АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження 22-ц/744/6882/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Соловйов І.М.

Справа № 431/1084/12 Доповідач - Петренко І.О.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.

при секретарі - Філіпповій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Петриківський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації та виселення фізичних осіб з житлового будинку, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_2, Хутірська сільська рада Петриківського району дніпропетровської області, Державний нотаріус Петриківської державної нотаріальної контори Могильна Людмила Григорівна, Дніпропетровське обласне КП Дніпродзержинського Бюро Технічної Інвентаризації про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на частку майна в порядку спадкування за законом, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_3, Хутірська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області, Державний нотаріус Петриківської державної нотаріальної контори Могильна Людмила Григорівна, Дніпропетровське обласне КП Дніпродзержинського Бюро Технічної Інвентаризації про визнання договору дарування недійсним, та визнання права власності на частку майна в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_3, ОСОБА_4 та виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4; зобов'язати Петриківський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до договору дарування житлового будинку посвідченому державним нотаріусом, ОСОБА_7, мати позивачки, передала у власність (подарувала) їй житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Рішення ОСОБА_7 обумовлювалося, як зазначає позивачка, тим що саме позивачка багато років доглядала її, при цьому відповідачі, які проживали разом з нею, ніякої уваги та розуміння до потреб старої людини не приділяли. Навіть коли ОСОБА_7 у 2003 році захворіла, ОСОБА_4 відмовилася її доглядати, посилаючись на те, що в неї є своя мати, у зв'язку з чим забрала мати до свого місця проживання в АДРЕСА_2, де до самої смерті доглядала за нею. У зв'язку з хворобою матері пов'язаною з захворюванням ніг виникли незручності у її пересування, а тому виникла необхідність видачі доручення на укладення договору дарування, який і був укладений. Про факт дарування відповідачам було відомо, які спочатку, як зазначає позивачка, погоджувалися сплатити частину вартості будинку, щоб вона як власник могла укласти з ними договір купівлі-продажу, але потім відмовилися. Таким чином протягом чотирьох років відповідачі вимог про розірвання договору дарування не пред'являли, виконати законні вимоги, а саме виїзд та зняття з реєстрації відмовлялися, чим протягом тривалого часу створювали перешкоди їй, як власнику, розпоряджатися своїм майном, оскільки вона та її сім'я була позбавлена права проживати в будинку, а вона ще й права його продати. При цьому відповідачі мають інше місце проживання: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_3, а ОСОБА_4 по АДРЕСА_4.

