Категорія 30 Головуючий 1 інстанції Соловйов О.Л.

Доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі :

головуючого Баркової Л.Л.,

суддів Гаврилової Г.Л., Кочегарової Л.М.,

при секретарі Макаровій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 червня 2013 року у справі за позовом Прокурора міста Маріуполя, в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної злочином,

в с т а н о в и л а:

28 січня 2013 року прокурор м. Маріуполя звернувся до суду з позовом, в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на стаціонарне лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 в розмірі 11 298,84 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 5 червня 2013 року позов прокурора м. Маріуполя задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави, в особі Маріупольської міської ради, кошти витрачені на стаціонарне лікування у комунальній установі "Маріупольська міська лікарня № 9" потерпілої від злочину ОСОБА_2 в сумі 11 298 грн.84 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави 229,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та відмовити прокурору у позові, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, які просила задовольнити апеляційну скаргу, заперечення прокурора Кліменкової А.В., яка просила відхилити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 4 грудня 2010 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Chevrolet-Lacetti», порушив Правила дорожнього руху України та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді чисельних переломів. Протягом тривалого часу ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванню і, у зв'язку з цим, медичним закладом понесені витрати на лікування потерпілої в сумі 11 298 грн.84 коп.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вина ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній пригоді та розмір понесених витрат на лікування потерпілої доведені, відповідач повинен відшкодувати лікарні витрати на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину.

З висновками суду не можна не погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Як вбачається із змісту ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК (в редакції 1963 року) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 року N 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», судам слід мати на увазі, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 545 від 16 липня 1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обгрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Як вбачається з матеріалів справи, 4 грудня 2010 року приблизно о 17-50 год. в районі перехрестя вул. Червонофлотської та вул. Західної в Приморському районі м. Маріуполя автомобіль «Chevrolet-Lacetti» держ. номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, якій були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. У зв'язку з заподіяними в процесі дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями, ОСОБА_2 знаходилася на лікуванні в травматологічному відділені міської лікарні № 9 м. Маріуполя з 04.12.2010 року до 25.02.2011 року і за цей період на лікування ОСОБА_2 витрачено 11 298,84 грн., чим заподіяні збитки Маріупольській міській раді.

Ці обставини підтверджуються постановою Приморського районного суду м.Маріуполя від 31 травня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ст.286 ч.2 КК України у зв'язку із застосуванням амністії, довідками міської лікарні № 9 про знаходження ОСОБА_2 на лікуванні та про вартість витрат, понесених на лікування ОСОБА_2, а також розрахунком ліжко-днів перебування потерпілої на стаціонарному лікуванні (а.с.6-9,34-95).

Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора і стягнення з ОСОБА_1 на користь держави витрат, понесених на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину в сумі 11 298,84 грн.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом чітко не встановлена його вина у скоєнні злочину, тому є неприпустимим покладання на нього доведеності його невинуватості.

Апеляційний суд вважає ці доводи неспроможними, оскільки як вбачається з постанови від 31 травня 2012 року ОСОБА_1, 4 грудня 2010 року, керуючи автомобілем «Chevrolet-Lacetti», допустив порушення п.п. 1.7, 2.3, 18.1 Правил дорожнього руху в Україні, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, під час якої була травмована ОСОБА_2 і їй заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Дії ОСОБА_1 знаходилися у причинному зв'язку з наслідками даної дорожньо-транспортної пригоди (а.с.7-9).

ОСОБА_1 цих висновків не спростував та не надав доказів про відсутність його вини в ДТП.

Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 вказує на те, що у справі відсутні розрахунки, які б підтверджували перебування на лікуванні ОСОБА_2 за 2011 рік.

Дані доводи колегія суддів вважає неспроможними, оскільки у відповідності з вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із медичною картою стаціонарного хворого № 661\75 та даними міської лікарні № 9 ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні з 24 січня 2011 року по 25 лютого 2011 року (а.с.6,81-90,94-95).

Доказів на спростування цих обставин ОСОБА_1 ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав.

Посилання в скарзі на порушення норм процесуального права при розгляді справи не є підставою для скасування рішення, оскільки ці порушення не призвели до неправильного вирішення спору.

Інші доводи скарги не впливають на висновки суду першої інстанції, оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального права та відповідає вимогам ст.ст.10,60,212,213 ЦПК України.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі ст.ст.88,297 ЦПК України з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 114,70 грн., оскільки при оскарженні рішення відповідач судовий збір не оплатив (а.с.111).

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 червня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_5, ІНН НОМЕР_3 тел. НОМЕР_4) в дохід держави судовий збір в розмірі 114,70 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Баркова Л.Л.

судді Гаврилова Г.Л.

Кочегарова Л.М.