У Х В А Л А

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ      

       13 грудня 2006 року                                                                  м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про переведення прав та обов'язків покупця; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи - Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання договору дарування недійсним,  

в с т а н о в и л а :

У лютому 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як співвласників будинку АДРЕСА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на частину будинку та користуванні земельною ділянкою, на якій розташований будинок. На обґрунтування своїх вимог позивач указував, що він є власником 16/32 частин зазначеного будинку (квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2 будинку),  відповідачам належить квартира НОМЕР_3 цього будинку, а земельна ділянка знаходиться в спільному користуванні. Відповідачі без його згоди самовільно збудували прибудову, яка прилягає до стіни його квартири, зруйнували сарай та частину належного йому  підсобного приміщення (1-9). У зв'язку із цим ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідачів відновити частину зруйнованого приміщення, знести самовільно збудовану прибудову та відновити сарай.

У березні 2003 року аналогічні вимоги ОСОБА_1 пред'явив до ОСОБА_2 як співвласника будинку з ¼ часткою у власності. 

У червні 2003 року позивач, уточнивши позовні вимоги, просив виключити з числа відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, оскільки останні шляхом укладення договорів дарування та купівлі-продажу відступили свої частки в будинку ОСОБА_2, якому у зв'язку з укладеними угодами належало 8/32 частин спірного будинку. При цьому ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди та зобов'язати відновити частину зруйнованого приміщення, знести самовільно збудовану прибудову та відновити сарай.

У цьому ж місяці позивач доповнив свої вимоги та пред'явив позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 - про переведення прав та обов'язків покупця, зазначаючи, що продаж ОСОБА_2 частини будинку, яка належала ОСОБА_3, здійснено з порушенням вимог закону, оскільки ОСОБА_1 не повідомили як співвласника будинку про продаж такої частки, у зв'язку з чим він не зміг її викупити, маючи право привілейованого придбання. Тому ОСОБА_1 просив суд перевести на нього права та обов'язки покупця проданої ОСОБА_2 частини будинку відповідно до договору від 29 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4.

У травні 2004 року ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги та просив виділити йому в натурі ½ частину спірного будинку та стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості 3/32 частини будинку, які неможливо виділити в натурі.

У червні 2003 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дарування частини будинку від 23 червня 2000 року, укладеного між нею та відповідачем, удаваною угодою на підставі статті 58 ЦК України (1963 року), тому що її укладено для приховання договору купівлі-продажу частини будинку, який відбувся. Також просила визнати договір купівлі-продажу частини будинку, який було приховано договором дарування, недійсним у зв'язку з невиконанням покупцем його умов щодо повного розрахунку, оскільки ОСОБА_1 не доплачено 1500 доларів США. При цьому в інтересах позивачки діяв ОСОБА_2. 

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 серпня 2003 року об'єднанні в одне провадження цивільні справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 - про переведення прав та обов'язків покупця та за  позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 - про визнання договору дарування недійсним.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2004 року виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на частину будинку та права користування земельною ділянкою.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 лютого 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2005 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Визнано договір дарування від 23 червня 2000 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, удаваною угодою, встановлено, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу 12/23 частин будинку АДРЕСА_1, вчинений за 103312 грн. 50 коп., а зазначений договір визнано недійсним. Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 95156 грн.25 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення, постановлені в справі, а справу направити на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд  перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 338 ЦПК України передбачено підстави для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд, серед яких є порушення або неправильне застосування норм процесуального права, за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таких підстав під час касаційного провадження в справі виявлено не було.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а правильне по суті і справедливе рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2005 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                  М.Г.Пінчук

Судді:                                                                            Ю.В.Прокопчук

                                                                                       Ю.Г.Тітов

                                                                                       А.В.Костенко

                                                                  Н.П.Лященко