Головуючий 1-ї інстанції: Соловьов О.Л.

Категорія: ст.186 ч.2 КК України Доповідач Топчій Т.В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді ТопчійТ.В суддів Лупінової Л.М. Рибака В.Й.

секретаря Черниці О.В.

за участю прокурора Максименко Н.Г.

засудженого ОСОБА_1

потерпілої ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляції потерпілої ОСОБА_2 та прокурора на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2012 року яким:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Маріуполя Донецької області, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, працюючий УОПТ ПАО «МК ім. Ілліча», раніше не судимий, одружений, маючий на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1,-

визнаний винним та засуджений за ст.186 ч.2 КК України до п'яти років позбавлення волі. У порядку передбаченому ст.75 КК Україні звільнений від відбування покарання з випробуванням на три роки. Відповідно до ст. 76 КК України засудженого зобов'язано у період строку випробування, встановленого судом, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без згоди органів кримінально-виконавчої інспекції, періодично з'являтися на реєстрацію в кримінально - виконавчу інспекцію.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 у рахунок відшкодування майнової шкоди 655 грн., у рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 грн., а всього - 3655 грн.

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Жовтневого райсуду м. Маріуполя Донецької області від 13.11.2012 р. ОСОБА_1 засуджений за ст.186 ч.2 КК України до п'яти років позбавлення волі, на підставі стст.75,76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком три роки за вчинення злочину за наступних обставинах.

19 червня 2012 року приблизно о 23:30 годині ОСОБА_1 умисно, переслідуючи мету відкритого викрадання чужого майна, керуючись корисливим мотивам, знаходячись біля дитячого комбінату № 49, розташованого по пров. Нахимова 7-а, в Жовтневому районі м. Маріуполя, підійшовши ззаду до раніше незнайомої ОСОБА_2 із застосуванням насильства небезпечного для життя і здоров'я, що виразилося в завданні одного удару, кулаком в область лівої сторони обличчя потерпілої, внаслідок чого у ОСОБА_2 утворилися тілесні ушкодження у вигляді синців на нижньому віці лівого ока, в проекції носогубної складки з переходом на верхню губу, крововилив на слизистої верхньої губи зліва, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. В результаті вказаних дій потерпіла ОСОБА_2 сіла навпочіпки, а ОСОБА_1 відкрито викрав її майно, а саме: сумку, гаманець, гроші, мобільний телефон «Самсунг GT-S 83850 CWSSEK», в якому знаходилася сім-карта оператора мобільного зв'язку «Київстар», на рахунку якої знаходилися грошові кошти в сумі 30 гривень, пластикову карту «Укрсіббанк», що не представляє матеріальної цінності, на загальну суму 1955 гривень, заподіявши потерпілій ОСОБА_2 матеріальний збиток на вказану суму, з місця скоєння злочину сховався, розпорядившись викраденим на свій розсуд.

Не погодившись з вироком Жовтневого райсуду м. Маріуполя від 13.11.2012 року потерпіла ОСОБА_2 подала апеляцію, в якій просить вирок суду змінити, призначив ОСОБА_1 реальну міру покарання в межах санкції ст.186 ч.2 КК України. Вказує, що засуджений вину свою не визнав, не вжив ніяких заходів, спрямованих не відшкодування їй майнової та моральної шкоди, не працевлаштувався. Вважає, що ОСОБА_1 є суспільно небезпечним, знаходячись на волі може продовжити злочинну діяльність, тому просить призначити йому покарання яке він буде відбувати реально.

Не погодившись з вироком суду прокурор також подав апеляцію, в якій просить вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13.11.12 року скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним за ст.186 ч.2 КК України та призначити покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі, що буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. В своєму доповненні до апеляції прокурор вказав, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні умисного тяжкого злочину, засуджений не працює, шкоду заподіяну потерпілій не відшкодував, вважає, що засуджений не розкаявся у вчиненому злочині. На думку прокурора при винесені вироку, суд не мотивував свій висновок про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, а тільки послався на обставини, які пом'якшують покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора який підтримав апеляцію в частині скасування вироку суду, враховуючи обставини справи та данні характеризуючи особу засудженого вважав можливим при призначенні покарання застосувати до засудженого вимоги ст. 69 КК України, потерпілу ОСОБА_2 яка підтримала свої апеляційні вимоги, засудженого ОСОБА_1 який просив залишити вирок суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції в її межах, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора та потерпілої підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 186 ч.2 КК України в апеляційному порядку не оспорюються.

Допитавши засудженого ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що вина ОСОБА_1 у відкритому заволодінні чужим майном (грабіж) з застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої знайшли своє підтвердження за обставин вказаних у вироку суду першої інстанції, а його дії правильно кваліфіковані за ст. 186 ч.2 КК України.

Проте, приймаючи рішення за апеляційними вимогами прокурора та потерпілої, колегія суддів вважає, що при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 з випробуванням, з застосуванням вимог ст. 75,76 КК України, суд першої інстанції не мав для цього достатніх підстав, не врахував повною мірою тяжкість вчиненого злочину та данні про особу засудженого.

Згідно загальних засад призначення покарання визначених у ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини що пом'якшують та обтяжують покарання.

Окрім того, згідно вказаної норми закону та рекомендацій викладених в постанові Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.03 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

При призначенні покарання слід враховувати ступінь тяжкості злочину, його обставини, наслідки злочину, данні про особу підсудного. Судам при призначенні покарання належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у співучасті з іншими особами, і менш суворого - особам які вперше вчинили злочин, неповнолітнім, жінкам, які на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку, тим, які щиро розкаялися у вчиненні злочину, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Враховуючи принцип індивідуалізації покарання, ст. 69 КК України передбачена можливість призначення більш м'якого покарання ніж передбачено законом. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд умотивувавши своє рішення може призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті Особливої частини КК України за цей злочин.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що міра покарання з випробуванням в порядку ст. 75,76 КК України, призначена судом засудженому ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 65 КК України. Суд при призначенні покарання достатньою мірою не врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого засудженим злочину, який віднесено до умисних тяжких злочинів, у якості обставин, що пом'якшує покарання засудженого суд прийняв до уваги щиросердне каяття засудженого у вчиненому злочині та данні про особу засудженого, який позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_3 2011 року народження.

Обставин, обтяжуючих покарання засудженого ОСОБА_1 судом встановлено не було.

Згідно ст. 378 ч.1 п.2 КПК України апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції та постановляє свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання, тому оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання.

Призначаючи покарання, колегія суддів враховує тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину та думку потерпілої ОСОБА_2, яка вважає необхідним застосувати до засудженого більш суворе покарання, ніж призначене судом першої інстанції. Разом з тим, колегія суддів враховує, що засуджений, окрім іншого, на час розгляду справи в апеляційному суді працевлаштувався, дійсно має на утриманні неповнолітню дитину, судимості немає, послідовно як під час досудового слідства так і в суді визнавав свою вину у вчиненому, що свідчить про його щиросердне каяття, про критичну оцінку засудженим своєї поведінки шляхом визнання вини та готовності нести кримінальну відповідальність, що можна вважати обставинами, які пом'якшують його покарання. Тому колегія суддів вважає, що ці обставини роблять можливим та доцільним застосувати при призначенні покарання ОСОБА_1 вимоги ст. 69 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі нижче від найнижчої межі встановленої в санкції статті 186 ч.2 КК України з відбуттям покарання в кримінально-виконавчому закладі закритого типу.

Керуючись ст.ст. 365, 366, 367, 378 КПК України, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А:

Апеляцію прокурора та потерпілої ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2012 року постановленний щодо ОСОБА_1 - скасувати в частині призначеного покарання.

Постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину,передбаченого ст. 186 ч.2 КК України та призначити йому покарання на підставі ст 69 ч.1 КК України у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі з відбуттям покарання в кримінально-виконавчому закладі закритого типу.

В іншій частині вирок Жовтневого райсуду м. Маріуполя від 13 листопада 2012 року залишити без зміни.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити без зміни. Строк покарання засудженому ОСОБА_1 обчислювати з моменту затримання.

Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 1 (одного) місяця з дня його проголошення, шляхом звернення з касаційною скаргою до Апеляційного суду Донецької області.

СУДДІ:

Топчій Т.В. Лупінова Л.М. Рибак В.Й.