АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 11 кп/790/337/13 Головуючий 1 інстанції Федосенко В.В.

Справа № 638/2648/13-к Доповідач: Мозговий О.Д.

Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 р. колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

- головуючого судді Мозгового О.Д.

- суддів: Григорова П.О., Остапчика С.В.

- при секретарі Котелевець-Настенко Г.М.

- за участю прокурора Золочевського С.О.

- обвинуваченого ОСОБА_1

- захисника потерпілої, адвоката ОСОБА_2

- представника потерпілої ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Харківської області на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2013 року по кримінальному провадженню № 12013220140000109 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Харкова, громадянин України, який має середньо-спеціальну освіту, не працює, не одружений, зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,

засуджений за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у вигляді обмеження волі на строк в 2 (два) роки, без позбавлення права керувати транспортним засобом.

У відповідності до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на 2 роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

Цивільний позов прокурора задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 6 645 гривень 60 коп. за лікування потерпілої.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експертів у розмірі 588 гривень.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 21 414,4 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно вироку ОСОБА_1 20 січня 2013 року приблизно о 10 годині 00 хвилин керував технічно справним автомобілем Рено-Логан, реєстраційний номер НОМЕР_1, на якому рухався по вул. Культури м. Харкова зі сторони вул. Тринклера в напрямку вул. Сумської.

Під час руху по вказаній вулиці в районі будинку № 6 водій ОСОБА_1, рухаючись зі швидкістю 40 км./год. при появі небезпеки у вигляді пішохода ОСОБА_3, що перетинала проїжджу частину з права наліво по напрямку руху автомобіля, яку він об'єктивно міг бачити, не прийняв своєчасних мір до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безперешкодного її об'їзду, створив небезпеку для інших учасників дорожнього руху, чим грубо порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно якого: «При появі небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний був побачити, він повинен невідкладно прийняти міри для зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди» та скоїв наїзд на вказаного пішохода.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної події потерпілій ОСОБА_3 завдані середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, закритого перелому зовнішнього мищелка лівої великогомілкової кістки, закритого перелому головки лівої малогомілкової кістки.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 призначити покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у вигляді 2 (двох) років обмеження волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки, з застосуванням ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з іспитовим терміном на 2 роки.

В своїй апеляції прокурор посилається на те, що вирок суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Порушуючи ч. 1, 4 ст. 369, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, як вказує прокурор в своїй апеляції, суд першої інстанції не вказав мотивації щодо підстав призначення або не призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, як вказує прокурор, вироком суду ухвалено стягнути з обвинуваченого на користь держави витрати за лікування та проведення експертиз.

Однак суд першої інстанції не конкретизував, куди ці кошти повинні бути перераховані, тим самим не вирішив питання про розподіл процесуальних витрат.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу з доповненнями та просив її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_1, захисник потерпілої ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_2, представник потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечували роти задоволення апеляції прокурора в частині позбавлення обвинуваченого права керувати транспортними заходами, вказавши, що таким чином обвинувачений в подальшому буде неспроможний виплачувати матеріальні збитки потерпілим.

Що ж стосується апеляції прокурора про уточнення вироку в частині перерахування коштів на користь Державного казначейства та вказівки рахунка, на який потрібно перераховувати ці кошти, то проти цього учасники судового засідання не заперечували.

Заслухавши думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження, провівши судові дебати, обговоривши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, що вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні вказаного злочину, при призначенні покарання обгрунтовано послався на те, що злочин відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, вказав про особу винного і про те, що він характеризується позитивно, та як пом'якшуючі покарання обставини вказав на щире каяття винного, та прийшов до висновку про можливість призначення покарання у виді обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України.

Як вбачається із аудіо запису протоколу судового засідання та протоколу одночасного допиту осіб ( а.с. 166), ОСОБА_1 після скоєння ДТП самостійно визвав карету скорої невідкладної допомоги та співробітників ДАІ, прийняв необхідні в цьому випадку заходи допомоги потерпілій.

Крім того, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, він неодноразово відвідував потерпілу як у лікарні, так і вдома, справлявся про її здоров'я.

Це підтверджує його щире каяття та бажання загладити вину за скоєне, свідчіть про початок його виправлення.

Таким чином, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, належним чином дослідив і оцінив всі обставини, які мають значення для справи, та врахував, що додаткове покарання до засудженого ОСОБА_1 у даному випадку застосовувати не слід.

Таке рішення суду першої інстанції щодо не застосування до ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на певний строк не суперечить вимогам п.п. 20, 21 постанови Пленум Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» в яких вказано, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про прокуратуру» « Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному (обвинуваченому)».

Тобто, виходячи із розуміння цієї статті, прокурор у судовому процесі орієнтує суд на обрання ним при наймі вини обвинуваченого на ту чи іншу міру покарання.

Як вбачається із аудіо запису протоколу судового засідання від 21.06.2013 року прокурор, який брав участь у справі за обвинувачення ОСОБА_1 по ч.1 ст.286 КК України у своїй промові у судових дебатах, признавши ОСОБА_1 виннім у скоєнні ДТП, просив призначити йому покарання у вигляді обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України.

Що ж стосується призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у вигляді позбавлення його права керувати транспортнім засобом, то про таке застосування додаткового покарання прокурор у своїй промові у судових дебатах суд не просив.

Виходячи із змісту кримінального провадження вбачається, що доводи апелянта, викладені у його апеляційній скарзі на неправильність призначеного ОСОБА_1 основного покарання у вигляді обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними заходами на певний строк є взаємовиключними з позицією цього ж прокурора, викладеної судових дебатах у районному суді 21.06.2013 року, де він просив суд призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді обмеження волі, і не висловлювся щодо додаткової міри покарання.

Власне, про призначення такого покарання, яке призначив ОСОБА_1 суд першої інстанції, і просив апелянт у дебатах, орієнтуючи суд першої інстанції на таке покарання засудженому.

Що ж стосується стягнення з ОСОБА_1 6645,6 грн на користь держави за лікування потерпілої у лікарняному закладі, то суд першої інстанції, стягнувши з обвинуваченого ці кошти, не конкретизував, на який рахунок ці кошти потрібно перераховувати, хоча у позовній заяві прокурора, заявленої у порядку ст.128 КПК України (а.с.6-8), такий рахунок було вказано.

Таким чином, вирок суду першої інстанції у цій частині потрібно змінити, вказавши точні дані перерахування коштів за проведене лікування потерпілої по справі.

Однак, у цій позовній заяві прокурором не вказано, на який рахунок потрібно перераховувати 588 грн. за проведення експертизи, хоча суд і стягнув на користь держави ці кошти.

Тому в цій частині в задоволенні апеляції з доповненнями потрібно відмовити, що не заважає суду першої інстанції у порядку ст.380 КПК України роз'яснити судове рішення в частині перерахування коштів за залучення експерта.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Харківської області задовольнити частково.

Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2013 року по кримінальному провадженню №12013220140000109 стосовно ОСОБА_1 змінити, виклавши резолютивну частину цього вироку в частині відшкодування збитків на користь держави в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держказначейства України в Харківській області витрати на лікування постраждалих від кримінальних правопорушень в сумі 6645,6 грн., перерахувавши вказану суму на рр 31252272210024 в УДК Харківської області, МФО 851011, код ОКПО 02012154»

В іншій частині цей вирок залишити без змін, а апеляцію - без задоволення.

Ухвала може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

_____________________ _____________________ __________________