АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8419/13 Головуючий у 1-й інстанції - Рибакова В.В.

Категорія - 53 Доповідач - Міхеєва В.Ю.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2013 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Красвітної Т.П., Макарова М.О.

при секретарі Глубоченко М.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Менжинської сільської ради

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2013 року по справі

за позовом ОСОБА_1 до Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, уточнивши свої вимоги в остаточній редакції у січні 2013 року, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку, стягнення моральної шкоди.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Стягнуто з Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 5106,25 грн., у відшкодування моральної шкоди 1000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл позовних вимог.

В апеляційній скарзі Менжинська сільська рада, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди скасувати.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2012 року, ОСОБА_1 було поновлено на роботі, стягнуто на користь позивачки заробітну плату за час вимушеного прогулу, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою її виплати та моральну шкоду. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць підлягало обов'язковому негайному виконанню (а.с.5,6,8).

Відповідач затримав виконання рішення суду в частині, що підлягала негайному виконанню і поновив позивачку на роботі лише 11 травня 2012 року.

У зв'язку з цим, суд у відповідності до ст. 236 КЗпП України стягнув з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за 95 днів, за період з 22 грудня 2011 року по 11 травня 2012 року в розмірі 5106 грн. 25 коп. та на відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку відповідачем не оскаржувалося та у цій частині апеляційним судом не перевірялося.

Суд, керуючись положеннями ст. 237-1 КЗпП України, дійшов правильного висновку, що винними діями відповідача, які виразилися у незаконній затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, яке підлягало негайному виконанню, позивачці заподіяно моральну шкоду, оскільки вона була позбавлена можливості працювати, отримувати заробіток та з цього приводу морально страждала.

Доводи апеляційної скарги, щодо недоведеності позивачкою своїх вимог про заподіяння їй моральної шкоди та що відповідачем не порушувалися норми Цивільного Кодексу України, якими встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди, є безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Проте, щодо розміру моральної шкоди, стягнутої судом, колегія зазначає наступне.

Визнавши розмір моральної шкоди, визначений позивачкою, завищеним, суд першої інстанції зазначив достатньою для відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 1000 грн., при цьому, обґрунтувань на підтвердження саме такого розміру моральної шкоди, не навів, у зв'язку з чим, рішення в цій частині підлягає зміні.

Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31 травня 1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів бере до уваги, що своєю бездіяльністю, яка виразилася у невиконанні рішення суду щодо негайного поновлення на роботі позивачки та виплати їй заробітної плати за один місяць, відповідач порушив право позивачки на працю та отримання заробітної плати, що призвело до порушення її звичного укладу життя, вимусило позивачку звертатися за захистом свого порушеного права до суду.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивачкою не надано доказів на підтвердження її доводів щодо погіршення стану здоров'я у зв'язку з неправомірними діями відповідача.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ті обставини, що відповідачем у судовому засіданні було визнано позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, колегія суддів вважає, що відповідною компенсацією моральних страждань позивачки буде моральна шкода у розмірі 300 грн., у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні.

В іншій частині рішення є законним та обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Менжинської сільської ради задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2013 року в частині розміру стягнутої з Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінити, зменшивши суму до 300 (трьохсот) грн.

В іншій частині рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді