Справа № 2-9/2008 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

25 липня 2008 року                              Хортицький районний суд м. Запоріжжя

 у складі головуючого судді               Бондаренко І.В.

при секретарі                                      Биковій С.Б.

            розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ НВО «Укрпромекологія», третя особа - Олійник Ю.С., про визнання наказу про звільнення недійсним, зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

            Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі, потім змінив позовні вимоги на визнання наказу про його звільнення №36-О від 11.07.2005 року на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України недійсним, зміну формулювання звільнення на ч.1 ст.38 КЗпП України - за власним бажанням, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції в загальній сумі 29470 грн., та моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням в сумі 10000 грн.. Крім того, позивач просить поновити йому строк для звернення до суду з цим позовом, оскільки місячний строк він пропустив по причині своєї юридичної неграмотності та неякісної юридичної допомоги, а також звертався з цього приводу до прокуратури.

            Представник відповідача з позовними вимогами не погодилась в повному обсязі та пояснила, що звільнення позивача 11.07.2005 року за ст.40 ч.4 КЗпП України є законним, оскільки позивач, який працював на фірмі охоронцем,  08.07.2005 року самовільно покинув місце роботи, а 11.07.2005 року взагалі не вийшов на роботу. Вона підтвердила той факт, що ТОВ НВО «Укрпромекологія» 08.07.2005 року дійсно змінила охоронців, а позивачу було запропоновано перейти охоронцем в іншу фірму, але він відмовився та на роботу не вийшов. Просила, також, відмовити в позові у зв»язку з пропуском строку звернення до суду.

            Третя особа - директор ТОВ НВО «Укрпромекологія» Олійник Ю.С.  жодного разу в судові засідання не з»явився, пояснень та заперечень по позову не надав.

            В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював в ТОВ НВО «Укрпромекологія» з 17.11.2003 року охоронцем, а з 01.09.2004 року - старшим охоронцем.

            Згідно встановленого керівництвом служби охорони ТОВ НВО «Укрпромекологія» графіку чергування охоронців, в липні 2005 року охоронці по двоє осіб чергували одну добу через три доби. Вказаний графік складався керівником служби охорони самостійно, керівництвом ТОВ «Укрпромекологія» не затверджувався, проте усі охоронці з ним обов»язково ознайомлювались.

            Вказані обставини сторони не оспорюють.

            08.07.2005 року позивач разом зі своїм напарником у 8-30  прийшли на роботу до ТОВ «Укрпромекологія» на своє чергування згідно графіку, проте на своєму робочому місці виявили інших охоронців. Їх викликали до начальника охорони фірми ОСОБА_6, де знаходився і директор фірми Олійник Ю.С., та повідомили, що фірма їх послуг більше не потребує, уся охорона на фірмі замінена - укладено контракт з охоронною фірмою. Позивачу а також іншим охоронцям було запропоновано написати заяви про звільнення за власним бажанням. Інші охоронці написали такі заяви і були звільнені на підставі ст.38 КЗпП України, а ОСОБА_1 відмовився писати таку заяву.

            Позивач пояснив, що в цей день він повернувся на своє робоче місце, але нова охорона випроводила його за територію фірми.

            Наступне чергування ОСОБА_1 за графіком було 12.07.2005 року, і коли він прийшов на чергування 12.07.2005 року на 8-30, то дізнався, що його звільнено наказом директора Олійник Ю.С. №36-О від 11.07.2005 року за прогул на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України. З даним наказом його ознайомлено тільки 19.07.2005 року, тоді ж він отримав трудову книжку/а.с.57,58/.

            Він звернувся до адвоката за правовою допомогою з приводу поновлення на роботі, і адвокат йому пояснив, що з цього приводу йому треба звернутись до прокуратури, що він і зробив.

            Отримавши в серпні 2005 року відповідь з прокуратури Шевченківського району м.Запоріжжя про те, що з цього приводу йому треба звернутись до суду не пізніше одного місяця з дня вручення йому копії наказу та трудової книжки /а.с.41/, він відразу ж подав позов до суду про поновлення на роботі - 23.08.2005 року. При цьому він дізнався, що пропустив місячний трок звернення до суду.

            Таким чином, пропущений строк для звернення до суду з питань поновлення на роботі ОСОБА_1 складає 4 дні.

            З наданих суду відповідачем матеріалів звільнення ОСОБА_1 вбачається, що згідно наказу №36-О від 11.07.2005 року, ОСОБА_1 звільнений за те, що 08.07.2005 року самовільно покинув робоче місце і був відсутній на ньому більше трьох годин/ а.с.9/.

            Крім того, 11.07.2005 року генеральним директором Олійник Ю.С. видано ще один наказ №46-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст.40 п.4 КЗпП України за прогул /а.с.10/.

            Суду надані акти від 08.07.2005 року /а.с.22/ та від 11.07.2005 року /а.с.23/, складені працівниками ТОВ НВО «Укрпромекологія» про те, що у вказані дні вони перевірили наявність ОСОБА_1 на робочому місці. 08.07.2005 року його на робочому місці не було, а 11.07.2005 року він прийшов на роботу о 10-30, а пішов з роботи об 11-30, не пояснивши причин свого уходу.

            Працівників, які підписали ці акти, допитати в судовому засіданні не було можливості, оскільки за поясненням представника відповідача, ці люди у фірмі вже не працюють, їх адрес у відповідача немає.

            Згідно службової записки керівника служби охорони ОСОБА_6 без дати/а.с.24/, він просить вважати прогулом для охоронця ОСОБА_1  08.07.2005 року, оскільки він прийшов на роботу, але не заступив на зміну.

            Згідно службової записки заступника генерального директора Сайко В.Є. від 11.07.2005 року /а.с.25/, ОСОБА_1 не заступив на чергування 08.07.2005 року та 11.07.2005 року.

            Згідно акту від 11.07.2005 року /а.с.26/, ОСОБА_1 причини своєї відмови заступити на чергування 08.07.2005 року та 11.07.2005 року у письмовій формі у присутності свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 викласти відмовився.

            Згідно протоколів зборів представників трудового колективу ТОВ НВО «Укрпромекологія» від 08.07.2005 року та від 11.07.2005 року /а.с.28,29/, на яких були присутні три працівники та генеральний директор Олійник Ю.С., проте був відсутній ОСОБА_1, трудовий колектив дав згоду за звільнення ОСОБА_1 за прогули.

            Згідно наданого табелю обліку робочого часу за липень 2005 року /а.с.30/, ОСОБА_1 08.07.2005 року та 11.07.2005 року має прогули.

            Згідно довідки про заробітну плату /а.с.31/, за два останні місяці перед звільненням середня заробітна плата ОСОБА_1 складала 596,17 грн..

            Свідок ОСОБА_6 /а.с.88-89/ суду повідомив, що в 2005 році він працював начальником служби охорони в ТОВ НВО «Укрпромекологія», ОСОБА_1 в той час працював охоронцем та знаходився у нього у підпорядкуванні. Графік чергування та табелі обліку робочого часу для охорони складав він, при цьому графік був неофіційний, без відповідного оформлення та затвердження керівництвом, написаний ручкою в зошиті,  графік чергування був добу через троє.

В червні 2005 року директор Олійник Ю.С. сказав йому, що охорону потрібно міняти.        По оголошенню у газетах була знайдена охоронна фірма, з якою було укладено відповідний контракт, і директор Олійник Ю.С. сказав йому, що 08.07.2005 року вже буде заступати на роботу інша охорона. Попереднім охоронцям, серед яких були і ОСОБА_1 та ОСОБА_7, про ці обставини повідомили лише вранці 08.07.2005 року, коли вони прийшли заступати на свою зміну, але працювали вже інші охоронці.  Гендиректор Олійник Ю.С. в цей день їм сказав, що їх послуги фірмі вже не потрібні та наказав покинути територію фірми. При цьому, охоронцям було запропоновано  написати заяви про звільнення за власним бажанням. Двоє охоронців погодились та написали такі заяви, а ОСОБА_1 відмовився писати заяву та звільнятись. Нова охорона випроводила ОСОБА_1 за межі території фірми. Олійник Ю.С. наказав ОСОБА_6 написати службові записки про відсутність ОСОБА_1 на робочому місця 08.07.2005 року та 11.07.2005 року. Він написав такі записки, оскільки боявся власного звільнення, але потім звільнився за власним бажанням.

При цьому, 11.07.2005 року ОСОБА_1 не повинен був виходити на роботу, за графіком була не його зміна, за графіком наступний після 08.07.2005 року  робочий день позивача мав бути 12.07.2005 року.

Крім цього, свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що при звільненні на охоронців директор здійснював тиск. При складанні актів від 08.07.2005 року та від 11.07.2005 року працівники фірми фактично не складали ці акти, їх примусили ставити на них підписи, як не було і зборів трудового колективу щодо звільнення ОСОБА_1.

Свідок  ОСОБА_8/а.с.87/ суду пояснив, що у липні 2005 року він працював в ТОВ «Укрпромекологія» охоронцем, працював одночасно з ОСОБА_1. 08.07.2005 року свідок прийшов на роботу після відпустки дізнатись, коли йому виходити на зміну. На фірмі йому та іншим охоронцям сказали, що їх робота керівництво не влаштовує, тому найнята інша охорона, а їм запропоновано звільнитись за власним бажанням. Спочатку усі не хотіли писати такі заяви, але врешті решт  після здійсненого на них тиску він  та інші охоронці написали заяви та звільнились за власним бажанням, а ОСОБА_1 категорично відмовився звільнятись. На ОСОБА_1 керівник фірми здійснював тиск, лякав, що звільнить його «за статтею», якщо він не звільниться сам. Також свідок пояснив, що 08.07.2005 року ОСОБА_1 не дали заступити на зміну, оскільки вже стояла інша охорона.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що 08.07.2005 року вони з ОСОБА_1 прийшли заступити на зміну, але на фірмі вже стояла інша охорона, директор Олійник Ю.С. наказав усім охоронцям, яких в цей день викликали на фірму, писати заяви за власним бажанням, і усі крім нього та ОСОБА_1 написали такі заяви та звільнились. Їм з ОСОБА_1 погрожували звільнити «за статтею», якщо вони не напишуть заяви за власним бажанням. Після цього 08.07.2005 року нова охорона вивела їх з ОСОБА_1 за межі фірми, вони постояли кілька часу та пішли додому. Наступна їх зміна за графіком мала бути 12.07.2005 року, але коли вони прийшли в цей день знову на фірму, їм повідомили, що вони будуть звільнені «за статтею», але в цей день наказу про звільнення ще не було, на разі, їх з ним не ознайомили. 19.07.2005 року їх ознайомили з наказом про звільнення та видали трудові книжки.

Позивач вважає, що його звільнення є незаконним, і, крім того, розгляд його позову про поновлення на роботі затягнувся з вини відповідача, який оскаржував ухвалу апеляційного суду про скасування попереднього рішення по цій справі, крім того, за вини відповідача розгляд справи декілька разів відкладався, тому з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу - з липня 2005 року по червень 2008 року, з розрахунку середнього заробітку за останні перед звільненням місяці в сумі 580 грн., а також з урахуванням індексу інфляції згідно довідки управління статистики, у загальній сумі - 29470 грн..