У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом (т.1 а.с. 65-69) (з урахуванням уточнень позовних вимог та просив ухвалити рішення, яким визнати недійсною довіреність видану ОСОБА_7 ОСОБА_5 посвідчену 29 травня 2008 року секретарем Хутірської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області за реєстровим №341; визнати недійсним договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_7 від імені якої діяла ОСОБА_5 за довіреністю, посвідченою 29 травня 2008 року секретарем Хутірської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області за реєстровим №341 і ОСОБА_1, посвідчений Державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л.Г. від 03 червня 2008 року; визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на майно, що належало його бабці ОСОБА_7 та його батькові ОСОБА_8, а саме на 1/2 частку житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21 березня 1974 року його батько ОСОБА_8 та мати ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюби вони почали проживати разом у діда та баби позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_9 та ОСОБА_7 за адресо АДРЕСА_1. Від цього шлюбу у них народилися діти ОСОБА_2, ОСОБА_16 та ОСОБА_3. Його дід ОСОБА_9, після своєї смерті ніяких заповітів, чи договорів дарування не залишив. Так само вчинив і його син - ОСОБА_8 - батько позивача за зустрічним позовом, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті його батька та від'їзду на постійне мешкання до свого чоловіка ОСОБА_1 у березні 1983 року, він став проживати з братами, матір'ю та ОСОБА_7 однією сім'єю разом. Усі вони намагалися зробити все для того, щоб забезпечити ОСОБА_7 спокійну, комфорту старість, тим більше, що вона майже постійно проживала разом з ними і до своєї смерті була зареєстрована АДРЕСА_1. Тому факт подання позову ОСОБА_1 став повною несподіванкою як для нього так і всієї його сім'ї. Про договір дарування він дізнався із первинного позову. Вважає, що темп діяльності ОСОБА_7 щодо дарування житлового будинку є несумісним з можливостями людини, яка померла через три місяці після оформлення договору дарування. Враховуючи той факт, що померла ОСОБА_7 є його рідною бабцею, а за померлим батьком ним фактично прийнято спадщину за вимогами статей 1266-1268 ЦК, ОСОБА_3 вважає, що у нього є право на звернення до суду з цим позовом, так як внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Окрім цього спадкоємиць, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК він не заявив про відмову від неї, а з його боку ніяких відмов від спадщини не було. Таким чином договір дарування підлягає визнанню недійсним. В підтвердження своїх вимог ОСОБА_3 також зазначив, що ОСОБА_7 не було відомо про те, що вона шляхом власноручної видачі 29 травня 2008 року у приміщенні Хутірської сільської ради доручення ОСОБА_5, в подальшому провела відчуження своєї частки домоволодіння, так як доручення посвідчене 29 травня 2008 року секретарем Хутірської сільської ради ОСОБА_11 видане начебто ОСОБА_7, як вказує позивач за зустрічним позовом, видане для оформлення документів, а не для дарування ОСОБА_1 спірного домоволодіння. Більш того вказане доручення підписано встановленою секретарем особою - ОСОБА_12. 03 червня 2008 року Державний нотаріус Петриківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, як вказує позивач за зустрічним позовом, всупереч вимогам законодавства усвідомлюючи протиправність своїх дій, посвідчує договір дарування житлового будинку між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарована) на підставі доручення начебто виданого ОСОБА_7 для оформлення документів, а не для дарування ОСОБА_1 Також вказане доручення не відповідає вимогам встановленим законодавством, а саме в самому тексті доручення відсутнє відображення (усного чи письмового) договору, воно не посвідчене нотаріусом, в ньому не вказано імені обдарованого. Таким чином, вважає, що тільки він з братом ОСОБА_2 мають право на спірний житловий будинок, так як фони фактично прийняли спадщину, місцем відкриття спадщини вважає місце реєстрації спадкодавця, тобто в АДРЕСА_1.

11 жовтня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з аналогічним зустрічним позовом (т.1 а.с. 106-111) (з урахуванням уточнень позовних вимог (т.2 а.с. 17-22) з таких же підстав та з аналогічними вимогами.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволені частково. Усунено перешкоди у користуванні ОСОБА_1 будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1. В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовлено. Зустрічні позовні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - залишені без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити, усунувши перешкоди у користуванні ОСОБА_1 будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати Петриківський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду в частині залишення без задоволення його зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення по суті його зустрічних позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті його зустрічних позовних вимог та в задоволенні первісного позову відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід відхилити , а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи житловий будинок по АДРЕСА_1 був збудований в 1953 році батьками позивачки - ОСОБА_9 , який помер у 1986 році , та матір»ю позивачки - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 01.09.1988 року на житловий будинок та відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок , виготовленого станом на 03.03.2008 року , власником житлового будинку по АДРЕСА_1 вказано ОСОБА_7 (т.2 а.с. 12, т.1 а.с. 8-13).

03 червня 2008 року між ОСОБА_7 (дарувальник) , від імені якої по довіреності посвідченій 29 травня 2008 року секретарем Хутірської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області за реєстровим №341 діє ОСОБА_5 , з однієї сторони та ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1. Даний договір посвідчений державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л.Г. (т.1 а.с. 7, т. 2 а.с.2).

Виходячи з вище наведеного суд першої інстанції дійшов до правильного висновку , що єдиним власником спірного домоволодіння являлась ОСОБА_7 , яка мала право на розпорядження ним за власним бажанням.

Відповідно до положень статей 1217, 1223 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують спадкоємці почергово, які визначені ст. ст.1261-1265 ЦК України.

Окільки після смерті ОСОБА_9 спадщина не відкривалась , так як право власності на спірне домоволодіння було отримано значно пізніше , її прийняти не могли , а ні дружина ОСОБА_7 , а ні його діти - ОСОБА_8 та ОСОБА_1

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, будь-яких заповітів не залишив, що сторони не заперечують. За своє життя він не оспорював право власності ОСОБА_7 на спірне домоволодіння .

Не оспорювали до даного свого звернення до суду право власності ОСОБА_7 на спірне домоволодіння і її онуки - позивачі за зустрічними позовами ОСОБА_10 та ОСОБА_10

Виходячи з вище наведеного , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_10 про визнання за ними права власності по 1\2 частині спірного домоволодіння за кожним , як за спадкоємцями , що прийняли спадщину , оскільки якщо за життя спадкодавець не набув права власності на спадщину , в даному випадку домоволодіння , то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_10 та ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування підписаного 03 червня 2008 року між ОСОБА_7 (дарувальник) , від імені якої по довіреності посвідченій 29.05.2008 року секретарем Хутірської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області за реєстровим №341 діє ОСОБА_5 , з однієї сторони та ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1, що був посвідчений державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л.Г. (т.1 а.с. 7, т. 2 а.с.2) , суд першої інстанції прийшов також до правильного висновку про відмову в задоволенні їх , оскільки твердження позивачів про те, що вказаний договір укладено з порушенням вимог законодавства спростовуються матеріалами справи та дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції доказами.

Доводи наведені в апеляційних скаргах ОСОБА_10 та ОСОБА_10 були предметом вивчення в суді першої інстанції , оскільки на цих доводах базувались їх зустрічні позовні вимоги.

Так , позивачі в зустрічних вимогах та в апеляційних скаргах вказували на те , що довіреність ОСОБА_7 була видана « для оформлення документів», без зазначення на кого саме оформлювати ці документи. При цьому позивачі за зустрічними позовами посилались на доручення, оригінал якого міститься у виконавчому комітеті Хутірської сільської ради, копія якого долучена до матеріалів справи, окрім того в тексті якого містяться неточності у імені довірителя (т. 2 а.с. 23).

Однак , відповідно до доручення, оригінал якого міститься в матеріалах спадкової справи та який було досліджено в судовому засіданні суду першої інстанції , копія якого долучена до матеріалів справи (т.2 а.с. 3), як і у вище вказаному дорученні , ОСОБА_7 уповноважує ОСОБА_5 оформити від її імені документи по даруванню належного їй на праві приватної власності житлового будинку з земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, дочці ОСОБА_1 , а також бути представником в усіх установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності з питань пов'язаних з відчуженням належного вищевказаного житлового будинку з земельною ділянкою, з усіма повноваженнями для виконання всіх юридично значущих дій та формальності пов'язані з даною довіреністю.

Згідно тексту вказаного доручення ОСОБА_7 видала загальну довіреність на вчинення загальних дій та уповноважила ОСОБА_14 саме "оформити документи по даруванню", а не підготувати документи, для оформлення договору дарування. З урахуванням вимог ч. 4 ст.720 ЦК в дорученні вказано кому необхідно здійснити дарування, а саме "дочці ОСОБА_1", при цьому для підготовки документів для дарування обов'язку для зазначення ПІБ обдарованого не вимагається. Також в тексті визначено право "бути представником з питань пов'язаних з відчуженням належного мені житлового будинку..., представляти інтереси у будь-яких установах, органах, в тому числі в органах нотаріату…, розписуватись за мене…, …подавати заяви стосовно мого сімейного стану". Такі заяви відповідно до вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України подаються тільки при посвідченні договорів, а не для виконання доручення по збору чи підготовці документів для укладання договорів. Окрім цього, доручення жодним чином не містить застережень щодо заборони відчуження, а навпаки довіритель надав представнику повноваження на всі дії, які вчиняються при договорі відчуження.

Обставини , що спростовують посилання в зустрічних позовах та в апеляційних скаргах на те, що доручення підписане встановленою секретарем особою з перевіреною дієздатністю - ОСОБА_7 були судом першої інстанції також вивчено і їм дана обґрунтована поясненнями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_15 оцінка в оскаржуваному рішенні.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_10 та ОСОБА_10 про те , що згідно до положень ст. 209 ЦК довіреність на вчинення правочину підлягає нотаріальному посвідченню, а саме повинно бути обов'язково посвідчене тільки нотаріусами визнати обґрунтованими також не можна.

Так , згідно до положень статей 1 та 37 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) обмежень щодо посвідчення довіреностей на розпорядження нерухомим майном ( , а саме на момент посвідчення зазначеного доручення 29 травня 2008 року ) у посадових осіб органів місцевого самоврядування не було. За змістом вказаних норм вимагається посвідчувати довіреності нотаріально, а не нотаріусами. Відповідні зміни по обмеженню щодо посвідчення довіреностей були внесені до ст. 245 ЦК України, ст.37 Закону України «Про нотаріат» лише на підставі Закону України від 03.03.2009 року № 1055-VІ.

Згідно до положень ст.1007 ЦК України обов'язком довірителя є видача повіреному довіреності на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Відповідно до положень ст.244 ЦК України , п.146 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, конкретно необхідної форми довіреності, як документа, немає, головне, щоб були письмово виражені повноваження особи, якій видається довіреність. У спірній довіреності зазначено всі дані, які вимагає закон: місце і дата складання, ПІБ і місце проживання представника і особи, яку представляють, надані повноваження, строк дії.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 і частково задовольняючи їх суд першої інстанції правильно виходив із того , що згідно до положень ч.1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житлом нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. З відома власника будинку (квартири) член його сім'ї має право вселяти в займане їм житло інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не вимагається. До членів сім'ї власника будинку відносяться особи, вказані в частині 2 статті 64 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 405 ЦК України. Припинення сімейних стосунків з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безвідплатне користування житлом до цих стосунків застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК України.

Підстави і порядок позбавлення членів сім'ї власника права користування житлами визначені в статті 157 ЖК України, якою встановлено, що члени сім'ї власника житлового будинку можуть бути виселені у випадках, передбачених частиною 1 статті 116 цього Кодексу. Виселення здійснюється в судовому порядку без надання іншого житла.

За змістом статті 116 ЖК України, виселення члена сім'ї наймача (власника) будинку і інших осіб, що проживають разом з ним, можливо у тому випадку, якщо вони систематично руйнують або псують житло, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині усунення перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_3, ОСОБА_4 та виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та в частині зобов'язання Петриківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1, - ОСОБА_3, ОСОБА_4 , оскільки в даному випадку сама по собі наявність зареєстрованих осіб не позбавляє права власника права користування і розпорядження майном шляхом його відчуження.

Виходячи з вище наведеного підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 не встановлено .

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку і про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 з урахуванням вимог статей 321, 391 ЦК України , оскільки останній з 15.01.1998 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_5, законних підстав проживання та користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 даним відповідачем не наведено, а з матеріалів справи таких не вбачається. Доводи наведені представником ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції про те , що за вище вказаною адресою житлового приміщення , де б міг би жити останній нічим не підтверджені і предметом вивчення в суді першої інстанції не були.

Виходячи в заведеного підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 не вбачається.

Таким чином , колегія суддів вважає , що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи , оскільки вони зводяться до не згоди з рішенням суду і були вивчені в суді першої інстанції і отримали оцінку суду.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,313,314,315 ЦПК України , колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити,

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення , однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів.

Судді