АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6612/13 Справа № 204/309/13 Головуючий у 1 й інстанції - Токар Н.В. Доповідач - Чубуков О.П.

Категорія 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

Судді-головуючого: Чубукова О.П.

Суддів колегії: Михайловської С.Ю. та Єлізаренко І.А.

при секретарі Солод О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Красногвардійського районного суду у м. Дніпропетровську від 24 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату, Управління Державної казначейської служби України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Красногвардійського районного суду у м. Дніпропетровську від 24 квітня 2013 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату, Управління Державної казначейської служби України в Красногвардійському районі у м. Дніпропетровську про відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовлено з тих підстав, що позивач не надав суду жодних доказів про те, що поведінка відповідача - Дніпропетровського обласного військового комісаріату в частині невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року була протиправною, а також доказів на підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями відповідача в частині невиконання постанови суду та душевними стражданнями позивача (якщо вони були).

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції за невідповідністю його висновків дійсним обставинам справи і ухвалити нове, яким його позов задовольнити. Ця невідповідність вбачається в тому, що згідно висновку суду він, як позивач, не надав суду жодних доказів про те, що поведінка відповідача - Дніпропетровського обласного військового комісаріату, в частині невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2011 р. була протиправною, а також доказів на підтвердження наявності причинного зв'язку між протиправними діями відповідача в частині невиконання постанови суду та його, як позивача, душевними стражданнями.

Апелянт вважає, що судом самочинно були змінені підстави його позову: підставою його позову, і відповідно предметом судового розгляду, є не «поведінка відповідача - Дніпропетровського обласного військового комісаріату в частині невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2011 р.», як зазначає суд, а порушення ним його прав неправомірною відмовою у розгляді його заяви від 25.10.2010 року, оформленої листом за № 4/3769 від 03.11.2010 року, про що прямо вказано у позовній заяві . Внаслідок цього він вимушений був витрачати свій час, кошти, моральні та фізичні зусилля на відстоювання своїх, порушених зазначеним відповідачем, прав. І це дійсно, згідно ст.61 ЦПК України, не підлягає доказуванню, і це є предметом розгляду та підставою його позову. Те, що «поведінка відповідача - Дніпропетровського обласного військового комісаріату, в частині невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2011 р. була протиправною», є підставою для іншого позову та предметом розгляду іншого суду, а саме: Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а не у підсудності Красногвардійського районного суду у місті Дніпропетровську, який у даному випадку «привласнив» собі повноваження адміністративного суду.

До того ж, він вимушений був звернутись за допомогою про надання мені послуг правозахисного характеру та послуг інформаційно-технічного забезпечення до громадянина ОСОБА_7, з яким було укладено відповідний договір і який суд також не прийняв до уваги у зв'язку з тим, що зазначений громадянин не є адвокатом, а тому не може надавати правову допомогу. З зазначених підстав його не було допущено до участі у справі. Судом не зазначено у своєму рішенні, чому не взяті до уваги надані йому гр. ОСОБА_7 відповідні послуги.

В усьому в цьому він вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 212 та 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається наступне.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав на те, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року за його позов визнано неправомірним рішення Дніпропетровського обласного військового комісаріату, оформленого листом від 03.11.2010 р. за №4/3769, яким йому було відмовлено у розгляді його заяви від 25.10.2010 року про визначення його учасником бойових дій та про видачу йому на цій підставі відповідного посвідчення встановленого зразка, і зобов'язано Дніпропетровський обласний військовий комісаріат, у особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, розглянути по суті його заяву про визначення учасником бойових дій та про видачу посвідчення встановленого зразка в порядку, передбаченому Наказом Міністерства оборони України №158 від 08.04.2009 р. «Про затвердження Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних силах України».

Оскільки постанова суду, якою офіційно встановлено факт порушення військовим комісаріатом його цивільного права на розгляд заяви від 25.10.2010 року, набрала законної сили, він вважає, що право на відшкодування моральної шкоди у сумі 640000 грн. 00 коп. Крім того, для відновлення порушеного права, він вимушений був укласти з громадянином ОСОБА_7 договір №25.10.10 від 25.10.2010 року про надання йому послуг правозахисного характеру, загальна сума витрат складає 11080 грн. 00 коп., у зв'язку з чим, він, позивач ОСОБА_5 вимушений звернутись до суду із зазначеною позовною заявою.

В судовому засіданні встановлено, що на виконання зазначеної постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду Комісією Дніпропетровського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України 03 травня 2012 року заяву позивача було розглянуто по суті і відповідно до протоколу №6 в наданні йому статусу учасника бойових дій відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження спричинення відповідачем позивачу своїми протиправними діями матеріальної та моральної шкоди: позивач не надав до суду жодних доказів про те, що поведінка відповідача Дніпропетровського обласного військового комісаріату в частині невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року була протиправною, а також доказів на підтвердження наявності причинного зв'язку між діями відповідача в частині невиконання постанови суду та душевними стражданнями позивача (якщо вони були).

Положеннями ст.10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції такого висновку дійшов правильно і цілком обґрунтовано, пославшись на положення ст. 23 та ч.1 ст. 1167 ЦК України.

Крім того , Пленум Верховного Суду України в своїй постанові за №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в п. 2 стосовно відшкодування моральної шкоди, зазначив, що діючим законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для розгляду спорів про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди, серед яких не передбачено відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення особою виконання зобов'язань з урахуванням заявлених позивачем вимог та правових підстав на їх обґрунтування.

Стосовно вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 11080 грн. 00 коп. суд першої інстанції дійшов також правильного висновку про їх безпідставність.

Згідно ст. 84 ЦПК України склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. І ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Таким чином, необхідною умовою допуску для участі у справі особи, яка надає правову допомогу, є волевиявлення особи, яка бере участь у справі, та прийняття з цього питання відповідної ухвали суду, а тому для відшкодування витрат на правову допомогу може мати місце лише за наявності цих умов.

Встановлено, та підтверджено поясненнями самого свідка ОСОБА_7, з яким позивач укладав договір №25.10.10 від 25.10.2010 року про надання йому послуг правозахисного характеру, що він не є адвокатом або іншим фахівцем в галузі права.

Також свідок ОСОБА_7 зазначив, що з 2001 року займається правозахисною діяльністю як громадською роботою і на добровільних засадах, всі витрати були йому сплачені позивачем добровільно та за його власною ініціативою.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за таких обставин вимоги ст. 56 ЦПК України виключають можливість задоволення позову в цій його частині.

Інші вимоги позивача також є незаконними і необґрунтованими.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Його висновки ґрунтуються на положеннях та вимогах ст.ст. 3, 10, 11, 56 - 61, 84, 88, 212 та 213 ЦПК України, ст.ст.23 та 1167 ЦК України і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження суду першої інстанції і його висновків вони не спростовують, суттєвими не являються, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308 та 313 - 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду у м. Дніпропетровську від 24 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає чинності з моменту її оголошення і з цього ж дня може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді колегії: