Справа № 22-7325/2006 Головуючий у 1 інстанції Іванова А.П.
Категорія 18 Доповідач Звягінцева О.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С.
суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І.
при секретарі Ставріновій Ю.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи- ОСОБА_7, ОСОБА_8, до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договорів дарування і позики недійсними і
ВСТАНОВИВ:
в апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 оспорюють обгрунтованість ухвали суду, якою провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в сумі 80000 грн. та 40000 грн. відповідно закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, позови ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу 40000 грн. і 80000 грн. відповідно за договорами позики від 26.02.1998р. залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, просять її скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, вважають, що ухвалу постановлено в порушення вимог процесуального закону.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 оспорюють обгрунтованість рішення суду, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, і ставлять питання про його скасування, ухвалення нового рішення, яким договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 10.02.1997 р. визнати недійсним, сторони повернути у первинне положення, власником будинку визнати ОСОБА_9, договори позики визнати безгрошовими, відмовити у задоволенні
10.02.1997р. в приміщенні, де працював приватний нотаріус ОСОБА_7, ОСОБА_1та ОСОБА_2 заявили, що гроші вони отримують тільки за умови укладення договору дарування, і в цей же день ОСОБА_7 посвідчив договір дарування будинку. ОСОБА_9 отримала обумовлену суму. Правоустановчі документи на будинок було видано 28.01.1997р., а 10.02.1997р.- „подаровано" відповідачам- абсолютно стороннім особам та при тому, що нотаріус посвідчив згоду на продаж будинку, а 10.02.1997р. він же посвідчує безоплатний договір, згідно з яким ОСОБА_1становиться володільцем 2/3 частин спірного будинку, а ОСОБА_2- 1/3 його частин. Останні заявили, що як тільки їм буде повернуто борг з виплатою процентів, будинок буде повернуто. Але і це було оманою. 10.02.1997р. мав місце оплатний договір. Будинок повинен був ним повернуто. „Обдарованим" вони його не передавали.
Тому просили ухвалити рішення, яким визнати договір дарування спірного будинку від 10.02.1997р. недійсним, сторони повернути у первинне положення (т. 1 а.с. 12-16).
15.03.2001р. ОСОБА_9 звернулась до суду до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2. з позовом, у якому зазначала, що 26.02.1998р. ОСОБА_2 грошей в сумі 40000 грн. у борг їй не передавав, не передавав їй грошей у борг в сумі 80000 грн. і ОСОБА_1, грошей у вказаних сумах від них вона не отримувала. Тому вважала, що договори позики слід визнати недійсними через їх безгрошовість. Відповідачі, використовуючи її скрутне матеріальне становище, запропонували кредит у розмірі 22000 доларів США, спочатку запропонували укласти договір купівлі-продажу спірного будинку 7.02.1997р., а 10:02.1997р. наполягли на „даруванні" 1/3 частин будинку- ОСОБА_2 та 2/3 частин будинку- ОСОБА_1 22000 доларів США вони передали їй під умовою сплати 15% щомісячно від цієї суми, тобто 3300 доларів США, ця сума була їй не під силу, тоді відповідачі приїхали до неї додому і, не дивлячись на те, що вона викликала „швидку допомогу" хворій матері, посадили її в автомобіль та відвезли до нотаріуса ОСОБА_8, де змусили її підписати договори позики на 40000 грн. з ОСОБА_2 та на 80000 грн.- зі ОСОБА_1, тобто з дотриманням тієї ж пропорції, що і при „даруванні будинку". 120000 грн. - це сума, яку розраховано ними, і що утворилась за період з 10.02.1997р. до 26.02.1998р. ( 3300 доларів США щомісячно від суми 22000 доларів США). Такої грошової суми у борг від відповідачів вона не отримувала. Тому вважала ці договори позики та виконавчі написи від 20.02.2001р., що вчинені нотаріусом ОСОБА_8, недійсними. Їй достовірно відомо, що ОСОБА_8- це колишній колега відповідачів по роботі у правоохоронних органах. Просила вказані договори позики та виконавчі написи від 20.02.2001р., що вчинені нотаріусом ОСОБА_8, визнати недійсними. ( т. 1 а.с. 93-94).
30.05.2001р. ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3, у якому зазначав, що 26.02.1998р. він вручив їй 40000 грн. у повному обсязі і нотаріально оформив договір позики. Через неповернення відповідачкою суми боргу у нього виникли значні неприємності, пов'язані як із особистим життям, так і зі здоров'ям. Тому просив стягнути з відповідачки на його користь у відшкодування моральної шкоди 40000 грн. ( т. 1 а.с.111-112).
1.06.2001р. ОСОБА_1звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3, у якому зазначав, що 26.02.1998р. він вручив їй 80000 грн. у повному обсязі і нотаріально оформив договір позики. Через неповернення відповідачкою суми
Просили ухвалити рішення, яким визнати договір дарування спірного будинку від 10.02.1997р. недійсним за його оплатністю, сторони повернути у первинне положення, власником будинку визнати ОСОБА_9, а у зв'язку з її смертю визнати право власності на 1/2 частку будинку за ОСОБА_3 як за подружжям померлої і на 1/2 частку будинку- за ним в порядку спадкування, за ОСОБА_4, ОСОБА_6 у рівних частках, тобто по 1/6 частці за кожним, визнати недійсними договори позики від 26.02.1998р. на суму 80000 грн. та на суму 40000 грн., реєстрові НОМЕР_1 відмовити у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із спірного будинку. (т.2 а.с. 21-23).
Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 7 червня 2006 р. провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди на суми 80000 грн. і 40000 грн. відповідно закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України. Позови ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу 40000 грн. і 80000 грн. відповідно за договорами позики від 26.02.1998 р. залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 7 червня 2006 р. позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено, виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договорів дарування, позики, виконавчих документів недійсними-відмовлено.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду -скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову та відмову у задоволенні первісного позову з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. п. 3,4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, ухвала суду- залишенню без змін, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову та відмову у задоволенні первісного позову з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.
Оскільки представником позивачів за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_10 7.06.206р. (т. З а.с. 141) було дійсно подано заяву про залишення їх позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу 40000 грн. і 80000 грн. відповідно за договорами позики від 26.02.1998 р. без розгляду, судом першої інстанції 7.06.2006р. постановлено оскаржувану ухвалу з додержанням вимог процесуального закону. Тому підстав для її скасування апеляційний суд не вбачає.
договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до вимог ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції дана неправильна правова оцінка наданим доказам.
Встановлено, що подружжя ОСОБА_3 просили у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позичити кошти під заставу, але вони погодилися спочатку за договором купівлі-продажу будинку, потім- за договором дарування, і що будинок фактично не буде передано у власність останніх.
ОСОБА_1та ОСОБА_2 наполягали на поверненні позичених коштів, з поверненням позики обіцяли розірвати договір дарування спірного будинку, тому ОСОБА_9 змушена була 10.02.1997р. нотаріально посвідчити договір дарування на будинок, який коштував значно більше. Тому вона звернулась за захистом права до суду, оскільки цей договір не був безоплатним, просила визнати його недійсним, оскільки фактично мав місце договір позики.
По цій справі є достатньо доказів, що свідчать про те, що між померлою ОСОБА_9 за її життя, ОСОБА_1, ОСОБА_2 -співзасновниками повного товариства „юридична фірма „Юрист плюс" склалися стосунки з надання позики.
З наданого апеляційному суду Установчого договору цього товариства вбачається, що предметом його діяльності є купівля, продаж, обмін квартир, будинків та інші операції з нерухомістю.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі за зустрічним позовом просили визнати недійсним договір дарування спірного будинку через те, що цю угоду було укладено за тяжких обставин, і що він не був безоплатним.
В суді першої інстанції 29.01.2003р. позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_9 пояснювала, що у 1996р. у її родини виникли неприємності із злочинним угрупуванням („рекетом"), яке вимагало гроші, мали місце побиття її чоловіка, погрожування смертю не тільки на її адресу, а і на адресу її чоловіка, дочки, погрожування викрасти дитину.
З публікації у газеті „Салон" вичитали про те, що товариством „Юрист плюс" (із зазначенням адреси: готель „Шахтар") надаються кредити та позики. Позивачі ОСОБА_1та ОСОБА_2 допомогли їм продати двокімнатну квартиру свекра на площі Бакинських комісарів по Офіцерському проспекту, надали гроші під 15%.
Оскільки злочинці від них все одно не відставали, вимагали гроші, мала місце безпосередня погроза її життю та життю її чоловіка, дочки, вони змушені були
ОСОБА_3 нe було наміру подарувати спірний будинок позивачам, які фактично надали подружжю позику.
Безспірно встановлено, що передача майна обдарованим не відбулася ні 10.02.1997р., ні у 1998-1999-2000р.р., ні пізніше, позивачі за зустрічним позовом продовжують постійно проживати у спірному будинку до теперішнього часу. І як тільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись з позовом про виселення родини ОСОБА_3, після спливу дворічного терміну, після цього ОСОБА_3 стали оспорювати договір дарування спірного будинку.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову щодо визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про те, що відбулася передача спірного будинку від ОСОБА_3 позивачам за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також про те, що матеріалами справи не підтверджено невідповідність цієї угоди вимогам ст. 243 ЦК України( в редакції до 1.01.2004р.).
Задовольняючи позов про виселення та відмовляючи у задоволенні позову про визнання договорів дарування та позики недійсними, суд виходив з того, що фактично між сторонами мали місце правовідносини, які випливають з договорів дарування та позики, і що доказів іншого суду не надано.
Апеляційний суд вважає, що такий висновок суду не відповідає встановленим по цій справі обставинам.
Зокрема, судом встановлено, що сторони по справі є сторонніми особами і не є родичами.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1та ОСОБА_2 є засновниками повного товариства „юридична фірма „Юрист плюс", відповідно до Установчого договору предметом його діяльності є, у тому числі, укладення угод з нерухомістю.
Вказане товариство не було кредитною установою і офіційно займатися наданням позики під відсотки не могло.
Разом з цим, наданий з БТІ м. Донецька Витяг щодо операцій, які проведено особисто ОСОБА_1 з нерухомістю, свідчить про обґрунтованість доводів позивачів за зустрічним позовом про те, що відповідачі займались наданням позик фізичним особам, які укладалися шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни нерухомості ( т. З а.с. 130-132).
При цьому відповідачами використовувалися кошти не із Статутного фонду товариства, а їх. особисті, і відповідно до внесків кожного розподілялись частки у отриманій нерухомості.
Зокрема, за договором дарування від 10.02.1997р. частка у спірному будинку ОСОБА_1 складала -2/3, ОСОБА_2- 1/3.
Крім того, доводи позивачів ОСОБА_3 про те, що з самого початку мав місце договір позики 22000 доларів США під 15% щомісяця, або 180% річних, підтверджено розміром начебто позичених коштів за договорами позики від 26.02.1998р., оскільки 120000 грн. і складають 180% річних від 22000 доларів США.
Таким чином, висновок суду про те, що є відсутніми докази наявності тяжких обставин, за яких було укладено оспорювану угоду, та докази того, що вона не відповідає вимогам закону, як небезоплатна - не є обґрунтованими, оскільки всі обставини по справі свідчать про інше, а саме про те, щоОСОБА_3 не мали наміру подарувати спірний будинок стороннім особам.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що зустрічні позовні вимоги щодо визнання договорів позики недійсними за їх безгрошовістю також знайшли своє безспірне підтвердження в суді, тому підлягають задоволенню.
Апеляційний суд також вважає, що суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку щодо пропуску позивачами за зустрічним позовом строку позовної давності.
З урахуванням конкретних обставин цієї справи, позивачі дізналися про порушення їх права лише тоді, коли ОСОБА_1та ОСОБА_2 в травні 2000 р. відмовилися розірвати договір дарування спірного будинку та пред'явили позов про їх виселення.
Саме з вказаного часу відповідно до вимог чинного закнодавства і почав спливати строк позовної давності.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення відповідачів із спірного будинку необгрунтованим, в задоволенні якого слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні основного позову про виселення та задоволенням зустрічного позову підлягають стягненню зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 понесені ОСОБА_9 за її життя та документально підтверджені судові витрати: держмито в сумі 453 грн. (т.1 а.с. 11), держмито в сумі 17 грн. (т.1 а.с. 96-97), держмито в сумі 226 грн. 50коп. ( т.1 а.с. 70), всього на суму 696,50 грн.- по 348 грн. 25 коп. з кожного з них, а також підлягають стягненню зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір, сплачений нею в сумі 8 грн. 50 коп., 826 грн. 50 коп., 227 грн. ( т. З а.с. 164, 178, 179) -всього на суму -1062грн. - по 531 грн. з кожного з них, та сплачені нею 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом апеляційної інстанції ( т. З а.с. 164, 180)- по 15 грн. з кожного з них.
Керуючись ст. 218 ЦПК України, ст.ст. 57, 59, 374, 346 ЦК України ( в редакції до 1.01.2004р.), п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3,4 ст. 309, ст.ст. 313, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
ВИРІШИВ:
апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Калініського районного суду м. Донецька від 7 червня 2006 року залишити без зміни.
Рішення Калініського районного суду м. Донецька від 7 червня 2006 року
скасувати.
Визнати недійсним договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1 від 10 лютого 1997 року серії НОМЕР_2, посвідчений 10.02.1997 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі НОМЕР_3.
Визнати недійсним договір позики серії НОМЕР_4, укладений 26 лютого 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 на суму 40000 грн., посвідчений 26.02.1998 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі НОМЕР_5.
Визнати недійсним договір позики серії НОМЕР_6, укладений 26 лютого 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на суму 80000 грн., посвідчений 26.02.1998 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі НОМЕР_7.
В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення відмовити.
Стягнути судові витрати зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 174 грн. 13 коп.; на користь ОСОБА_4 - 174 грн. 13 коп., 531 грн. судового збору, 15 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути судові витрати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 174 грн. 13 коп.; на користь ОСОБА_4 - 174 грн. 13 коп., 531 грн. судового збору, 15 грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.