Головуючий у 1 інстанції Кулик С.В.

Категорія 27 Доповідач Попова С.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

03 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Сорока Г.Ф.,

суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,

при секретарі Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки, зобов'язання прийняти грошові суми в оплату боргу і розстрочити їх сплату, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 вересня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

В березні 2011 року ПАТ «Кредитпромбанк» звернувся до суду із позовом до відповідачів, посилаючись на наступне. 01.02.2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 38ДС/076/К02/2007-НВклн, за яким позичальник отримав кредит у сумі 27400 доларів США зі сплатою 13,4% річних, з кінцевим терміном повернення 31.07.2027 року. На забезпечення виконання умов за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір поруки № 38ДС/039/П02/2007-НВклн від 01.02.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2, як солідарний боржник відповідає перед банком за зобов'язаннями позичальника ОСОБА_1 Відповідачі взяті на себе грошові зобов'язання належним чином не виконують, у зв'язку з чим станом на 29.12.2011 року, згідно із уточненою редакцією позовної заяви (а.с. 67) утворилась заборгованість в розмірі 347233,40грн., яка складається: з суми основного боргу за кредитом - 20750,88 доларів США, що еквівалентно 165793,31грн.; простроченої суми заборгованості за кредитом 4241,68 доларів США, що еквівалентно 33889,75грн.; заборгованості по пені за кредитом - 11861,75грн.; прострочених відсотків за користування кредитом - 12052,76 доларів США, що еквівалентно 96297,94грн.; заборгованості по пені за відсотками - 31575,29грн.; штрафу - 7815,36грн., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів, а також компенсувати судові витрати.

В січні 2012 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до того ж суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним зазначеного кредитного договору від 01.02.2007р. між банком і ОСОБА_1 з надання споживчого кредиту у сумі 27400 доларів США на придбання двохкімнатної квартири, посилаючись на те, що банк не мав права на укладання кредитного договору в іноземній валюті, оскільки не має індивідуальної та генеральної ліцензії на право проведення валютних операцій; примушення позичальника до незаконного використання валютних коштів у якості платежів за договором; істотний дисбаланс відносин споживача і кредитора; невиконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо поінформування позичальника про всі умови кредитування, в тому числі негативні сторони; введення банком споживачів в оману умовами існуючого договору. А також просили визнати недійсними договір поруки і договір іпотеки, зобов'язати прийняти від позичальника 80887,66грн. із розстроченням платежів цієї суми на 40 місяців.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 вересня 2012 року позов ПАТ «Кредитпромбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Донецької філії ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 347233,40грн. Стягнуто в частковому порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» судовий збір в розмірі 1700грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120грн., а всього 1820грн. - по 910грн. з кожного. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. Додатковим рішенням суду від 15.02.2013р. в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк» в частині визнання недійсним договору поруки і іпотеки, зобов'язання банку розстрочити погашення заборгованості - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах і інтересах ОСОБА_1, посилаючись на недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та прийняти нове, яким визнати нікчемними п.п. 2.7. 2.8, 4.9, 4.18 кредитного договору, визнати таким, що припинив свою дію договір поруки, застосувати наслідки нікчемності договору іпотеки, скасувати заборону на відчуження нерухомості, зобов'язати ПАТ «Кредитпромбанк» перерахувати кредитну заборгованість, а в задоволенні позову ПАТ «Кредитпромбанк» - відмовити.

Кредитування за спірними відносинами в іноземній валюті в апеляційній скарзі не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представника ПАТ «Кредитпромбанк» - Голубєва А.В., розглянувши справу у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи співвідповідача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 11, 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 01.02.2007р. між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 38ДС/076/К02/2007-НВкли, за яким Банк відкрив позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у іноземній валюті в межах суми 32606 доларів США, за офіційним курсом Національного банку України на дату надання кожного кредиту, для споживчих цілей, купівлі нерухомості, зокрема на купівлю двохкімнатної квартири 14 корп. 3 б. 11 по вул. Київській в м. Маріуполі загальною площею 44,9 кв.м. вартістю 27400дол.США, а позичальник зобов'язався повернути отримані у кредит гроші не пізніше 31.01.2027р. на умовах та у порядку, що передбачені договором.

На забезпечення виконання кредитного договору, 01.02.2007 року було укладено іпотечний договір № 38ДС/049/102/2007-НВкли, предметом якого є вищевказана двохкімнатна квартира № 14, що належить іпотекодавцю - ОСОБА_1 на праві власності за договором купівлі-продажу від 01.02.2007р. Також на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ОСОБА_2 та банком 01.02.2007 року укладено договір поруки, згідного якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань позичальника.

Задовольняючи позов ПАТ «Кредитпромбанк» та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що кредитним договором передбачено, що позичальник зобов'язаний сплачувати заборгованість за кредитом і проценти за користування ним та здійснювати інші платежі у строки, в розмірі та валюті, як це визначено договором; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. За доведеності утвореної суми боргу, включаючи основний борг, проценти, неустойки - пеня і штраф, невиконання вимог-претензій банку в позасудовому порядку, заборгованість підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку. Суд вважав відсутніми підстави для розстрочення заборгованості за недоведенням тяжкого матеріального стану або інших до цього обставин. Підстави вважати, що позичальник був введений в оману банком, із врахуванням мотивації ухваленого судом додаткового рішення від 15.02.2013р., відсутні. Тому, за недоведенням неправомірності або незаконності укладених договорів з огляду на положення ст.ст. 203, 215, 628 ЦК України, Закону «Про іпотеку», не підлягають задоволенню вимоги зустрічного позову про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки, що відповідають нормам чинного законодавства, і є результатом домовленостей сторін на добровільних засадах, та відсутні підстави вважати припиненим договір поруки.

З такими висновками суду в повній мірі погодитись не можна, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі ст. 530 ЦК України вбачається, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 4.18 кредитного договору за ненадання банку у встановлені цим Договором строки будь-яких документів, обов'язковість надання яких передбачена, зокрема п. 4.6, позичальник зобов'язується сплачувати банку штраф у розмірі 3% від загальної кредитної лінії, зазначеної в п. 1.1 цього договору (32606дол.США). У пункті 4.6 сторони передбачили обов'язок позичальника надавати у банк копію договору страхування предмета іпотеки та договору страхування (в разі необхідності), укладених позичальником самостійно на наступний рік відповідно до п. 4.5. цього договору, та копію документа, який свідчить про внесення коштів у розмірі страхової премії за договорами страхування предмета іпотеки та Договорами особистого страхування(в разі необхідності) на наступний рік, не пізніше ніж за 3 робочі дні до закінчення дії зазначених договорів на поточний рік.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ "Кредитпромбанк" зазначав, що з 2009 року позичальник перестав страхувати предмет іпотеки, не надаючи з цього приводу документів, обумовлених у п. 4.6, чого не заперечував і представник позичальника ОСОБА_2

Тому, суд з дотриманням вимог закону і умов договору вважав обгрунтованою до стягнення, з чим погоджується колегія суддів, суму нарахованого штрафу - 7815,36грн., що з огляду на положення ст. 526 ЦК України є обов'язковим до виконання відповідачами.

Як з"ясовано, останній платіж позичальником в оплату суми основного боргу здійснений у листопаді 2008р., а проценти - в часткових неповних сумах і з несистематичним внесенням - з січня 2009р., передостанній платіж по яким мав місце у листопаді 2009р., а наступний останній платіж в сумі 100грн. майже через рік - у грудні 2010 року.

Суд вважав доведеними і, беручи до уваги зібрані докази, колегія суддів з цим погоджується, вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» в частині заборгованості за кредитним договором, що складається з основної суми боргу 20750,88 доларів США, простроченої суми заборгованості за кредитом 4241,68 доларів США, прострочених процентів за користування грішми кредиту 12052,76 доларів США, штрафу 7815,36грн., що базуються на вимогах закону і договору.

Втім, апеляційний суд, скасовуючи рішення в частині стягнутої суми боргу, визначеної судом загалом у розмірі 347 233,40грн., в порядку ст. 309 ЦПК України ухвалює нове рішення про стягнення з позичальника і поручителя в солідарному порядку утвореної суми заборгованості, з перерахунком валюти договору на національну грошову одиницю за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення (7,993грн. за 1 дол.США) відповідно до вимог ст. 533 ЦК України і роз'яснень у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009р. - з розмежуванням за кожною позицією до стягнення: сума основного боргу за кредитом - 20750,88 доларів США, що еквівалентно 165861,78грн.; прострочена сума заборгованості за кредитом - 4241,68 доларів США, що еквівалентно 33903,75грн.; сума прострочених відсотків за користування кредитом - 12052,76 доларів США, що еквівалентно 96337,71грн.; штраф - 7815,36грн.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із рішенням в частині стягнення заборгованості по пені: заборгованості по пені за кредитом в сумі 11861,75грн. і заборгованості по пені за відсотками в сумі 31575,29грн., вважаючи обгрунтованими в даній частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 4.9 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів позичальник має сплачувати пеню, встановлену у п. 1.5 договору. Проте, пункт 1.5, до якого кореспондовано застосування пені, у змісті кредитного договору відсутній.

