ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
13.06.06 Справа № 3/177ад.
Суддя Доманська М.Л., при секретарі судового засідання Буймирській О.В., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми "Донбас", с. Нижній Нагольчик Антрацитівського району Луганської області
про стягнення 4202 грн. 98 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача –Берлізова С.В. (дов. 11.01.06 № 03-02/318),
від відповідача –Матлаєв В.М.,
в с т а н о в и в:
Суть спору: заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь держбюджету України суми несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2003 рік в розмірі 4202 грн. 98 коп.
У судовому засіданні 08.06.06 оголошувалась перерва до 13.06.06.
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушено за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 22.05.06 та доповненням до выдзиву выд 06.06.06 № 171 проти позову заперечує, посилаючись на наступне:
- інвалідами у 2002 році було зайнято 3 робочих місця та одне місце не було занятее, та сума штрафа має складати 1978 грн. 43 коп.;
- заявлена у позові штрафна санкція є адміністративно-господарською санкцією і її
застосування обмежується строками, встановленими ст.250 ГК України; позивач пропустив строки звернення з позовом до суду;
- органи служби зайнятості та фонду соціального захисту населення про
- створення робочих місць для інвалідів не інформувались, у зв’язку з незнанням;
інваліди на підприємство цими органами не направлялись, оскільки не надавались відповідні заявки, атестація не проводилась.
Заявою від 07.06.06 № 03-01/2259 позивач відмовився від позову в частині стягнення
несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування за 2003 рік інвалідів на суму 2101 грн. 49 коп. та просить стягнути з відповідача штрафні санкції за 2003 рік у сумі 2101 грн. 49 коп..
Сторони не досягли примирення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2003 рік (а.с.21) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –67 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –140,8 тис. грн.. За уточненим розрахунком позивача, зданим до суду 08.06.06, фактично на підприємстві працевлаштовані у 2003 році 2 інваліда та необхідно було працевлаштувати у 2003 році 3 інвалідів, підприємство мало перерахувати штрафні санкції за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда за 2003 рік у сумі 2101 грн. 49 коп.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році у розмірі 2101 грн. 49 коп.
Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, визначеними вище органами, у 2003 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність робочих місць для інвалідів. З довідок позивача від 03.04.06 № 03-01/1121 та № 03-01/1123 вбачається, що підприємство не інформувало Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, не проводило атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів. З довідок Антрацитівського міського центру зайнятості від 10.11.05 № 3/03-1988, від 04.05.06 № 3/03-927
та від 17.05.06 № 3/03-1011 вбачається, що у 2003 році підприємство не надавало звіти за формою 3-ПН з інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів . З довідки Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської райдержадміністрації від 11.11.05 № 18-1513, від 19.05.06 № 18-754 вбачається, що у 2003 році підприємство не надавало інформацію про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, у колективному договорі не було включено заходів щодо створення робочих місць для інвалідів.
Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Згідно зі ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що у 2003 році підприємством розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносились в колективний договір; підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, позивачем доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 2101 грн. 49 коп. , але у задоволенні позову в цій частині позовних вимог слід відмовити з огляду на наступне.
До спірних правовідносин сторін необхідно застосувати приписи статті 250 Господарського Кодексу України. Згідно з пунктом 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського Кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи випливає наступне: оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2003 рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2004 року. А отже, припис статті 250 Господарського Кодексу України має бути застосовано до спірних правовідносин сторін зі справи. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. (На час виникнення спірних правовідносин сторін таких випадків законодавство не передбачало.) Позов подано до суду 13.04.06. З матеріалів справи вбачається, що звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2003 рік отриманий позивачем 02.02.04 (відмітка позивача на звіті –а.с.21) та позов про стягнення штрафних санкцій подано відділенням Фонду пізніш як через шість місяців з дня виявлення порушення - 16.04.04. (Шість місяців з дня виявлення порушення сплинули 16.10.04.) Відповідно до чинного законодавства штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним; підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.04, але самостійно не сплатило; датою виявлення порушення слід вважати 16.04.04.
Враховуючи вищевикладене, у задоволені позову в частині стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2003 рік у сумі 2101 грн. 49 коп. слід відмовити.
Провадження у справі щодо решти позовних вимог слід закрити з огляду на наступне.
Заявою від 07.06.06 № 03-01/2259 позивач відмовився від позову в частині стягнення
несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування за 2003 рік інвалідів на суму 2101 грн. 49 коп. та просить стягнути з відповідача штрафні санкції за 2003 рік у сумі 2101 грн. 49 коп..
Згідно зі ст.ст. 51, 136 КАС України позивач вправі відмовитись від адміністративного позову, а суд прийняти відмову від адміністративного позову за умови, що ці дії не суперечать закону та не порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Позивач у судовому засіданні 08.06.06 ознайомлений з правовими наслідками часткової відмови від позову. З огляду на наведене, вказана часткова відмова позивача від адміністративного позову прийнята судом, за таких обставин, провадження у справі щодо позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій за 2003 рік у сумі 2101 грн. 49 коп. слід закрити відповідно до п. 2 ч.1 ст. 157 КАС України.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 157, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в :
1. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2003 рік у сумі 2101 грн. 49 коп.
2. Провадження у справі щодо решти позовних вимог закрити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 16.06.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.Л. Доманська