Судове рішення #31868497

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7349/13 Справа № 423/2753/12 Головуючий у 1 й інстанції - Новік Д.І. Доповідач - Григорченко Е.І.

Категорія 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


02 вересня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:


головуючого - Григорченка Е.І.

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі - Глубоченко М.О.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Магдалинівський РС ГУ ДМС в Дніпропетровській області про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом зняття з реєстрації, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування удаваним (недійсним) правочином, визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння, як майна набутого в період шлюбу,


встановив:


ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року, де ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволення його позову, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені, визнано договір дарування від 03 грудня 2002 року житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 197 - недійсним.



Угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, посвідчену приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_8 від 03 грудня 2002 року, зареєстровану в реєстрі за № 197 відносно відчуження житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 вважати дійсною як договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 який належав ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, та який придбав ОСОБА_2 за грошові кошти в сумі 14 600 гривень.

Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої АДРЕСА_2, зареєстрованої АДРЕСА_1 право власності на 1/2 частину майна, набутого в період зареєстрованого шлюбу, а саме: житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, без виділення в натурі.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 січня 1993 року, який було розірвано 28 листопада 2011 року /а.с. 22, 23-24/.

03 грудня 2002 року між ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з однієї сторони, та ОСОБА_2, з іншої сторони, було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 подарували належний їм на праві спільної часткової власності житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 197 /а.с. 25, 26,27-30/.

ОСОБА_3 зареєстрована у спірному домоволодінні, однак фактично в ньому не проживає, оскільки з ОСОБА_2 розлучилась, і останній залишився проживати в ньому /а.с. 20-21/.

В судовому засіданні сторони визнали, що фактично між ОСОБА_2 та ОСОБА_9. ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір не дарування, а договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, що також підтверджується розпискою ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 14 600 гривень за продаж йому належного їм домоволодіння /а.с. 31/.

Отже, спірний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому відповідно до законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, що розмір часток кожного з подружжя при поділі спільного майна визнаються рівними.

Про оформлення саме договору дарування ОСОБА_3 дізналась в серпні-вересні 2011 року, під час розгляду питання про розлучення та вилучення нею з будинку документів на нього.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і задоволення позову ОСОБА_3, оскільки вона має право власності на 1/2 частку майна нажитого подружжям в період шлюбу, строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду нею не пропущений.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.



Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст.ст. 58, 59 ЦК України(1963року), ст.ст. 22, 28 КпШС України, які діяли на час виникнення правовідносин, ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, що ОСОБА_3 пропустила строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у позові ОСОБА_3 з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 дізналася про порушення її права, а саме про укладення ОСОБА_2 договору дарування будинку, отримавши у серпні-вересні 2011 року документи на будинок, під час вирішення питання щодо розлучення подружжя.

Належні та допустимі докази, які б підтверджували, що ОСОБА_3 знала про укладення договору дарування, суду не надано.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що в даному випадку строк, передбачений ст. 257 ЦК України, у межах якого позивач міг звернутися до суду з цими позовними вимогами, не сплинув.

Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -


ухвалив:


Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.


СУДДІ:


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація