УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1013/13Головуючий суду першої інстанції:Трубніков Ю.Л.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Ломанова Л. О.

"11" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіЛоманової Л.О.,

СуддівПритуленко О.В., Кустової І.В.

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Щолкіне-Азов» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року Комунальне підприємство «Щолкіне-Азов» (далі - КП «Щолкіне-Азов») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення зобов'язань.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі є споживачами послуг з теплопостачання, які надаються позивачем, але не сплачують вартість цих послуг, унаслідок чого утворилася заборгованість за період з 01 грудня 2007 року по 30 листопада 2012 року у розмірі 8007, 96 грн.; інфляційні втрати складають 679, 24 грн.; три відсотків річних за порушення зобов'язань - 482, 45 грн., а всього 9169, 65 грн.

Рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2013 року позов КП «Щолкіне-Азов» задоволений частково - стягнуто з відповідачів на користь позивача заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01 грудня 2009 року по 11 листопада 2012 року в розмірі 6037, 35 грн.; інфляційні втрати у розмірі 266, 60 грн., 3 % річних у розмірі 326, 64 грн., судовий збір у розмірі 114, 70 грн., а всього 6685, 29 грн.

У апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального права, просять суд скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у позові КП «Щолкіне-Азов» відмовити.

Так апелянти посилаються на відсутність підстав для стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання у зв'язку з відсутністю відповідного договору між сторонами; відсутність доказів надання належних послуг з теплопостачання у квартиру відповідачів; розмір заборгованості не підтверджений у встановленому порядку, надані розрахунки не завірені належним чином. Апелянти зазначають, що позивачем не підтверджена правомірність відкриття особового рахунку, усі надані позивачем докази складені в односторонньому порядку.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач ставиться питання про відхилення скарги та залишення без змін оскаржуваного рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі змісту апеляційної скарги слідує, що рішення суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов КП «Щолкіне-Азов», суд першої інстанції виходив з наявності підстав для покладення на відповідачів обов'язку по сплаті заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 грудня 2009 року по 11 листопада 2012 року з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1, є власниками цієї квартири (а.с. 12, 23, 120).

Будинок, в якому розташована зазначена квартира, підключений до мережі централізованого опалення.

Позивач є поставщиком послуг з теплопостачання до квартир наведеного будинку, що підтверджується відповідними рішеннями виконавчого комітету міської ради (а.с. 14-18) та договорами, укладеними АП «Кримтеплопостачання» та КП «Щолкіне-Азов» (а.с. 91-107).

Як зазначено у частині 1 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005, № 630 (далі - Правила), централізованим опаленням визначена послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.

Відповідно до вимог статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до частини 1 ст. 623 цього Кодексу, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, зокрема й щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (частина 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством (частина 3 статті 20 Закону України «Про теплопостачання» у редакції від 09 липня 2010 року). Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, до відання виконавчих органів міських рад, відноситься встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво; при встановленні тарифів на послуги, які виробляються суб'єктами природних монополій, діяльність яких регулюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, відповідно до законодавства, повноваження органів місцевого самоврядування поширюються виключно на тариф (складову тарифу), який (яка) не підлягає встановленню цими національними комісіями (частина 4 статті 20 Закону України «Про теплопостачання», підпункт 2 пункту «а» частини 1 статті 28 закону України «Про місцеве самоврядування», пункт 2 частини 1 статті 7 та частина 3 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Судом встановлено, що фактично між сторонами існували і існують правовідносини по наданню житлово-комунальних послуг і користування такими послугами, які витікають із нормативно-правових актів, зокрема ст. 162 Житлового кодексу України, підпункту 5 пункту 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року.

Отже, враховуючи викладені обставини справи та положення закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачі належним чином не виконують свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг, а тому позивач, який виконав зобов'язання по наданню послуг, має право на судовий захист шляхом стягнення з відповідачів оплати за надані послуги, виходячи з розміру встановлених тарифів.

Відповідально до ч. ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність укладеного договору не породжує для відповідачів ніяких обов'язків, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно з пункту 1 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на споживача також покладається обов'язок по укладенню договору, відсутність договору не звільняє від оплати за надані послуги з теплопостачання.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем розміру заборгованості з послуг теплопостачання не підтверджені матеріалами справи, а тому не приймаються до уваги.

Заборгованість визначена за період в межах позовної давності, з урахуванням площі цієї квартири, тарифів на теплову енергію, затверджених у порядку, передбаченому статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (а.с. 83-87).

Статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачами вищезазначені вимоги закону були виконані, що свідчить про безпідставність доводів, викладених ними в апеляційній скарзі.

Заперечуючи проти вказаних висновків суду, а також посилаючись на безпідставність наданого розрахунку заборгованості за послуги з теплопостачання, апелянтом не надано ніяких доказів на підтвердження своїх доводів, які фактично відтворюють доводи заперечень поданих до суду першої інстанції. Матеріали справи не містять жодного доказу щодо ненадання або неналежного надання послуг з теплопостачання.

Доводи скарги щодо неправомірності відкриття особового рахунку на квартиру, в якій проживають та зареєстровані відповідачі, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у апеляційній скарзі та матеріалах справи підстав для скасування оскаржуваного рішення, тому апеляційна скарга ОСОБА_6, ОСОБА_7 підлягає відхиленню, а рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2013 року - залишенню без змін.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Л.О. Ломанова О.В. Притуленко І.В. Кустова