Головуючий у 1 інстанції Каніщева Н.О.
Доповідач Соломаха Л.І.
Категорія 26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.
при секретарі Стрижак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 03 липня 2013 року, -
В С Т А Н О В И В:
25 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що тривалий час працював на вугільних підприємствах на підземних роботах, внаслідок впливу шкідливих умов праці отримав професійне захворювання - хронічну вертеброгенну попереково-крижову радикулопатію. Рішенням МСЕК від 03 листопада 2005 року йому за цим професійним захворюванням вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності - 25%, в наступному через загострення хвороби йому було встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково.
Посилаючись на те, що через ушкодження здоров'я внаслідок професійного захворювання йому заподіяна моральна шкода, просив стягнути з відповідача на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. 1167, ст. 1168 ЦК України, ст. 237? КЗпП України на відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в сумі 50 000 грн., та відшкодувати йому витрати на правову допомогу у зв'язку із зверненням до суду з цим позовом в розмірі 317,52 грн. (а.с. 1-3).
Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 03 липня 2013 року з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 7 500 грн., на відшкодування витрат на правову допомогу - 317,52 грн. (а.с. 40-42).
В апеляційній скарзі відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог (а.с. 44-48).
В судове засідання апеляційного суду представник відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області, позивач ОСОБА_1 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями по врученням їм 06 вересня 2013 року повісток про явку до суду 10 вересня 2013 року (а.с. 57-58), причини неявки у судове засідання не повідомили і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:
З матеріалів справи встановлено, що позивач тривалий час працював на вугільних підприємствах на підземних роботах, в тому числі 9 років 11 місяців прохідником з повним робочим днем під землею. Наказом № 73/к від 10 березня 2005 року позивач був звільнений з роботи в зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується його трудовою книжкою (а.с. 6-9).
Внаслідок дії шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання - хронічну вертеброгенну попереково-крижову радикулопатію, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від 04 жовтня 2005 року (а.с. 10-11), за яким згідно довідки МСЕК серія ДОН - 04 № 061547 від 03 листопада 2005 року йому вперше була встановлена втрата професійної працездатності - 25% строком з 03 листопада 2005 року по 03 листопада 2006 року (а.с. 12-13).
Згідно довідок МСЕК серія ДОН - 04 № 033860 та серія ДОН - 4 № 081224 від 06 листопада 2008 року позивачу за цим професійним захворюванням встановлена втрата професійної працездатності - 50% та він визнаний інвалідом 3 групи безстроково (а.с. 14).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я через професійне захворювання позивача, яке пов'язане з його роботою на підприємстві відповідача, позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 237? КЗпП України та ст.ст. 1167, 1168 ЦК України.
З таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, до нього суд дійшов порушивши норми матеріального права.
Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги на підставі ст. 237? КЗпП України та ст.ст. 1167, 1168 ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що зазначені норми права на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджуються.
Вимоги ст. 237? КЗпП України на правовідносини, що виникли між сторонами не розповсюджується, оскільки позивач не перебував з відповідачем у трудових правовідносинах. Висновок суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача пов'язане з його роботою на підприємстві відповідача, є таким, що не відповідає обставинам справи. Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 04 жовтня 2005 року причиною виникнення професійного захворювання позивача є його робота в професії прохідника у ДВАТ «Шахта імені 60-річчя Радянської України» (а.с. 10-11).
Вимоги статей 1167, 1168 ЦК України на правовідносини, що виникли між сторонами, також не розповсюджуються, оскільки вони регулюють позадоговірну, так звану деліктну, відповідальність за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також за шкоду, завдану майну фізичної або юридичної особи. Відповідач в апеляційній скарзі обґрунтовано посилається на те, що судом не зазначено в чому полягає завдання моральної шкоди позивачеві з боку Фонду, тобто якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача така завдана, що докази його вини в заподіянні позивачу моральної шкоди в матеріалах справи відсутні.
Зазначене порушення судом першої інстанції норм матеріального права, є обов'язковою підставою для скасування рішення і відповідно до частини 3 ст. 303 ЦК України дає підстави апеляційному суду вийти за межі доводів апеляційної скарги.
Правовідносини, які виникли між сторонами у зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V).
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992р. № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.
Разом з тим, за змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 03 листопада 2005 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності за професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон не розповсюджується.
На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на листопад 2005 року, положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.
Посилання відповідача на норми Законів України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», як такі, що припинили відшкодування моральної шкоди потерпілим, не спростовують висновків суду.
Пунктом 27 cт. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» на 2006 рік була зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей Закон набув чинності з 01 січня 2006 року.
Пунктом 22 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» на 2007 рік була зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей Закон набув чинності з 01 січня 2007 року.
Проте правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди виникли до набрання чинності Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Законом України від 27 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення», а саме, що «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».
Проте рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 44 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими це було передбачено, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пунктах 3 та 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Апеляційний суд вважає, що внаслідок ушкодженням здоров'я через професійне захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки йому встановлена стійка втрата професійної працездатності на час виникнення страхового випадку - 25%, в теперішній час - 50%, він визнаний інвалідом 3 групи та відновлення його здоров'я є неможливим, що вимагало та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки позивачем не надано висновок медико-соціальної комісії про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди, не ґрунтуються на законі.
Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на медико-соціальні експертні комісії дійсно було покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, висновок МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.
Доводи апеляційної скарги про те, що зазначені докази не підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди, що суд безпідставно відмовив представнику Фонду у задоволенні клопотання про призначенні по справі медико-соціальної експертизи, є необґрунтованими.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.
«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто діяв на час звернення позивача до суду, на МСЕК не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», а тому підстави для направлення позивача на МСЕК з метою встановлення факту заподіяння моральної шкоди відсутні.
Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апеляційної скарги про те, що згідно частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд був зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, спростовуються рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), згідно якого положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не виключає обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, 5, 6, 13, 21 та частини третьої статті 28 цього Закону всім потерпілим, у тому числі в разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати професійної працездатності.
Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, а тому доводи відповідача про те, що відповідальність за ушкодження здоров'я повинен на підставі ст. 2371 КЗпП України нести роботодавець, з вини якого не були забезпечені належні умови праці, не ґрунтуються на законі.
Та обставина, що позивачу встановлена втрата працездатності у зв'язку з роботою на вугледобувному підприємстві та на теперішній час роботодавець - Шахта ім. 60-річчя Радянської України має заборгованість перед відповідачем із страхових внесків, не позбавляє позивача права на страхові виплати, в тому числі на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» всі особи, перелічені у статті 8 цього Закону, в тому числі позивач, який працював на умовах трудового договору, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків.
З огляду на частину 1 ст. 58 Конституції України, Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, як джерела права, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в бюджет Фонду на 2011-2012 роки кошти на здійснення витрат на відшкодування моральної шкоди не включені, не впливають на право позивача на отримання страхових виплат.
Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи стан здоров'я позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, характер та обсяг фізичних та моральних страждань, яких зазнав та продовжує зазнавати позивач, їх тривалість, моральні страждання позивача апеляційний суд оцінює в 7 500 грн.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а саме, про відшкодування йому моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, в розмірі 7 500 грн. на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи. Відповідно до п. 18 ст. 5 зазначеного Закону від сплати судового збору звільняється і Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, що судом першої інстанції не враховано та призвело до помилкового висновку про стягнення з відповідача судового збору на користь держави.
Позивач в позовній заяві просив відшкодувати понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 317,52 грн. за складання позовної заяви (а.с. 1-3).
Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який вступив в законну силу з 01 січня 2012 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Згідно матеріалів справи правова допомога позивачу надавалася фахівцем у галузі права ТОВ «Юридична компанія «Гарант правосуддя» на підставі договору про надання юридичних послуг від 19 грудня 2012 року, згідно якого предметом договору є підготовка позовної заяви про відшкодування моральної шкоди (а.с. 22-23).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надані акт прийняття-передачі виконаних робіт від 19 грудня 2012 року, згідно якого юридичною компанією підготовлено позовну заяву, на що витрачено 42 хвилини робочого часу та вартість наданих послуг складає 317,52 грн., виходячи з мінімальної заробітної плати 1 134 грн. (1 134 х 40% х 42 хв.)(а.с. 24), та квитанція ТОВ «Юридична компанія «Гарант правосуддя» про оплату позивачем 317,52 грн. за складання позовної заяви (а.с. 25).
Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, що понесені ним витрати на правову допомогу не перевищують граничний розмір компенсації, що встановлений ст. 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», витрати позивача на правову допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області задовольнити частково.
Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 03 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області (юридична адреса: 86155, м. Макіївка Донецька область, вул. Полтавська, б/н, код ЄДРПОУ 25968441) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець села Сельцо Брянського району Брянської області) на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, 7 500 (сім тисяч п'ятсот) гривень 00 коп. та на відшкодуванням понесених судових витрат на правову допомогу 317 (триста сімнадцять) гривень 52 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Т.І. Биліна