСОБА_6, що мають інше місце реєстрації, за життя колишнього власника будинку - ОСОБА_8, за його згоди вселилися і мешкали в будинку, як члени сім'ї.
Позивач ОСОБА_7, як новий власник, не надав згоди на проживання відповідачів та вимагав звільнення займаного відповідачами приміщення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як новий власник не надавав згоди на вселення відповідачів, вимагав звільнення його власного житла, чого відповідачі не виконали; припинення права власності на будинок колишнього власника припиняє і право членів його сім"ї на користування цим будинком; суд врахував, що відповідачі ОСОБА_11 і ОСОБА_6 мають інше місце реєстрації. Суд відхилив клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, мотивуючи своє рішення тим, що позивач в-останнє влітку 2011 року пропонував відповідачам інше житло, взамін на зайняту ними літню кухню на території спірного домоволодіння.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися в повному обсязі, з огляду на наступне.
В апеляційному суді не заперечувалось сторонами, що відповідачі фактично займають літню кухню літ. В-1 на території домоволодіння НОМЕР_1, що пристосована під житло, проживаючи там тривалий час за згодою колишнього власника - ОСОБА_8, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.
Виходячи з того, що право на житло відповідачів є похідним від права власності ОСОБА_8 як колишнього власника житла, то після набуття ОСОБА_7 права власності в порядку спадкування після смерті батька у червні 2007 року на зазначений жилий будинок з належними до нього господарськими спорудами і будівлями, в тому числі літню кухню - літ. В-1, право відповідача ОСОБА_4 на користування займаним ним приміщенням, в якому він зареєстрований, а також - ОСОБА_5 і ОСОБА_6, що фактично використовують для проживання спірне приміщення, припинило існування, оскільки правомірність набуття позивачем такого права в порядку спадкування підтверджена рішенням апеляційного суду Донецької області від 19.11.2012р. (справа № 22-ц/0591/1337/12 за позовом ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, виданого ОСОБА_7 в порядку спадкування за заповітом).
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З"ясовано, що відповідачі в розумінні ч. 4 ст. 156 ЖК України не є членами сім"ї нового власника будинку ОСОБА_7, бо не проживають разом з ним однією сім"єю, не ведуть спільне господарство.
Як з"ясовано, при переході права власності на жилий будинок НОМЕР_1 з належними господарським будівлями набувачеві ОСОБА_7, відповідачі не отримали згоду на проживання і не вселялись з дозволу позивача або на інших підставах, передбачених законом. Їх проживання в цьому помешканні тривалий час, як вони зазначали в суді апеляційної інстанції, не доводить факту узгодження із новим власником їх вселення і проживання. Доказів такої згоди або договірних відносин між відповідачами і позивачем щодо спірного житла не надано і в суді апеляційної інстанції.
Тож, жилий будинок НОМЕР_1 з належними до нього господарськими спорудами, в тому числі і літньою кухнею літ. В-1, належить ОСОБА_7, що не є членом сім"ї відповідачів, на праві власності за свідоцтвом про право на спадщину, який не визнаний нечинним (недійсним) у встановленому законом порядку, у зв"язку з чим подальше використання житла відповідачами вже не має під собою правової підстави. Фактичне ж проживання відповідачів без погодження із новим власником стверджує факт об"єктивно існуючих для позивача, з моменту державної реєстрації його права власності, перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей володіння і, за умови незвільнення займаного ними приміщення добровільно, є підставою для виселення їх в судовому порядку, як вірно визначився у рішенні суд.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з`ясувавши в достатньому обсязі обставини справи, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон - ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивача, що полягає у вселенні і проживанні без його згоди відповідачів у приміщенні на території домоволодіння позивача, яке вони займають, чим створенні власникові перешкоди в реалізації ним своїх повноважень розпорядження та користування належним йому майном, що підлягає захистові способом визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання в займаному приміщенні і виселення з нього.
Разом з тим, суд припустився помилки, ухвалюючи резолютивну частину рішення про виселення відповідачів з будинку АДРЕСА_1.
Так, у змісті позовної заяви ОСОБА_7 просив виселити відповідачів з приміщення літньої кухні, де вони фактично мешкають, що входить згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № 2-1150 до складу належних до будинку НОМЕР_1 побудов подвір"я і увійшло до складу спадщини, право на яку набув позивач.
Отже, позивач набув права власності на всі належні господарські споруди, в тому числі і приміщення літньої кухні літ. В-1, вказаної у свідоцтві і технічному плані земельної ділянки, що розглядається в даній справі як місце фактичного проживання відповідачів.
Тому за обґрунтованості доводів апеляційної скарги в даній частині, рішення суду першої інстанції, резолютивна частина якого не в достатній мірі узгоджується із задекларованим у ст. 11 ЦПК України принципом диспозитивності, підлягає у відповідності зі ст. 309 ЦПК України зміні із вказівкою на виселення відповідачів з літньої кухні літ. В-1, яка розташована на території домоволодіння АДРЕСА_1
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 посилається на незастосування судом наслідків спливу строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, попри заяву його представника - ОСОБА_9 з цього приводу (а.с. 73), вмотивовану зверненням позивача, який набув право власності на спадковий будинок у червні 2007 року, до суду із вимогою про захист права власності у 2011 році, тобто за спливом 4 років. А також у скарзі йдеться про незгоду з мотивацією судового рішення про не пропущення позивачем строку з мотивів пропонування позивачем відповідачеві з сім"єю будинку по АДРЕСА_2 влітку 2011 року.
Колегія суддів, частково погоджуючись з доводами апеляційної скарги в цій частині, виходить з того, що порушення прав позивача носить продовжуваний характер, і, оскільки це порушення не припинило свою дію, тому строк позовної давності на заявлення таких вимог не є пропущеним.
За положеннями ст. 373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою сторони суд розглядає питання про відстрочку виконання рішення і у виняткових випадках може відстрочити його виконання.
Суд першої інстанції обговорив заяву відповідача ОСОБА_4 у відстроченні його виселення, вмотивовану зимовим періодом і відсутністю в нього іншого житла, та прийняв рішення у відповідності зі ст. 373 ЦПК України про відмову в задоволенні цієї заяви за відсутністю виняткових обставин. З цим колегія суддів, із врахуванням підтвердження права позивача на домоволодіння ще за рішенням апеляційного суду від 19.11.2012р., не має підстав не погодитись, оскільки в суді апеляційної інстанції відповідачами і їх представником не надано ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду, в тому числі і з доведення виняткових обставин, наявних у ОСОБА_4, що подав апеляційну скаргу.
Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, як підстав для скасування судового рішення, апеляційним судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 грудня 2012 року змінити.
Визнано такими, що втратили право на проживання, та виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з літньої кухні літ. В-1, яка розташована на території домоволодіння АДРЕСА_1
Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді Т.Б.Ткаченко
Г.П.Сорока
С.А.Попова