АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 200/5256/13-ц Головуючий у 1 інстанції - Шевцова Т.В.

Справа № 22-ц/774/8930/13 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія - 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2013 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.

при секретарі - Солод О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Дніпрошина» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Дніпрошина» про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И Л А:

16 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, за яким просила суд визнати дії організації ВАТ «Дніпрошина» незаконними; стягнути з ВАТ «Дніпрошина» на її користь 11 371,79 грн., а саме: компенсацію за невикористану відпустку - 992,88 грн., вихідну допомогу - 2061 грн., середній заробіток за час затримки з 27 лютого по 16 квітня 2013 року - 5159,21 грн., двомісячну допомогу у зв'язку з порушенням КЗпП України - 3 158,70 грн., посилаючись на те, що з 29 квітня 2004 року вона працювала у відповідача на посаді машиніста-обхідника. За період роботи на підприємстві заробітна плата виплачувалася не регулярно, не постійно, з перервами в один місяць або частинами, заробітна плата на час відпустки виплачувалась на кінець відпустки. Згідно наказу про звільнення № 292-р від 21.11.2012 року позивач була звільнена з 27.02.2013 року з посади за п.1 ст. 40 КЗпП України, однак на день звільнення нарахована сума їй не була виплачена. Крім того, вважає, що відповідач неправомірно нарахував їй вихідну допомогу у розмірі одного місячного заробітку. Оскільки заробітна плата і досі їй не виплачена, то відповідач повинен їй виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2013 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково; стягнути з ВАТ «Дніпрошина» на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 992,88 грн., вихідну допомогу у розмірі 2061 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 1061,34 грн., а всього 4 115,22 грн.; стягнути з ВАТ «Дніпрошина» на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

В апеляційній скарзі ВАТ «Дніпрошина» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі; судові витрати по справі покласти на ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд першої інстанції встановив, що з 29 квітня 2004 року позивач працювала у відповідача на посаді машиніста-обхідника. Згідно наказу про звільнення № 292-р від 21.11.2012 року позивач була звільнена з 27.02.2013 року з посади за п.1 ст. 40 КЗпП України. Згідно витягу з наказу № 177-к від 25.01.2013 року про звільнення позивач була звільнена з 27.02.2013 року з посади за п.1 ст. 40 КЗпП України (ліквідація підприємства) з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, однак на день звільнення нараховані суми, які складаються з компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги за один місяць, з урахуванням сплати податку до виплати у розмірі 2 565,42 грн. - позивачу не були виплачені.

Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд виходив з того, що на день звільнення підприємство заборгувало ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу за один місяць з урахуванням обов'язкових податків у розмірі 2 565,42 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає суму 1061,34 грн. за період з 28 лютого 2013 року по 16 квітня 2013 року у відповідності до заявленого позову з розрахунку середньої денної заробітної плати позивача у розмірі 21,66 грн. (21,66 х 49 днів = 1061,34 грн.). З розрахунком позивача суми середнього заробітку за час затримки виплати належних сум заробітної плати при звільненні суд не погодився, оскільки він суперечить положенням постанови Кабінету Міністрів від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». У зв'язку із звільненням позивача з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, пов'язаного з ліквідацією підприємства, то відповідно до ст. 44 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що складає 2061 грн.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - до дня постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нараховані, але не виплачені суми заробітної плати; правильно розрахував суму середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідача з працівником при звільненні, вірно визначив суми понесених судових витрат. Рішення суду відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України.

За таких обставин доводи апелянта про відсутність правових підстав для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Та обставина, що відповідач визнаний банкрутом, не може безумовно свідчити про відсутність його вини у невиплаті працівникові належних при звільненні коштів, як і сама по собі їх відсутність у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частиною шостою статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

За структурою КЗпП України ст. 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу.

Отже, виплата за затримку розрахунку при звільненні, яка пов'язана з трудовими правовідносинами, є оплатою праці, а тому положення наведеного вище Закону України щодо дії мораторію на задоволення вимог кредиторів на ці правовідносини не поширюються.

Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Дніпрошина» - відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді колегії