УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2013 року Справа № 78357/11

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Курильця А.Р.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату грошової допомоги на оздоровлення,-

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2011 ОСОБА_2 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила визнати дії відповідача Управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області щодо невиплати їй допомоги неправомірними; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату їй щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат відповідно до положень ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2010 рік.

Постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 лютого 2011 року заявлений позов задоволено, визнано дії відповідача Управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області щодо невиплати позивачу, як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат згідно ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними; зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі, передбаченому ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням ст.53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та виплаченої суми.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржив відповідач Управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду.

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що при винесенні рішення судом не враховані вимоги ст.62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови КМ України № 562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», при цьому останньою визначені конкретні суми щорічної допомоги на оздоровлення.

Окрім цього, під час розгляду справи судом не прийняті до уваги норми бюджетного законодавства; а також положення ст.ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці».

На підставі ст.197 КАС України розгляд наведеної справи проводиться в порядку письмового провадження, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Виносячи рішення по справі, суд виходив з того, що на підставі пріоритетності законів над підзаконними актами при виплаті розміру пенсій позивачеві підлягають застосуванню норми ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови КМ України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, позивач віднесена до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, являється інвалідом ІІІ групи, що підтверджується копіями відповідних посвідчень.

Відповідно до абзацу другого ч.4 ст.48 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІІ групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Згідно з ст.71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Постановою КМ України № 562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою керувався відповідач при виплаті позивачу допомоги, встановлені конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Цим Законом встановлено розмір таких виплат як кратну величину стосовно розміру мінімальної заробітної плати на час виплати.

Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що в розглядуваному випадку постанова КМ України № 562 від 12.07.2005р. не підлягає застосуванню, оскільки занижує розмір допомоги порівняно із ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та суперечить положенню ст.22 Конституції України, згідно якого звуження змісту чи обсягу існуючих прав та свобод не допускається.

З огляду на наведене та враховуючи загальні засади пріоритетності Закону України над підзаконними нормативно-правовими актами, застосуванню при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення позивачу підлягає ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому така допомога мала бути виплачена у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, через що дії відповідача щодо виплати допомоги в заниженому розмірі є неправомірними.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач як орган, на який покладено обов'язок по нарахуванню та виплаті такої допомоги, слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу суму недоплаченої щорічної разової допомоги на оздоровлення у відповідності до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат з врахуванням виплачених сум.

Також чинним законодавством в 2010 році не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, зокрема, для реалізації положень ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

Додатково колегія суддів враховує, що ст.3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З моменту прийняття КМ України № 562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою керувався відповідач при виплаті позивачу допомоги, встановлені нею розміри виплат залишились незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Також приписами ст.ст.62, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надано КМ України право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, яким, зокрема, є постанова КМ України № 987 від 20.06.2000р. «Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення», та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшувати їх та встановлювати у твердій сумі, що не відповідає Закону.

Іншими законами в 2010 році КМ України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише надано право здійснювати застосування норм, в яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, виходячи з реальних можливостей видаткової частини державного бюджету.

Слід зазначити, що згідно із ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, заявлені вимоги в частині зобов'язання провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік є підставними та обґрунтованими, через що заявлений позов підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.94, 160, 183-2, 195-197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 лютого 2011 року в адміністративній справі № 2а-576/11 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий : А.Р. Курилець

Судді : О.М. Гінда

В.Я. Качмар