Позивач, також, вважає, що цим звільненням йому завдано моральну шкоду в сумі 10000 грн., яка полягає у душевних стражданнях, пов»язаних з незаконністю звільнення, з втратою заробітку, що призвело до непорозумінь у сім»ї та зміни укладу життя, до пошуків нової роботи. Позивач пояснив, що за увесь час з дня звільнення він офіційно ніде не працевлаштувався, періодично підробляв на ринках, на будівельник та вантажних роботах, де платили погодинно. Коли працедавці вимагали у нього трудову книжку для оформлення, то побачивши причину звільнення з попереднього місця роботи відмовляли йому в прийомі на роботу. При цьому позивач не може конкретно вказати назви підприємств або організацій, в яких йому було відмовлено у працевлаштуванні у зв»язку з записом у трудовій книжці.

Сторони, також, не надали суду доказів того, що за час після звільнення ОСОБА_1 мав якийсь дохід, та про розмір цього доходу.

Крім того, наприкінці судового розгляду справи  представник відповідача пояснила, що 08.07.2005 року  керівництво «Укрпромекології» пропонувало ОСОБА_1 І.Є. перейти на роботу до фірми, з якою був укладений договір про охорону, проте він відмовився від цього працевлаштування.

ОСОБА_1 вказані обставини оспорює, а представник відповідача не надала жодного доказу в обґрунтування цих обставин.

Вислухавши сторони, свідків та дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.232 КЗпП України, спори про поновлення на роботі або зміну формулювання звільнення розглядаються судами.

У відповідності до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, при цьому на його користь стягується середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу, якщо трудовий спір розглядається більше року не з вини працівника. Крім того, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним орган, який розглядає трудовий спір, зобов»язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності до формулювання за чинним законодавством та з посиланням на відповідну статтю закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працівнику у працевлаштуванні, орган, який розглядає справу, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відповідності до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутись до суду з питань поновлення на роботі в місячний строк з дня вручення йому  копії наказу про звільнення та трудової книжки, а з питань вирішення інших трудових спорів - у тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатись про порушення свого права.

Суд вважає доведеним те, що наказ №36-О від 11.07.2005 року, виданий генеральним директором ТОВ НВО «Укрпромекологія» Олійник Ю.С. про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогули, є незаконним, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено те, що вказаний наказ не містить конкретний час прогулу позивача; акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі 08.07.2005 року та 11.07.2005 року без поважних причин не відповідають дійсності, оскільки складені під тиском керівництва фірми; що 08.07.2005 року ОСОБА_1 не мав змоги приступити до роботи, оскільки працювала нова охорона і усім попереднім охоронцям було запропоновано звільнитись за власним бажанням, що частина з них і зробила; 11.07.2005 року ОСОБА_1 не повинен був взагалі виходити на роботу, оскільки в цей день за графіком була не його зміна; колишній начальник охорони ОСОБА_6 пояснив, що службові записки про прогули позивача  були написані  ним під тиском керівника Олійник Ю.С..

Крім того, суд ставить під сумнів надані протоколи зборів трудового колективу з питань надання згоди на звільнення ОСОБА_1 від 08.07.2005 року та від 11.07.2005 року, оскільки незрозуміло, в який саме робочий час в ці дні вони проводились, яким чином ОСОБА_1 був повідомлений про їх проведення, тому що 08.07.2005 року він ще з ранку був видалений з території фірми, а 11.07.2005 року його взагалі не повинно було бути на роботі.

При цьому у суда немає підстав ставити під сумнів пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, принаймі, представник відповідача ніяким чином їх доводи не спростував.

Суд приходить до висновку про те, що в даному випадку ОСОБА_1 був звільнений за прогули тільки у зв»язку з тим, що відмовився звільнятись за власним бажанням.

Проте, оскільки позивач змінив позовні вимоги і не бажає поновлення на роботі, причину його звільнення належить змінити і вважати його звільненим за власним бажанням, на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, про що необхідно внести відповідний запис до трудової книжки.

