Головуючий у 1 інстанції Хмельницька Л.І.
Доповідач Соломаха Л.І.
Категорія 19
У Х В А Л А
І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И
20 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.
при секретарі Мишко Д.О.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_2, на ухвалу Ленінського районного суду м. Донецька від 17 червня 2013 року про забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 17 червня 2013 року задоволено заяву позивача ОСОБА_4, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_1, про забезпечення позову.
Накладено арешт на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с. 33).
На зазначену ухвалу відповідачем ОСОБА_3 подана апеляційна скарга. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, відповідач просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у забезпеченні позову (а.с. 35-36).
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У судове засідання з'явилися їх представники.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 08 липня 2013 року (а.с. 41), доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 25 січня 2011 року (а.с. 29-30), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи встановлено, що 14 червня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь 160 620,61 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 29 травня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 видали їй довіреність на представництво їх інтересів, як співвласників житлової квартири АДРЕСА_1, в тому числі їй було надано право підписання від їх імені та в їх інтересах будь-яких договорів щодо цієї нерухомості. Довіреність їй була видана з метою переведення вказаної квартири з житлового фонду до нежитлового.
Переведення квартири до нежитлового фонду вимагало проведення ремонтних робіт, у зв'язку з чим на підставі виданої їй довіреності вона 30 червня 2009 року підписала договір підряду № 30.06/09, згідно якого мали бути проведені ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_1.
Через відсутність у відповідача коштів для розрахунку із будівельною компанією щоб уникнути припинення будівельних робіт, які вже розпочалися, вона з власної ініціативи, в майнових інтересах відповідача, з метою усунення небезпеки настання невигідних майнових наслідків для відповідача розраховувалася із будівельною компанією за виконані роботи, про що свідчать видаткові касові ордери на загальну суму 160 620,61 грн. Про такі розрахунки вона одразу повідомила відповідача та вони домовилися, що компенсацію витрат на ремонт вищевказаного приміщення відповідач повинна здійснити їй у строк до 29 травня 2012 року. Відповідач контролювала проведення ремонтних робіт, 01 жовтня 2009 року отримала від неї у відремонтованому приміщенні звіт про проведені ремонтні роботи, погодила усі проведені роботи, але до теперішнього часу з нею не розрахувалася, посилаючись на відсутність грошових коштів (а.с. 4-6).
Одночасно з позовною заявою позивач ОСОБА_4 подала до суду і заяву про забезпечення її позову. Посилаючись на те, що відповідач може гарантувати свою платоспроможність тільки нежитловим приміщенням АДРЕСА_1, що з метою уникнення виконання можливого рішення суду про стягнення коштів відповідач може реалізувати або закласти це нерухоме майно, просила вжити заходи забезпечення позову, накласти арешт (заборону відчуження) на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3, а саме, на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 31).
Задовольняючи заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, суд виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (а.с. 33).
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову.
Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З матеріалів справи встановлено, що між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 дійсно виник спір. На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надала суду договір підряду, укладений між ТОВ «АМК-Трейдинг» та ОСОБА_4, яка діяла в інтересах ОСОБА_3 на підставі довіреності від 29 травня 2009 року, предметом якого є виконання ремонтних робіт на об'єкті - квартира АДРЕСА_1 (а.с. 10); локальний кошторис на ремонтні роботи, затверджений 20 червня 2009 року, на суму 160 020,16 грн. (а.с. 15-19); акт приймання виконаних робіт за вересень 2009 року на суму 160 020,16 грн. (а.с. 20-24); 3 квитанції до прибуткового касового ордера на суму 160 020,16 грн. (а.с. 25-27); звіт на ім'я ОСОБА_3 про виконані роботи за договором підряду від 01 жовтня 2009 року (а.с. 28).
Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Доводи відповідача про те, що позивачем не надано суду доказів щодо належності відповідачу майна, на яке накладено арешт, є необгрунтованими.
Нежитлове приміщення, на яке накладено арешт, належить саме відповідачу ОСОБА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03 червня 2005 року, згідно якого відповідач набула 67/100 часток квартири АДРЕСА_1 (а.с. 60), та договором купівлі-продажу від 14 жовтня 2011 року, згідно якого відповідач ОСОБА_3 придбала ще 33/100 вже нежитлового приміщення загальною площею 60,8 кв.м на першому поверсі житлового будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 61).
Враховуючи значну ціну позову - 160 020,16 грн., ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 в будь-який час може розпорядитися належним їй на праві власності майном, апеляційний суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову не є надуманою, і у позивача є обґрунтовані припущення про те, що невжиття заходів забезпечення її позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позову. Тобто суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що на це нежитлове приміщення раніше вже накладався арешт в забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, не впливають на висновки суду, оскільки забезпечення позову по іншій справі не виключає можливості забезпечити позов по цій справі шляхом накладення арешту на те ж саме майно.
Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. 307, ст. 312, ст. 314 ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_2, відхилити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Донецька від 17 червня 2013 року про забезпечення позову залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Т.І. Биліна