УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/881/13Головуючий суду першої інстанції:Морозова Л.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"03" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівРоманової Л.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 19 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просив стягнути з відповідачки грошові кошти - доходи, які вона отримала або могла отримати за незаконне володіння нею майном - блок вагонами.

В ході розгляду справи позивач уточнював позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти в сумі 29 312 000 грн., посилаючись на положення ст.390, ч.1 ст. 1214 ЦК України (а.с.93-94, 123-124).

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 1998 році ОСОБА_6 був наданий дозвіл на розміщення блок-вагонів на земельній ділянці по АДРЕСА_1. Після їх придбання позивач особисто розмістив блок-вагони на земельній ділянці та обладнав їх входами, вікнами, сантехнікою для прийому відпочиваючих. У 2002 році ці об'єкти були інвентаризовані про що був виданий технічний паспорт.

ОСОБА_7 12 років незаконно володіла майном, що належить позивачу на праві власності - блок-вагонами, розташованими по АДРЕСА_1. Відповідачка розміщувала у вказаних блок-вагонах відпочиваючих та отримувала за вказані послуги грошові кошти. Враховуючи рикові ціни по прийому відпочиваючих (приживання з годуванням) за період з 14.07.2000 року до квітня 2013 року ( за 4580 днів) від незаконного володіння вказаним майном, маючи 40 койко місць відповідачка отримала та могла отримати дохід у розмірі 29312000 грн., який позивач на підставі ст. 390 та ч.1 1214 ЦК України і просить стягнути на свою користь.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 19 квітня 2013 року у позові відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не врахував наявність в матеріалах справи письмових доказів про протиправне володіння відповідачкою належних позивачу блок вагонів та здійснення нею діяльності по прийму відпочиваючих, починаючи з 1997 року.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, не вирішив питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції, не врахувавши надані позивачем письмові докази, зокрема і оглянуті на місці блок-вагони, дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи і не застосував до спірних правовідносин положення закону, які підлягали застосуванню.

В апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Також апелянт зазначає, що суд не надав оцінки наданим позивачем доказам і не з'ясував обставин, які мають значення для вирішення справи, а також помилково вважав відповідача добросовісним набувачем, застосувавши положення ч. 2 ст. 390 ЦК України.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції фактично не розглянув вимог позивача, заявлених на підставі глави 83 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника відповідачки, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 1997 року придбав домоволодіння по АДРЕСА_1.

07 травня 1997 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_7 придбала 3/5 частки домоволодіння по АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Судацького міського суду АР Крим від 26 вересня 2012 року, яке набрало законної сили, встановлено незаконне володіння відповідачем об'єктами (битовок - будівельних блок - вагонів) під літ. «А-2», «Б-2», «Е», «Ж» домоволодіння по АДРЕСА_1, зобов'язано її повернути вказані об'єкти ОСОБА_6 та привести їх у первісний стан (а.с.23-27).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем заявлених вимог.

З таким висновком погоджується колегія суддів виходячи з такого.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

За правилами ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

З точки зору процесуального права (ст. 10, 60 ЦПК України) позивач має довести обставини, які свідчать про те, що безпідставний набувач реально одержав або міг одержати доходи від володіння спірними будівельними блок-вагонами.

Проте, позивачем фактичних даних, на підставі яких можливо було б встановити такі обставини, суду не надані.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В позовній заяві ОСОБА_6 посилається на те, що відповідачка отримала та могла отримати дохід в розмірі 29 312 000 грн. від надання послуг з тимчасового розміщення (проживання).

Відповідно до п. 3 Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), затвердженого КМ України від 15 березня 2006 року № 297 Послуги з тимчасового розміщення (проживання) - це діяльність юридичної та фізичної особи з надання місця для ночівлі у засобі розміщення за плату, а також інша діяльність, пов'язана з тимчасовим розміщенням (проживанням), передбачена законом.

Відповідно до рішення Судацької міської ради АР Крим № 216 07 травня 1998 року (а.с. 113), на яке посилається позивач, ОСОБА_6 був наданий дозвіл на установку збірних блок-вагонів для проживання сімей співвласників та будівельників на час будівництва житлового будинку строком на три роки.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, а саме з рішення Судацької міської ради АР Крим № 216 позивачем були встановлені блок-вагоні для проживання сім'ї та будівельників на час будівництва будинку, що не можна віднести до послуг з тимчасового розміщення (проживання).

Крім того, відповідно до технічного паспорту від 28 березня 2007 року об'єкти (битовки - будівельні блок - вагони) під літ. «А-2», «Б-2», «Е», «Ж» домоволодіння по АДРЕСА_1, за незаконне володіння якими позивач просить стягнути з відповідачки 29 312 000 грн., не введені в експлуатацію (а.с.18 зворот).

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про можливість використання вказаного майна для надання вищезазначених послуг та отримання відповідачкою чи можливості отримати від здавання будівельних блок-вагонів відпочиваючим доходу за період 14.07.2000 року до квітня 2013 року (за 4580 днів) у розмірі 29312000 грн.

Безперечно не свідчить про це також заява ОСОБА_7 від 10 травня 2000 року про роз'яснення ували Судацього міського суду від 26 квітня 2000 року щодо заборони здійснювати будь-які будівельні та інші дії на земельній ділянці по АДРЕСА_1, ухвала Судацього міського суду АР Крим від 15 травня 2000 року, а також постанова про відмову у порушенні кримінальної справи від 10 червня 2005 року стосовно співробітників міліції.

Не є підтвердженням заявлених позивачем вимог і письмові пояснення ОСОБА_7 від 18 грудня 2008 року (а.с.73 оборот), в яких вона вказує про те, що протягом 1997 до 1999 року відповідач разом з позивачем вели сумісне господарство та працювали по прийому відпочиваючих, копія паспорту житла, що передається в найом відпочиваючим та платіжні документи на ім'я ОСОБА_7, оскільки вони датовані 1997-1999 роками, тобто до того часу, з якого позивач просить стягнути з відповідачки дохід. Також не можна визнати належними доказами письмові замітки щодо вартості проживання відпочиваючих, які датовані серпнем, однак не місять відомостей стосовно року їх здійснення (а.с.95-104).

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7І грошових коштів в сумі 29 312 000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вирішив питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, що призвело до неправильного вирішення справи є неспроможними. Суд першої інстанції виконав вимоги ст. 214 ЦПК України і порушень процесуального права, які б привели до неправильного вирішення справи, колегію суддів не встановлено.

Також не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду посилання апелянта на те, що суд надав неналежну оцінку доказам і помилково вважав відповідача добросовісним набувачем, оскільки суд відмовив у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю позивачем, а згідно ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Неспроможними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично не розглянув вимог ОСОБА_6, заявлених на підставі глави 83 ЦК України.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_6 вбачається, що предметом позову є відшкодування відповідачкою доходів, які вона одержала або могла одержати від майна - блок-вагонів, яким володіє без достатньої правової підстави, в сумі 29 312 000 грн., з посиланнями позивачем на застосування до спірних правовідносин положень ст.390, ч.1 ст. 1214 ЦК України (а.с.93-94, 123-124).

Вказані вимоги були розглянуті судом та ухвалене рішення про відмову у їх задоволенні, а тому підстави вважати, що судом першої інстанції не в повному обсязі розглянутий позов відсутні.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 19 квітня 2013 року - відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 19 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

Т.С. Авраміді Л.В. Романова А.П. Приходченко