Головуючий у 1 інстанції Ариничева С.А.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Мишко Д.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Морозової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області, державного підприємства «Орджонікідзевугілля» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 липня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. З Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 9 000 грн. З державного підприємства «Орджонікідзевугілля» на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 6 000 грн. (а.с. 49-51).

В апеляційній скарзі відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 54-56).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області Морозова Т.А., яка діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 19 серпня 2013 року (а.с. 76), доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Представник відповідача - державного підприємства «Орджонікідзевугілля» (далі ДП «Орджонікідзевугілля») у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення ДП «Орджонікідзевугілля» 12 серпня 2013 року повістки про явку до суду 20 серпня 2013 року (форма № 119) (а.с. 73). Представник ДП «Орджонікідзевугілля» Костенко Н.І., яка діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 25 грудня 2013 року (а.с. 75), надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с. 74).

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області Морозова Т.А., позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду в оскаржуваній частині - залишенню без змін з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час працював на вугільних підприємствах на підземних роботах.

Внаслідок дії шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання - вібраційну хворобу, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від 25 червня 2002 року (а.с. 12).

Крім того, під час виконання трудових обов'язків забійника на шахті «Вуглегірська» ДП «Орджонікідзевугілля» 05 червня 1992 року та 03 квітня 1994 року з позивачем трапилися нещасні випадки, внаслідок яких він 05 червня 1992 року отримав травму правого колінного суглобу, 03 квітня 1994 року - забій лівої кісті, що підтверджується актами про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1) від 30 грудня 1994 року (а.с. 44-45) та від 06 квітня 1994 року (а.с. 13-14).

Згідно виписки з акту огляду МСЕК серія 2-18 АВ № 108258 від 17 липня 2002 року позивачу первинно встановлена втрата професійної працездатності за вібраційною хворобою - 30% та повторно за трудовим каліцтвом від 05 червня 1992 року - 15%, за трудовим каліцтвом від 03 квітня 1994 року - 5%, за їх сукупністю - 50% на строк до 17 липня 2003 року (а.с. 10).

Згідно довідки МСЕК серія ДОН-04 № 002041 від 01 вересня 2005 року позивачу встановлена втрата професійної працездатності 50% безстроково (а.с. 11).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Моральна шкода, заподіяна позивачу внаслідок трудових каліцтв, підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 2371 КЗпП України.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Рішення суду в частині задоволення позивних вимог ОСОБА_1 до ДП «Орджонікідзевугілля» про відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржується.

Рішення суду оскаржується лише відповідачем - Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області та лише в частині задоволення позовних вимог до нього.

Розглядаючи справу в оскаржуваній частині, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V).

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21, частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.

Разом з тим, за змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Згідно ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» страховий випадок з позивачем стався 17 липня 2002 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена втрата професійної працездатності за професійним захворюванням - вібраційною хворобою, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон не розповсюджується.

На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 17 липня 2002 року, положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок професійного захворювання, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області, що моральна шкода позивачу повинна відшкодовуватися роботодавцем, який не забезпечив належні умови праці, на підставі ст. 1167 ЦК України, ст. 2371 КЗпП України, є такими, що не ґрунтуються на законі.

Доводи відповідача про відсутність його вини в заподіянні шкоди не спростовують висновків суду.

Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу і правовідносини, що виникли між сторонами, не регулюються нормами ст. 1167 ЦК України.

Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, не ґрунтуються на законі.

Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на МСЕК дійсно було покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.

«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто діяв на час звернення позивача до суду, на МСЕК вже не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», а тому підстави для направлення позивача на МСЕК з метою встановлення факту заподіяння моральної шкоди відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив представнику Фонду у задоволенні клопотання про призначення по справі медико-соціальної експертизи з метою встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є необґрунтованими.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.

Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням його здоров'я на виробництві та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв'язку з отриманням професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності у зв'язку із професійним захворюванням і визначив її розмір в сумі 9 000 грн.

Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач у віці 47 років отримав професійне захворювання та у зв'язку з цим на 30% втратив професійну працездатність. Внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві йому була заборонена тяжка фізична праця, робота в контакті з вібрацією, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апеляційної скарги про завищену оцінку моральних страждань позивача є необґрунтованими.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Суд першої інстанції ухвалив рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області відхилити.

Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 липня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна