Головуючий 1-ї інстанції: Харитонова Г.Л.

Категорія: ст.121 ч.1 КК України Доповідач Топчій Т.В.

УХВАЛА

іменем У к р а ї н и

14 травня 2013 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді ТопчійТ.В суддів Лупінової Л.М., Рибака В.Й.

секретаря Чіпігі Н.В.

за участю прокурора Максименко Н.Г.

засудженого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляції прокурора, який приймав участь при розгляді справи в суді та засудженого ОСОБА_1 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 лютого 2013 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Маріуполя Донецької області, громадянин України, вдівець, що має середню спеціальну освіту, не працює раніше судимий:

1) 27.06.1989 р. Центрально-міським судом м. Горлівки Донецької області за ст.142 ч.3 КК України до шести років позбавлення волі; 27.03.1995 р. звільнений з місць позбавлення волі за відбуттям строку покарання.

2) 05.08.1997 р. Іллічівським районним судом м. Маріуполя за ст.142 ч.3, ст.140 ч.3 КК України (у редакції 1961 р.) до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна; 20.12.2002 р. звільнений за постановою Селідівського міського суду Донецької області з місць позбавлення волі умовно-достроково на не відбутий строк на 1 рік 11 місяців 10 днів,

що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, -

визнаний винним та засуджений за ст.121 ч.1 КК України до п'яти років і трьох місяців позбавлення волі.

Відповідно до ст. 71 КК України приєднана не відбута частина покарання у вигляді трьох місяців за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05.08.1997 року, остаточно визначено покарання у вигляді п'яти років шести місяців позбавлення волі з відбуттям покарання у кримінально-виконавчому закладі закритого типу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 лютого 2013 року ОСОБА_1 засуджений за ст.121 ч.1 КК України до п'яти років і трьох місяців позбавлення волі, відповідно до ст.71 КК України призначено остаточне покарання у вигляді п'яти років шести місяців позбавлення волі з відбуттям у кримінально-виконавчій інспекції закритого типу.

25.07.2003 року, приблизно о 01 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля зупинки транспорту «вул.Покришкіна», розташованої по пр. Металлургів в Іллічівському районі м. Маріуполя, в процесі сварки з ОСОБА_3, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, з метою спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав одного удару скляною пляшкою, в область лівого ока ОСОБА_3, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення в склеру лівого ока, гемофтальма лівого ока, випадання склоподібного тіла, оболонок лівого ока, що викликали повну втрату зору на ліве око, множинні різані рани вік лівого ока, що викликали 35 відсотків постійної втрати загальної працездатності, рубець по нижньому краю лівої орбіти утворився на місці рани, що зажила, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, зв'язаних із стійкою витратою працездатності не менше чим на одну третину.

Не погодившись з вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18.02.2012 р. прокурор подав апеляцію, в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок м'якості. Постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним за ст.121 ч.1 КК України та призначити покарання у вигляді шести років позбавлення волі, відповідно до ст.71 ч.1 КК України за сукупністю вироків приєднати частково не відбуте покарання за вироком Іллічівського райсуду м. Маріуполя від 05.09.1997 р. у вигляді шести місяців позбавлення волі, та остаточно призначити покарання у вигляді шеси років шести місяців позбавлення волі в кримінально-виконавчому закладі закритого типу.

В своїй апеляції прокурор вказує, що суд першої інстанції безпідставно призначив засудженому ОСОБА_1 покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією статті, та за сукупністю вироків. При цьому, на думку прокурора, суд не врахував, що засуджений ОСОБА_1 вчинив умисний тяжкий злочин, тяжкість наслідків обумовлених втратою здоров'я потерпілим ОСОБА_3 та обставини, що обтяжують покарання засудженого, а саме рецидив злочинів та скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння. Вважає, що суд безпідставно врахував обставиною яка пом'якшує покарання засудженого, щиросердне розкаяння, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 під час судового слідства фактично не визнавав вину у вчиненому злочині, намагався уникнути кримінальної відповідальності та справедливого покарання.

В обґрунтування апеляційних вимог про призначення засудженому більш суворого покарання, прокурор вказує, що суд безпідставно визнав, що ОСОБА_1 працює монтажником в цеху № 617 Домнаремонт ММК ім. Ілліча, оскільки данні про наявність у засудженого роботи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Не погодившись з вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 18.02.2013 р. засуджений ОСОБА_1 подав апеляцію, в якій просить вирок суду скасувати, перекваліфікувати його дії на ст.123 КК України як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого ОСОБА_3, який 25.07.2003 року висловлювався нецензурно на його адресу, оскорбляв його, погрожував фізичною розправою, а потім вдарив його у обличчя кулаком, від чого він впав на землю. Через деякий час він покликав ОСОБА_3 відійти до ларька, під час розмови між ними знову виник конфлікт, він зрозумів, що ОСОБА_3 знову може його вдарити, та наніс йому удару по голові пляшкою з метою захиститися від його дій. Вважає, що він наніс удар потерпілому ОСОБА_3 в стані сильного душевного хвилювання. У вчиненому він щиросердно кається, приніс вибачення потерпілому. Крім іншого вказує, що вважає сумнівним той факт що 3 група інвалідності загального захворювання встановлена потерпілому згідно довідки МСЕК від 05.04.11 року була наслідком заподіяння йому тілесних ушкоджень 25.07.2003 року, також ставить під сумнів втрату потерпілим 1/3 працездатності від його дій.

Крім іншого, засуджений просить виключити посилання на обставину, що обтяжує його покарання, у вигляді вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. Вважає, що ця обставина не підтверджена результатами медичного огляду. Вважає, що при призначенні йому покарання не повинні застосовуватися вимоги ст. 71 КК України, оскільки з часу відбуття ним покарання за попереднім вироком минуло більше десяти років, протягом цього часу він не притягався до кримінальної відповідальності.

Вислухавши доповідача, прокурора, який не підтримав апеляційні вимоги, заявлені прокурором, що приймав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які підтримали апеляційні вимоги засудженого, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляції прокурора та засудженого задоволенню не підлягають за наступними підставами.

Колегія суддів вважає, що органами досудового слідства та судом була дана належна правова кваліфікація діям засудженого ОСОБА_1 якого обґрунтовано визнано винним в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень за ст. 121 ч.1 КК України, оскільки в наслідок його дій у потерпілого ОСОБА_3 виникла стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину.

Вирішуючи питання про апеляційні вимоги засудженого ОСОБА_1 в яких він оспорює правову кваліфікацію його дій, вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ст. 123 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, колегія суддів вважає їх безпідставними.

Обставини, за яких засудженим ОСОБА_1 був вчинений злочин, на думку колегії суддів, не дають підстав вважати, що під час вчинення злочину ОСОБА_1 перебував в такому емоційному стані, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. За рекомендаціями викладеними в п.23 постанови Пленуму ВСУ № 2 від 07.02.03 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 123 КК України є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

З матеріалів справи, зокрема пояснень самого ОСОБА_1 на досудовому слідстві ( а/с - 22, 24, 35, 103, 111, 113 ) вбачається, що 25.07.03 року біля часу ночі між ним та раніше йому не знайомим, ОСОБА_3 виникла сварка, під час якої ОСОБА_3 вдарив його кулаком в обличчя, від чого він впав. Через деякий час, ОСОБА_1 бажаючи продовжити з'ясування відносин з потерпілим, підійшов до останнього, відвів його в сторону, після чого, під час продовження конфлікту вважаючи, що потерпілий може його вдарити, наніс ОСОБА_3 удару пляшкою по голові, внаслідок чого останній отримав травму ока. Пояснення аналогічного змісту були дані ОСОБА_1 і під час судового слідства ( а/с - 202-206). Такі само обставини вчинення злочину ОСОБА_1 вбачаються і з пояснень потерпілого ОСОБА_3 свідка ОСОБА_5

З наведених доказів, зібраних слідством та досліджених судом вбачається, що тяжке тілесне ушкодження було заподіяно засудженим потерпілому ОСОБА_3 вже після закінчення конфлікту між ОСОБА_1 та потерпілим, який його вдарив, тому дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані як вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121 ч.1 КК України.

У колегії суддів також нема підстав, ставити під сумнів висновок проведеної по справі судової медичної експертизи № 1531 від 29.08.03 р. ( а/с - 10-11), за висновками якої тілесні ушкодження ока виявлені, у потерпілого ОСОБА_3 обумовили повну втрату зору на ліве око, та викликали втрату 35 % постійної загальної працездатності та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Данні, наведені засудженим в апеляції в частині того, що він ставить під сумнів те, що наслідком саме його дій стало встановлення потерпілому ОСОБА_3 15.04.11 року третьої групи інвалідності згідно довідки МСЕК ( а/с - 90 ), не має правового значення для кваліфікації дії засудженого.

Апеляційні вимоги засудженого з приводу виключення з числа обставин, що обтяжують його покарання, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, також не підлягають задоволенню, оскільки під час досудового та судового слідства, засуджений не заперечував цих обставин, перебування ОСОБА_1 під час вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння підтверджується також поясненнями потерпілого та свідків. У даному випадку наявність медичного висновку не є обов'язковою умовою для застосування до засудженого цієї обставини, що обтяжує покарання.

Колегія суддів також вважає, що призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання, суд правильно застосував вимоги ст. 71 КК України та призначив покарання за сукупністю вироків, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, вчинив інкримінований йому злочин, передбачений ст. 121 ч.1 КК України в період не відбутої частини покарання за вироком Іллічівського райсуду м. Маріуполя від 05.08.97 року яким його було засуджено за ст.142 ч.3,140 ч.3 КК України до восьми років позбавлення волі (а/с - 166 - 171), звільнившись з місць позбавленні волі за постановою Селідовського міського суду Донецької області від 20.12.02 року умовно-достроково на 1 рік 11 місяців 10 днів.

Приймаючи рішення за апеляційними вимогами прокурора, колегія суддів вважає, що міра покарання, призначена судом засудженому ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Суд при призначенні покарання повною мірою врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого засудженим злочину, який віднесено до тяжких, данні про особу засудженого, який на час вчинення злочину 25.07.03 р. був офіційно працевлаштований у ВАТ ММК «ім. Ілліча» монтажніком, позитивно характеризувався за місцем проживання, тривалий час з моменту вчинення злочину не притягався до кримінальної відповідальності, у якості обставин, що обтяжують покарання засудженого врахував рецидив злочину та вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи наведені в апеляції прокурора про відсутність в діях та поведінці ОСОБА_1 ознак щиросердного каяття у вчиненому злочині, оскільки з матеріалів справи вбачається, що на як на досудовому слідстві ( а/с - 22, 24, 35, 103, 111, 113 ), так і в суді ОСОБА_1 давав пояснення одного змісту, фактично визнавав свою вину у вчиненому злочині, пояснюючи, що потерпілий ОСОБА_3 першим проявив агресію щодо нього, вдаривши в обличчя, пізніше він вдарив потерпілого пляшкою по голові, побоюючись його дій, жаліє про вчинене та про заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, що на думку колегії суддів свідчить про негативне суб'єктивне ставлення засудженого до вчиненого злочину. Позиція засудженого, викладена в суді та в апеляції про заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілому у стані сильного душевного хвилювання, за тих самих обставин, обумовлена його правовою необізнаністю.

За таких обставин, суд при призначенні покарання засудженому, правильно визнав неправомірну поведінку потерпілого, обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання винного, що узгоджується з рекомендаціями викладеними в п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 2 від 07.02.03 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» та позицію потерпілого ОСОБА_3, який не наполягав на суворому покаранні засудженого. Враховуючи наведене, покарання, призначене судом засудженому ОСОБА_1 за вчинення інкримінованого йому злочину та за сукупністю вироків, колегія суддів вважає необхідним і достатнім для його виправлення та перевиховання, та підстав для призначення йому більш суворого покарання не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись стст.365,366 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляції прокурора та засудженого ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Вирок Іллічівського районного суду г. Маріуполя Донецькой области від 18 лютого 2013 р., постановлений щодо ОСОБА_1 - залишити без зміни.

Судді: