Справа № 22 - 9709-2006 Головуючий у 1 інстанції Міненко Л.А.
Категорія 18 Доповідач: Молчанов С.І.
УХВАЛА
Іменем України
2006 року листопада 20 дня Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого Молчанова С.І.
суддів: Алексєєва А.В.
Звягінцевої О.М.
при секретарі Ставріновій Ю.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ЗАТ КБ „ Приватбанк „ до ОСОБА_1 , до ЗАТ „ Українська страхова компанія „ про розірвання кредитного договору, стягнення грошової суми, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мар'їнського районного суду від 28.08.2006 року
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_2, який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, пояснення представника банку Левада О.А., яка просила скаргу відхилити, представника страхової компанії Аксельрод М.І., перевіривши доводи скарги за матеріалами справи
ВСТАНОВИВ
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Мар,їнського районного суду від 28.08.2006 року, яким задоволені вимоги позивача, кредитний договір між банком та відповідачкою розірвано, на користь позивача стягнута з відповідачки сума боргу по договору у розмірі 828 гривень і судові витрати, у стягнені суми боргу з ЗАТ „ УСК „ відмовлено.
Доводи скарги зводяться до того, що рішенням суду вимоги позивача задоволено помилково. Суд не прийняв до уваги обставини справи, що позивачка фактично сплатила банку суму кредиту і проценти, про що є квитанції, що суд не прийняв до уваги, тому просив скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, у задоволені позову відмовити.
Судом першої інстанції встановлено, що 8.02.2005 року КБ „ Приватбанк „ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, про розірвання угоди та стягнення грошової суми. Посилалися на ті обставини, що відповідачка отримала в банку „ Приватбанк „ 19.06.2002 року кредит у сумі 1046 гривень до 19.06.2003 року з умовою виплати 30% річних за користування кредитом. Відповідачка не сплачувала банку суми кредиту, тому просили угоду розірвати, стягнути з відповідача вказану суму боргу.
Спір вирішувався не однократно, останнім рішенням Мар,їнського районного суду від 28.08.2006 року позов задоволено у повному обсязі. Кредитний договір між сторонами розірвано, з відповідачки на користь позивачки стягнуто 828 гривень і судові витрати.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід у задоволені позовних вимог відмовити, з наступних причин :
Суд першої інстанції встановив, що між сторонами 19.06.2002 року укладений кредитний договір, згідно якого відповідачка отримала у банку 1046 гривень до 19.06.2003 року, з виплатою за користування кредиту 31% щорічно. Відповідачка сплатила банку борг неповно. Позивач просить стягнути борг, на 12.01.2005 року сума боргу по зобов,язанню 342 гривні, відсотки на борг-171 гривні, штрафні санкції 107 гривень, сума заборгованості складає 621 гривень, потім збільшили борг до 828 гривень.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, але задовольнив позовні вимоги у повному обсязі помилково, порушив вимоги матеріального права, не застосував матеріальний закон, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно ст. 383 ЦК України, \ у редакції 1963 року \ позивач мав можливість надати боржнику суду, при цьому законодавство Радянського Союзу не передбачало можливості стягувати проценти за користування кредиту, тому умови договору про стягнення 31% річних за користуванням кредиту, які передбачені договором від
19.06.2002 року протирічать законодавству, яке діяло на час виникнення правовідносин між сторонами.
Фактично боржник сплатив банку на момент виконання кредитних зобов,язань на 17.06.2003 року 796,43 гривень, а 3.04.2004 року сплатив 350 гривень, про що банк не
заперечує. Усього сплачено 1146,43 гривень, що перебільшує суму кредиту \ 1046 гривень \ на 100, 43 гривні, та свідчить про те, що відповідач виконав свої зобов,язання перед банком, сплатив суму боргу і 3% річних за прострочення грошового
зобов,язання, яке передбачено ст. 214 ЦК, тому висновок суду про порушення відповідачем умов договору є помилковим.
Банк нарахував пеню за порушення строку виконання зобов,язань, але пеня нарахована за період з 25.05.2004 року, усупереч вимогам ст. 72 Кодексу, яка встановлює скорочені строки позовної давності тривалістю 6 місяців за позовами для стягнення пені. Строк встановлений законом не поновлюється, тому вимоги позивача про стягнення пені до моменту вирішення спору по суті не грунтуються на законі, суд помилково задовольнив позовні вимоги.
Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 307 ЦПК України, суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, у випадку, коли суд порушив вимоги матеріального права, тому є підстави вважати, що апеляційна скарга є обгрунтованою.
Новим рішенням слід відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог, так як позивач розрахувався з банком за кредит, та сплатив відсотки на прострочення виконання зобов,язань.
Керуючись ч. 1 п. 2 ст. 307, ч. 1, п. 4 ст. 309, 313, 314 ЦПК України
УХВАЛИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Мар,їнського районного суду від 28.07.2006 року скасувати.
У позові ЗАТ КБ „ Приватбанк „ до ОСОБА_1 про розірвання угоди і стягнення заборгованості відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили
ухвалою суду.