АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/7585/13 Головуючий в першій інстанції - Нізік О.В.
Категорія - 51 Доповідач - Котушенко С.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого Котушенко С.П.
суддів Петренко І.О., Романюк М.М.
при секретарі Філіпповій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, про визнання права на невикористану чергову відпустку та на отримання заробітної плати,-
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, про визнання права на невикористану чергову відпустку та на отримання заробітної плати. Позивач вказував на те, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2012 року його поновлено на роботі у відповідача на посаді начальника договірно-правового (юридичного) відділу, стягнуто заробітну плату за період з 01 грудня 2011 року по 06 грудня 2012 року, скасовано наказ відповідача №2204 від 21 листопада 2011 року.
На день ухвалення рішення, він перебував на лікарняному, який було закрито 01 лютого 2013 року з обов'язком стати до роботи 02 лютого того ж року. Загальний період непрацездатності був з 25 жовтня 2012 року по 02 лютого 2013 року. В період з 04 лютого по 06 березня 2013 року він перебував у відпустці.
Посилаючись на те, що відповідач не правильно нарахував йому виплати по тимчасовій непрацездатності; не визнає за ним право на чергові відпустки, невикористані на момент його незаконного звільнення, компенсацію за які було сплачено проти його волі; не визнає за ним право на отримання гідної заробітної плати, яку він отримував до звільнення, право на розподіл між його підлеглими та особисто для себе загальної премії, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 16 956 грн. допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 07 грудня 2012 року по 02 лютого 2013 року; визнати за ним право на отримання 89 календарних днів чергових відпусток, невикористаних на момент незаконного звільнення; визнати за ним право на отримання щомісячної заробітної плати, яка складається з посадового окладу начальника договірно-правового відділу №4, 50% надбавки від посадового окладу за режимні обмеження, персональної надбавки у розмірі 1000 грн. та щомісячної премії у розмірі від 2 500 до 4 500 грн. в залежності від загальних економічних показників підприємства; визнати за ним право на розподіл між підлеглими договірно-правового відділу №4 усіх премій, які надаються підприємством для виплати працівникам відділу, а також права на розподіл премії для себе особисто, яку надає керівництво підприємства.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення в частині відмови у задоволенні його вимог про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, визння права на отримання чергових відпусток та гідної заробітної плати, як постановленого з порушенням норм матеріального і процесуального права та про ухвалення нового рішення.
В іншій частині рішення не оскаржується і у відповідності зі ст.303 ЦПК України не переглядається.
Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що з 2004 року ОСОБА_2 перебував з відповідачем в трудових правовідносинах в якості начальника договірно-правового (юридичного) відділу №4. 30 листопада 2011 року його було звільнено з роботи, а рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2012 року - поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с.8-12 т.1). В період з 25 жовтня 2012 року по 02 лютого 2013 року позивач знаходився на лікуванні, тобто був тимчасово непрацездатним.
Позивач вважає, що відповідач не правильно нарахував йому виплати по тимчасовій непрацездатності, тому й звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи в задоволенні даної частини позову, суд виходив з того, що 19 квітня 2013 року спеціалістами КРУ відділу виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності була проведена перевірка правильності сплати та використання відповідачем коштів фонду за період з 01 квітня 2011 по 01 квітня 2013 року, якою не виявлено порушень вірності нарахування та виплати матеріального забезпечення ОСОБА_2 по тимчасовій непрацездатності.
З таким висновком погодитись повністю не можна, оскільки з акту №188, складеного 19 квітня 2013 року зазначеними спеціалістами (а.с.63-65 т.2) вбачається, що ними була проведена перевірка правильності сплати та використання відповідачем коштів фонду, а правильність нарахування та виплати допомоги ОСОБА_2 по тимчасовій непрацездатності не перевірялась.
Відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання ч.2 ст.53 вказаного Закону Кабінет Міністрів України постановою №1266 від 26 вересня 2001 року затвердив Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (далі Порядок №1266).
Абзацем 3 пункту 9 Порядку №1266 передбачено, що у разі поновлення на роботі працівника, який був звільнений з роботи без законної підстави з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата обчислюється виходячи із сум, що припадають на місяці розрахункового періоду.
З урахуванням роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, викладеного в листі №500/020/99-07 від 15 серпня 2007 року, відповідач правильно визначив середню заробітну плату для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності та зробив розрахунок вказаної допомоги позивачеві за період з 07 грудня 2012 року по 01 лютого 2013 року у розмірі 15 966,58 грн. (а.с.181 т.2).
Після утримання з вказаної суми обов'язкових платежів, а саме податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідач виплатив позивачеві допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 13 300,16 грн., що підтверджується відомостями на отримання грошей та видатковим касовим ордером (а.с.239-243 т.2), а також поясненнями ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції про отримання зазначених у вказаних документах сум. А тому в задоволенні даної частини позову слід відмовити саме з наведених підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання за позивачем права на отримання 89 календарних днів чергових відпусток за період з 13 січня 2009 року по 30 листопада 2011 року, невикористаних на момент незаконного звільнення з роботи та в частині зобов'язання відповідача надати позивачеві ці відпустки, суд виходив з того, що останній отримав 06 грудня 2011 року компенсацію за вказані відпустки в сумі 25 372,44 грн., а тому його вимоги не ґрунтуються на законі.
Погодитися з обґрунтованістю такого висновку не можна з огляду на наступне.
За правилами ст.2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Заміна вказаних відпусток грошовою компенсацією була здійснена при звільненні позивача з роботи, яке судом визнано незаконним, тому ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом своїх прав.
У відповідності з ч.7 ст.79 КЗпП України невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
За визнанням свого права на невикористані щорічні відпустки за період з 13 січня 2009 року по 30 листопада 2011 року позивач звернувся до суду 21 лютого 2013 року, тобто по закінченню передбаченого ч.7 ст.79 КЗпП України терміну, а тому в задоволенні даної частини позову слід відмовити саме з цих підстав.
Крім того, право на відпустки мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, а позивач з 31 липня 2013 року в трудових відносинах з відповідачем уже не перебуває.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання права на отримання гідної заробітної плати, суд виходив з його недоведеності, з чим також погодитись не можна
Можливість звернення до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується як процесуальним, так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, виникненням у них сумнівів у належності, зокрема, майна позивачеві, чим створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності.
Однак, позивач не навів обставин і доказів, які б свідчили як про наявність у нього матеріального права, так і про його порушення відповідачем у справі, що унеможливлює здійснення його судового захисту саме від цього відповідача.
Враховуючи те, що суд не взяв до уваги наведені обставини, постановлене судове рішення підлягає зміні в частині обґрунтування відмови в задоволенні позову, а апеляційна скарга позивача - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2013 року змінити в частині обґрунтування відмови в задоволенні позову відповідно з даним рішенням, а в іншій частині - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
ГОЛОВУЮЧИЙ:
СУДДІ: