№ справи:121/2712/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Цалко А.А.
№ провадження:22-ц/190/4596/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Харченко І.О.
суддів:Дралла І.Г. Білоусової В.В.
при секретарі:Почотовій Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення сервітуту на право користування квартирою, вселення та зобов'язання вчинити певні дії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2013 року, -
в с т а н о в и л а :
28 березня 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про встановлення сервітуту на право користування квартирою, вселення та зобов'язання вчинити певні дії. Вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування від 14.04.2011 року їй належала 1/8 частка квартири АДРЕСА_1. Співвласником зазначеної квартири є відповідачка ОСОБА_7, якій на підставі договору дарування від 29.06.2011 року належать ? часток даної квартири, та яка ще має дві упорядковані квартири у місті Ялта, АР Крим. Відповідачка звернулась до суду із позовом про припинення права спільної часткової власності на спірну квартиру. Рішенням суду право власності ОСОБА_6 на частку квартири було припинено та зобов'язано ОСОБА_7 сплатити їй компенсацію вартості цієї частки. Просила встановити сервітут на право користування квартирою АДРЕСА_1 та на право проживання у цій квартирі без визначеного строку; вселити її в зазначену квартиру та зобов'язати ОСОБА_7 не чинити перешкод в користуванні спірною квартирою.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення сервітуту на право користування квартирою, вселення та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Додатковим рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2013 року стягнуто з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь держави судові судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп.
Не погодившись із таким рішенням суду, з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_6, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми матеріального і процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Від представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8, до апеляційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_6, в якій він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до вимог частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності позивачки та відповідачки, повідомлених про час та місце розгляду справи згідно з вимогами статей 74 - 76 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки в судове засідання вони забезпечили явку своїх уповноважених представників.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_6 - ОСОБА_9, представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки відсутні законні підстави для встановлення сервітуту, вселення позивачки в квартиру з усуненням перешкод у її користуванні.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і визнає їх обґрунтованими та законними, оскільки вони не суперечать фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Частиною 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України передбачається, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судові рішення по цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, що містяться у пункті 2, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 Цивільного процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.
Згідно зі статтею 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
На підставі статті 13 Цивільного кодексу України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Статті 16 Цивільного кодексу України надає кожній особі право звернутися до суду за захистом свого особистого порушеного немайнового або майнового права та інтересу. На підставі частини 3 цієї ж статті суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини 2-5 статті 13 цього Кодексу, тобто у разі відсутності порушеного права.
Згідно з вимогами статей 10, 11, 60 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
При апеляційному перегляді встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачці ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 14 квітня 2011 року належала 1/8 частка квартири АДРЕСА_1. Відповідно до договору дарування від 29 червня 2011 року відповідачці ОСОБА_7 на праві власності належало ? частки цієї ж квартири АДРЕСА_1 (аркуш справи 30). Співвласником 1/8 частки зазначеної квартири також була ОСОБА_9
Рішенням Ялтинською міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та ОСОБА_9 про припинення права на частку у спільному майні задоволені. Припинено право власності ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на 1/8 частку за кожним на квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/4 частку вказаної квартири. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 та на користь ОСОБА_9 по 34 109 грн. 00 коп. вартості 1/8 часток вказаної квартири. Грошові кошти, перераховані ОСОБА_7 на рахунок управління Державної судової адміністрації України в АР Крим, звернуті в рахунок стягнення їх на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_9 В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, покладення обов'язку не чинити перешкод та надання згоди на поділ особистих рахунків відмовлено. Задовольняючи такі позовні вимоги ОСОБА_7 та відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що мають місце всі підстави, передбачені статтею 365 Цивільного кодексу України для припинення права ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на частку у спільному майні, а відтак, відсутні правові підстави підстав для вселення та для усунення перешкод користуванні квартирою.
Зазначене рішення суду набуло чинності на підставі ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2012 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєдналася ОСОБА_9, також відхилено (аркуші справи 82-83).
За таких обставин, довід ОСОБА_6 щодо незаконного позбавлення її права на житло та власність, з посиланнями на норми Конституції України тощо, є безпідставними.
Відповідно до частини 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правомірно зазначив у своєму рішенні від 13 квітня 2013 року, що рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2012 року, має преюдиціальне значення при розгляді заявлених позовних вимог ОСОБА_6 про встановлення сервітуту на право користування та проживання в спірній квартирі, вселення, та покладення обов'язку на відповідача не чинити перешкод в користуванні спірною квартирою.
Змінивши при новому розгляді позовні вимоги, ОСОБА_6 не навела правового обґрунтування та підстав для надання їй безстрокового та безоплатного сервітуту у вигляді користування однокімнатною квартирою, яка належить відповідаці ОСОБА_7 Формальне ж посилання ОСОБА_6 на приписи статей 401-403 Цивільного кодексу України не є підставою для задоволення її позову.
На даний час право власності ОСОБА_6 на 1/8 частку спірної квартири припинено, тобто ОСОБА_7 є одноособовим власником спірної квартири в цілому. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутності законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 щодо встановлення сервітуту, вселення її у квартиру ОСОБА_7 з усуненням перешкод в її користуванні. Колегія суддів також вважає, що надання ОСОБА_6 сервітуту шляхом безстрокового безоплатного проживання в однокімнатній квартирі, по суті позбавить власника квартири ОСОБА_7 усіх прав володіння та користування цим майном, залишаючи їй лише обов'язок утримання спірного майна.
Що стосується доводу апелянта про те, що спірна квартира є її єдиним житлом, то вони були перевірені при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, та не знайшли свого підтвердження. Судом першої інстанції було встановлено, що до набуття відповідачкою ОСОБА_6 права власності на 1/8 частку квартир на підставі договору дарування, вона зі своїм чоловіком проживала в м. Сімферополі, де вони мають житло. У спірній квартирі вона ніколи не проживала. Зазначені обставини ані нею, ані її уповноваженим представником, належними та допустимими доказами не спростовані. Факт реєстрації ОСОБА_6 у спірній квартирі не свідчить про те, що вказана квартира є її єдиним житлом.
Довід апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_7 має інше житло в місті Ялта, висновків суду першої інстанції для відсутності підстав для встановлення сервітуту, вселення тощо не спростовує, оскільки мати у власності декілька об'єктів нерухомості законодавством не заборонено. Крім того, ОСОБА_7, як власник майна, має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд: проживати сама, вселити членів своєї родини тощо.
Що стосується інших доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 307, статті 308 Цивільного процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303-305, 307, 308, 313-314, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяті днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
І.О.Харченко І.Г.Дралло В.В.Білоусова