Тож, з огляду на положення ст.ст. 11 ч. 2 п. 1, 526, 628, 629 ЦК України не можна покласти в обов"язок відповідачів сплату не передбачених договором видів стягнення - як пеню, на що обгрунтовано посилається у змісті апеляційної скарги ОСОБА_2

На ці обставини суд першої інстанції не звернув уваги і дійшов в даній частині помилкових висновків.

Тому, ухвалюючи в даній частині нове рішення, згідно із вимогами ст. 309 ЦПК України, не підлягають задоволенню вимоги банку про стягнення пені.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 627, ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Зі справи вбачається, що 01.02.2007р. укладено оспорюваний кредитний договір на споживчі цілі, придбання нерухомості, з якого, вбачається, що сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договору: мета, сума, строк кредиту, умови і порядок його видачі та порядок погашення, спосіб забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит і заходи у випадку порушення грошових зобов"язань.

Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним визначені у розділі 4, що визначає графік платежів, містить конкретне визначення грошових сум основної суми боргу, в тому числі сукупну його вартість, та порядок сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 13,4% річних, що мають сплачуватись щомісячно на протязі всього строку дії договору, з можливістю уточнення їх суми безпосередньо за визначеними телефонами банку (п.п. 2.4, 4.3, 4.4, розділ 5). Зазначений договір підписаний позичальником без застережень.

Позичальник, поручитель ознайомлені зі всіма умовами кредтиного договору, договору іпотеки і поруки, тобто володіли у повному обсязі всією необхідною інформацією для прийняття власного рішення щодо підписання кредитного договору або відмови. І позичальник, маючи строк до ухвалення правлінням банку відповідного рішення щодо нього, не звертався до кредитора з будь-яких спірних або не висвітлених питань, не відмовлявся від одержання кредиту, а в повній мірі скористався коштами, наданими банком.

Посилання на непоінформування в повному обсязі споживача про наявні форми кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг банку з оформлення кредиту і позбавлення позичальника таким чином оцінити негативні сторони кредиту - не є слушними з огляду на передбачення в умовах договору всіх позицій платежів, в тому числі можливі для застосування санкції на випадок порушення кредитної дисципліни у вигляді підвищення процентної ставки, чого за звичайних умов при належному виконанні зобов"язань може не статися.

У позичальника не виникало питань з розміром сплат, в тому числі по процентам, зокрема з початку отримання кредиту з березня 2007 року по листопад 2008р. Протягом півтора року здійснені по позиції процентів платежі відповідали нарахованих процентам, що вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 7).

Укладаючи договір позивач з'ясував, на яких умовах він укладається, тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначив для себе правила їх отримання та повернення, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватись на вимогу однієї із сторін. Підстави вважати незаконними умови кредитного договору, на які посилається ОСОБА_2, відсутні.

Позивачами не доведено, що умови правочину є несправедливими з огляду на ч. 3 ст. 18 "Про захист прав споживачів", порушують права позичальника (іпотекодавця) та поручителя або суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено відсутність їх вільного волевиявлення та невідповідність внутрішній волі умов правочинів, враховуючи отримання позичальником грошової суми кредиту в повному обсязі і її використання на власні потреби; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Судом першої інстанції дана цим обставинам належна правова оцінка.

Незгода з умовами оспорюваних договорів виникла у вигляді позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 після настання прострочень платежів з боку позичальника, як пояснював ОСОБА_2 - з причини фінансових труднощів, в порядку самозахисту від пред"явлених до них в судовому порядку вимог кредитора.

Перевіряючи доводи зустрічного позову і апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо незаконності дій банку в підвищенні розміру процентної ставки за користуванням кредитом в односторонньому порядку, з"ясовано наступне.

