ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2013 року справа № 919/700/13
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99001, АДРЕСА_1;
АДРЕСА_3
ідентифікаційний код: НОМЕР_1)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(99058, м .Севастополь, АДРЕСА_2,
ідентифікаційний код: НОМЕР_2)
про стягнення 27 683, 07 грн,
за участю представників:
від Позивача (ФОП ОСОБА_1) - ОСОБА_3 - представник, довіреність № 605 від 31.05.2013;
від Відповідача (ФОП ОСОБА_2.) - ОСОБА_4 - представник, довіреність № 1260 від 09.07.2013.
Суть спору:
18.06.2013 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 27 683, 07 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору №207/02 від 30.07.2012 на розміщення реклами в частині його оплати.
Ухвалою суду від 18.06.2013 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні, в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати докази, необхідні для своєчасного та правильного розгляду справи. Розгляд справи призначено на 11.07.2013.
У судових засіданнях 11.07.2013, 06.08.2013 та 14.08.2013 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву. Наступне судове засідання призначено на 29.08.2013.
Ухвалою суду від 14.08.2013 продовжено строк розгляду справи до 02.09.2013.
У судовому засіданні представник Позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та наданих до нього письмових пояснень (арк. с 63), наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідача позов не визнав, представник Відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву (арк. с. 51-52), зазначив, що вказаний Позивачем Договір за №207/2 від 30 липня 2012 року не укладався, не виконувався ані Позивачем, ані Відповідачем, а лише планувався до укладання і залишився неукладеним на стадії переговорів.
У судовому засіданні 29.08.2013 на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд
ВСТАНОВИВ:
30.07.2012 між Позивачем та Відповідачем укладено договір на розміщення реклами за №207/2 (Надалі Договір).
Відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 3.2. Договору, Позивач розміщує на платній основі рекламу Відповідача, кількість якої, строк, ціна та адреса розміщення вказується в протоколі узгодження, який є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 2.6. Договору закріплено, що розміщення реклами оформлюється двостороннім актом, який є невід'ємною частиною Договору. (арк.с.8)
Строк дії Договору встановлено пунктом 5.1. до 30 квітня 2013 року і до повного виконання сторонами своїх обов'язків.(арк.с.9)
Позивач стверджує, що умови Договору виконав належним чином і заявляє про наявну заборгованість за Договором Відповідача за січень та лютий 2013 року, яку просить стягнути з урахуванням 3% річних та пені.
Відповідач стверджує, що вказаний Позивачем Договір за №207/2 від 30 липня 2012 року не укладався, не виконувався ані Позивачем, ані Відповідачем. Цей Договір лише планувався до укладання і залишився неукладеним на стадії переговорів.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Статтею 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю правовою природою Договір від 30 липня 2012 року за №207/2 є змішаним договором послуг та підряду.
Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 843 Цивільного кодексу України закріплено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Плата за договором про надання послуг також відбувається за умовами договору, як закріплено статтею 903 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, де зазначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
З матеріалів справи вбачається, що Договір є підписаним сторонами, узгоджений щодо всіх суттєвих умов які визначені законом як істотні та є необхідними для договорів даного виду, а тому суд вважає Договір укладеним.
Таким чином, суд визнає, що між Позивачем і Відповідачем уклалися зобов'язання за Договором №207/2 від 30 липня 2012 року.
Відповідно до вимог статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 2.6., 3.2. Договору не надав невід'ємні частини Договору 207/2 такі як протокол узгодження ціни та двосторонній акт щодо розміщення реклами. Надані Позивачем документи мають позначку «к Договору №207 от 30.07.2012», тобто судом надані докази не визнаються належними в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України (арк.с.11-14)
Відповідач наполягає, що умови Договору на який посилається Позивач в позові ніколи не виконувались сторонами, а тому обов'язок щодо його виконання у Відповідача відсутній.
Надані Позивачем квитанції про отримання коштів за Договором суд оцінює критично, тому що вони є односторонніми та в них відсутні фактичні ознаки отримання коштів саме за укладеним Договором. (арк. с.72-79)
Відповідно до вимог статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З метою перевірки факту виконання умов Договору, суд витребував у Позивача Книгу обліку доходів і витрат підприємця та інші докази взаєморозрахунків за Договором.
Згідно до пункту 177.10. статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за №1425/18720, закріплено, що у графах 2 та 11 відображається сума нереалізованих запасів на кінець звітного періоду; у графі 3 щоденно відображаються сума доходу з сумарним підсумком за місяць, а у графі 4 записуються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, пов'язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей. Документами які підтверджують витрати, можуть бути зокрема, товарно-транспортна або податкова накладна, платіжне доручення, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші розрахункові документи.
Позивач вимогу суду не виконав, Книги обліку доходів і витрат не надав, посилаючись на недоцільність її вивчення судом, інші докази взаєморозрахунків за Договором не надав.
За викладених обставин, суд дійшов висновку про недоведеність виконання обов'язку за Договором самим Позивачем, а тому і відсутній обов'язок Відповідача по сплаті за Договором.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 03.09.2013
Суддя І.А. Харченко