Крім того, суд вважає, що позивач при поданні позову про поновлення на роботі пропустив місячний термін усього на чотири дні, що є несуттєвим порушенням термінів, та з поважних причин, оскільки звертався до прокуратури та отримав неякісну юридичну допомогу. Вказані обставини суд визнає поважними та вважає необхідним поновлення позивачу пропущеного строку для подачі позову про поновлення на роботі.

При цьому, враховуючи зміну позовних вимог, тримісячний строк для звернення до суду з таким позовом позивачем не пропущений.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд враховує те, що позивач з часу звільнення офіційно не працевлаштований, підробляє без належного оформлення, оскільки має запис в трудовій книжці про звільнення за прогули, його доходи мають мінливий, періодичний характер. Суд вважає, що цей запис був перешкодою позивачу для належного працевлаштування, на разі, суду не надано доказів того, що таких перешкод ОСОБА_1 не мав, тому суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь його час, оскільки тривалий розгляд вказаного трудового спору проходив не з вини позивача.

Проте, суд вважає, що розрахунок середнього заробітку повинен виходити з розміру середнього заробітку за два останніх місяця перед звільненням ОСОБА_1 - за травень-червень 2005 року /а.с.31/, який складає 596,17 грн.. Таким чином, час вимушеного прогулу становить: серпень - грудень 2005 року, січень - грудень 2006 року, січень-грудень 2007 року, та січень-червень 2008 року, всього 36 місяців, які помножити на 596,17 грн. і сума становить 21462,12 грн..

В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції позивачу необхідно відмовити, оскільки нормами КЗпП України, якими регулюється виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, стягнення з урахуванням індексу інфляції не передбачено.

У відповідності до ст.237-1 КЗпП України, якщо порушення законних прав працівника призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати моральну шкоду.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди на користь позивача, суд погоджується з тим, що звільнення ОСОБА_1 за ст.40 ч.4 КЗпП України, яке було незаконним, безумовно потягло за собою для нього стрес, душевні хвилювання, втрату нормального укладу його життя, та вимагало додаткових зусиль для заробітку коштів на своє утримання та утриманні сім»ї.

            При цьому, суд вважає, що саме визнання формулювання його звільнення незаконним та зміна цього формулювання, а також стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу само по собі вже є певною компенсацією моральних страждань позивача.

            Проте, суд враховує тривалий час розгляду вказаного трудового спору, в тому числі в зв»язку з позицією відповідача, а також безпосередні обставини  звільнення позивача, і тому приходить до висновку, що на його користь має бути стягнута моральна шкода в сумі 1000 грн..

            Також, з відповідача на користь позивача повинні бути стягнуті його витрати на сплату держмита в сумі 8,50 грн., а також судові витрати на користь держави.

            Керуючись ст.ст.10,60,208,212-218 ЦПК України, ст.ст.232,235,237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

            Позов задовольнити частково.

            Визнати незаконним наказ генерального директора ТОВ НВО «Укрпромекологія» Олійник Ю.С. №36-О від 11.07.2005 року в частині звільнення ОСОБА_1 за здійснення прогулу на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

            Вважати ОСОБА_1 звільненим з ТОВ НВО «Укрпромекологія» з 11.07.2005 року на підставі п.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

            Зобов»язати ТОВ НВО «Укрпромекологія» внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про його звільнення 11.07.2005 року на підставі п.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

            Стягнути з ТОВ НВО «Укрпромекологія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21462,12 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн., та судові витрати в сумі 8,50 грн., а всього стягнути 22470,62 грн. /двадцять дві тисячі чотириста сімдесят грн. 62 коп./.

            В іншій частині позовних вимог - відмовити.

            Стягнути з ТОВ НВО «Укрпромекологія» на користь держави судовий збір в сумі 224,62 грн., а також збір на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 30 грн..

            На рішення протягом 10 днів з дня його проголошення може бути подана заява про його апеляційне оскарження, а апеляційна скарга - протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

            Суддя