З наявних у справі даних про здійснення платежів з їх простроченням, вбачається поетапне збільшення процентів за порушення графіку платежів на 0,25% річних: з первісних 13,4% на 13,65% з 11.04.2009р., і до 21,65% - з 13.12.2011р. (а.с. 68-69), що було узгоджено сторонами у п. 2.7 кредитного договору на випадок невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов"язань за цим договором (щодо своєчасності та/або повноти сплати процентів і повернення кредиту (а.с. 13зв.), а також у п. 1.2 договору поруки із ОСОБА_2 і у п. 1.1. договору іпотеки із ОСОБА_1

Із врахуванням викладених правових позицій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обов"язкових для судів (постанова від 19 грудня 2011 року N 6-63цс11), збільшення процентної ставки за договором було правомірним, оскільки договір укладено сторонами на власний розсуд із дотриманням вимог чинного на той час законодавства (лютий 2007р.) та в порядку, встановленому кредитним договором. Положення Закону України від 12 грудня 2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банком змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким ЦК України доповнено статтею 1056-1, що прийнятий пізніше укладеного кредитного договору, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на встановлений факт наявності прострочення платежів, не можна вважати незаконними дії банку в частині встановлення поетапного збільшення розміру процентної ставки за користування простроченим кредитом, оскільки можливість їх підвищення була визначена сторонами при укладенні договору за їх домовленістю.

Тож, посилання в апеляційній скарзі на безпідставне підвищення процентної ставки є неспроможним.

У п. 2.8 кредитного договору кредитор і позичальник узгодили умови страхування предмету іпотеки без будь-яких зауважень і застережень.

В суді апеляційної інстанції позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, що представляє інетереси іпотекодавця ОСОБА_1, не заперечував припинення оплати страховки з 2010 року.

Позичальником і іпотекодавцем було поставлено питання про недійсність угоди іпотеки тільки з пред"явленням вимоги банку про стягнення заборгованості - в порядку самозахисту. Враховуючи, що позичальником було прийнято умову щодо певного страховика, покласти в основу рішення про визнання з цих підстав договору іпотеки недійсним і вважати це порушенням прав позичальника не можна, оскільки сторони вільні обирати способи створення прав і обов"язків за угодами, в тому числі і узгоджувати питання, зокрема страховика.

Посилання у скарзі на дискримінаційні правила нарахування штрафу, порядку та розміру обчислюваних процентів, із застосуванням практики з боку банку щодо введення споживача в оману всупереч положенням ст. 19 Закону «Про захист прав споживачів», що визначено і в ст. 230 ЦК України, і використання нечесної підприємницької діяльності, як на підставу визнання недійсним кредитного договору, не знайшли свого підтвердження в ході перевірки законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення за результатами вирішення зустрічного позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що банк створив перешкоди у погашенні кредиту, оскільки не приймав платежі на попередніх умовах, а вимагав виплати неустойки і підвищених процентів.

Такі доводи не є переконливими, оскільки у кредитному договорі (п. 4.8) сторони передбачили певну черговість зарахування коштів.

Тому, враховуючи наведене, суд першої інстанції, як погоджується колегія суддів, вірно відмовив в задоволенні вимог, в тому числі і щодо зобов"язання банку перерахувати кредитну заборгованість із розрахунку процентної ставки 13,4% річних та приймати від позичальника поточні платежі у погашення кредиту з саме цієї процентної ставки, що є умовою при належному виконанні умов договору позичальником.

Відходження від умов договору, в тому числі зміна черговості платежів, перебуває у площині домовленості сторін, як і прийняття від позичальника щомісячних платежів в конкретній грошовій сумі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним правочину, оформленого кредитним договором 01.02.2007р., як такого, що не суперечать переліченим вище приписам законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Між тим, як зазначено раніше, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору про надання кредиту, на забезпечення якого укладалися договори іпотеки і поруки.

Втім, позивачем і в цьому разі також не надано суду першої або апеляційної інстанцій жодних доказів у підтвердження невідповідності нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства вказаного договору забезпечувального характеру в розумінні ст.ст. 236, 548 ЦК України.

З огляду на зібрані матеріали, з яких не вбачається реєстрації неповнолітніх дітей в жилому приміщенні, що становить предмет іпотеки, чого не заперечував в суді апеляційної інстанції і ОСОБА_2, з огляду на вимоги Закону України "Про охорону дитинства", роз"яснення у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012р., як переконується колегія суддів - не порушені житлові чи майнові права неповнолітніх дітей щодо зазначеного жилого приміщення. Підстав для вимагання дозволу органу опіки і піклування щодо згоди передання житла у іпотеку немає.

Тому з цих підстав договір іпотеки не підлягає визнанню недійсним.

Підстав для застосування наслідків нікчемності договору іпотеки, скасування заборони на відчуження нерухомого майна, зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об"єктів нерухомого майна немає.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на сплив строку поруки.

Разом з тим, апеляційним судом досліджено обставини справи за цими доводами з огляду на умови договори і положення ст. 559 ЦК України.

Так, згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Спрямовані на адресу позичальника і поручителя письмові повідомлення-вимоги банку про погашення всієї суми заборгованості впродовж 2008-2010р.р. (а.с. 8-12), що отримані, як не заперечувалось ОСОБА_2, не потягли виконання висунутих вимог в позасудовому порядку.

Кредитним договором із позичальником ОСОБА_1 передбачено строк дії його грошових зобов"язань до 31.07.2027 року. З огляду на те, що ці кредитні відносини тривають до обумовленого строку, не припинені його належним виконанням, то не є обгрунтованими доводи скарги про припинення дії поруки згідно із положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Сформульована в апеляційній скарзі вимога про визнання таким, що припинив свою дію договір поруки, з огляду на вищенаведені обставини, не підлягають задоволенню.

Таким чином, за зустрічними позовними вимогами суд першої інстанції, з дотриманням вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України, в достатньому обсязі встановив обставини справи, наданим доказам дав належну оцінку, правильно застосував матеріальний закон і дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для визнання кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки недійсними немає.

За необгрунтованістю зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по суті колегія суддів не вдається в обговорення застосування наслідків спливу строку позовної давності за заявою ПАТ "Кредитпромбанк" (а.с. 121), що є вторинним.

Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду за зустрічними вимогами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не надано і в суді апеляційної інстанції.

Посилання на порушення правил підсудності за зустрічним позовом, поданим 06.01.2012р. безпосередньо до Жовтневого районного суду міста Маріуполя, що об"єднаний з основною справою ПАТ «Кредитпромбанк», в межах якої розпочато розгляд справи по суті, не відповідає вимогам ст. 116 ЦПК України та не потягло неправильного вирішення позову банку та ОСОБА_2 і ОСОБА_1

Рішення суду в частині стягнення з відповідачів на користь позивача в рівних частках з кожного по 1700грн., як таке що відповідає вимогам процесуального закону, підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у зв"язку з ухваленням нового рішення судом апеляційної інстанції із частковим задоволенням позову банку підлягає стягненню з відповідачів в дохід держави судовий збір в розмірі 0,5% ставки від задоволеної за цим рішенням суми 1519,59грн. (303918,60:100х0,5), що становить до стягнення: з ОСОБА_2 - 359,79грн., із врахуванням оплачених ним 400грн. до ухвалення цього рішення, та з ОСОБА_1 - 759,79грн.

За таких обставин, на підставі ст. 309 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнутої суми боргу - скасуванню згідно вищенаведеного мотивування, з залишенням решти рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 вересня 2012 року в частині стягнення суми боргу за кредитним договором скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПННОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Донецької філії ПАТ «Кредитпромбанк»: суму основного боргу за кредитом - 20750,88 доларів США, що еквівалентно 165861 (сто шістдесят п'ять тисяч вісімсот шістдесят одна) гривні 78 (копійок); прострочену суму заборгованості за кредитом - 4241,68 доларів США, що еквівалентно 33903 (тридцять три тисячі дев'ятьсот три) гривні 75 копійок; суму прострочених відсотків за користування кредитом - 12052,76 доларів США, що еквівалентно 96337 (дев'яносто шість тисяч триста тридцять сім) гривень 71 копійок; штраф - 7815 (сім тисяч вісімсот п'ятнадцять) гривень 36 копійок.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення пені відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги в дохід держави в сумі 759 (сімсот п'ятдесят дев'ять) гривень 79 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в дохід держави в сумі 359 (сімсот п'ятдесят дев'ять) гривень 79 копійок.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Г.П.Сорока

Т.Б. Ткаченко

С.А. Попова